Справа № 760/19520/13-ц
2-130/14
29 січня 2014 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Кошар А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, скасування державної реєстрації,
У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, скасування державної реєстрації.
Свої вимоги мотивує тим, що 27 грудня 1996 року між ним та ТОВ «КОДА» було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Свої зобов'язання за договором він виконував належним чином, проте ТОВ «КОДА» в строк до 01 вересня 1997 року зобов'язання не виконало в зв'язку з відсутністю коштів на подальше будівництво будинку, тому зазначений договір припинив свою дію на підставі п. 3.4. та п. 4.1. зазначеного договору.
У подальшому між ним та ТОВ «КОДА» були укладені договори від 28 жовтня 1998 року та 27 листопада 1998 року. За умовами цих договорів він здійснював замовлення та оплату вікон і дверей, грошові кошти за які зараховувались у залишок боргу за квартиру, що є предметом договору купівлі-продажу від 27 грудня 1996 року. Свої зобов'язання за даними договорами він також виконав належним чином, тому набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
У липні 2013 року він вирішив розпорядитися своєю власністю шляхом відчуження зазначеної квартири, проте від нотаріуса дізнався про те, що квартира зареєстрована на ім'я його сина ОСОБА_2 .
У свою чергу, ОСОБА_2 як на підставу виникнення його права власності на спірну квартиру посилається на додаткову угоду до договору купівлі-продажу від 27 грудня 1996 року, яка була укладена між ним та ТОВ «КОДА».
Позивач вважає, що ця додаткова угода не може бути підставою для виникнення права власності, оскільки укладена після припинення строку дії основного договору купівлі-продажу від 27 грудня 1996 року. Враховуючи те, що вона має акцесорний характер, тому не може існувати окремо від основного договору.
Крім того, відповідач не приймав участі в фінансуванні будівництва спірної квартири, повну вартість сплатив позивач. Відповідач не здійснював з ним ніяких взаєморозрахунків, не зареєстрований і не проживає в спірній квартирі.
Просить суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив його задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву з проханням справу розглядати за його відсутності (а.с. 40). У заяві від 21 жовтня 2013 року зазначив, що проти задоволення позовних вимог батька не заперечує (а.с.38).
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 27 грудня 1996 року між ТОВ «КОДА» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого покупець взяв на себе зобов'язання оплатити вартість квартири в розмірі 11000 доларів США, а продавець гарантував передати квартиру у власність покупця до 01 вересня 1997 року (а.с. 11).
28 жовтня 1998 року між ТОВ «КОДА» та ОСОБА_1 укладено договір (додаток до договору від 27 грудня 1996 року), за умовами якого покупець в рахунок залишку боргу за квартиру зобов'язався замовити та викупити в замовника за кошти для потреб будівництва будинку АДРЕСА_2 вікна та двері (а.с. 12).
27 листопада 1998 року між ТОВ «КОДА» та ОСОБА_1 укладено договір (додаток до договору від 27 грудня 1996 року) за умовами якого, покупець в рахунок залишку боргу за квартиру зобов'язався замовити виготовлення та викупити у замовника за кошти для потреб будівництва будинку АДРЕСА_2 вікно (а.с. 13).
25 грудня 1998 року ОСОБА_3 звернувся з заявою до ТОВ «КОДА», в якій просив переоформити договір на будівництво житла від 27 грудня 1996 року, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на його сина ОСОБА_2 і внесені ним кошти вважати коштами сина ОСОБА_2 (а.с. 58).
03 червня 1999 року між ТОВ «КОДА» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до договору купівлі-продажу від 27 грудня 1996 року за умовами якого, підрядник та замовник обумовили виконання зобов'язання, яке виникло з договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами 27 грудня 1996 року, на користь сина замовника - ОСОБА_2 . У порядку виконання п. 1 цього договору право власності на квартиру АДРЕСА_1 переходить, безпосередньо, до ОСОБА_2 (а.с. 14).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Києва від 15 червня 1999 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «КОДА» та В/ч НОМЕР_1 про визнання права власності на квартиру затверджено мирову угоду, укладену ОСОБА_2 , ТОВ «КОДА» та В/ч НОМЕР_1 згідно якої сторони домовилися припинити спір шляхом укладення мирової угоди на таких умовах: зобов'язати ОСОБА_2 доплатити 1007 гривень на користь В/ч; визнати право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Провадження у справі припинено (а.с. 59-60).
Згідно відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 10 жовтня 2013 року за вих. № 21902 (И-2013), квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі ухвали Залізничного районного суду від 15 червня 1999 року (а.с. 36).
Статтею 128 ЦК УРСР 1963 року було визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
З аналізу закону, чинного на час набуття відповідачем права власності на спірну квартиру, вбачається, що на майно, правовий режим якого підлягає державній реєстрації, передусім на об'єкти нерухомості, право власності виникає в момент реєстрації переходу прав, а не в момент його фактичної передачі, чи в інший момент, визначений угодою сторін.
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 182 та ч. 4 ст. 334 ЦК України (в редакції 2003 року), згідно яких право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідач ОСОБА_2 з моменту державної реєстрації є власником спірної квартири на підставі ухвали Залізничного районного суду від 15 червня 1999 року про визнання мирової угоди між ОСОБА_2 , ТОВ «КОДА» та В/ч НОМЕР_1 та зокрема про визнання права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначена ухвала не оскаржувалася та набрала законної сили.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважаться набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із законів або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За положеннями зазначеної статті лише власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Разом з тим, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи єдиним власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .
Посилання позивача на те, що він є власником квартири спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Оскільки єдиним власником спірної квартири на підставі ухвали Залізничного районного суду від 15 червня 1999 року є ОСОБА_2 , вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним право власності на спірну квартиру та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі.
Суд вважає, що заява відповідача ОСОБА_2 про те, що він проти задоволення позовних вимог батька не заперечує, не має прийматись до уваги. Згідно вимог ч. 4 ст. 174 ЦПК України суд може ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у разі визнання позову відповідачем лише за наявності для того законних підстав, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову.
З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтею 128 ЦК УРСР 1963 року, статтями 182, 321, 334, 392 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 174, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, скасування державної реєстрації.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: