28 січня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/6702/13-а
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Потапчука В.О.,
- Семенюка Г.В.,
при секретарі - Журкіній І.І.,
за участі: представник відповідача - Максимова О.О. (за довіреністю від 25.06.2013 р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року по справі за адміністративним позовом громадянина Сирії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення нечинним та зобов'язання прийняти певне рішення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, або - ДМС України) про скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 485-13 від 12 серпня 2013 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України № 485-13 від 12 серпня 2013 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного рішення.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в поданій апеляційній скарзі.
Позивач або його представник в судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи позивач повідомлявся належним чином та своєчасно, що підтверджується наявними в матеріалах справи реєстром поштових відправлень, судової кореспонденцією, повернутою на адресу суду та телефонограмою (а.с.149-162).
Згідно вимог ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів порадившись на місці, ухвалила слухати справу за відсутністю позивача, сповіщеного належним чином про час і місце апеляційного розгляду.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирії, уродженцем села Дар Алькабіра, обл. Хомс. За національністю араб, сповідує іслам, мусульманин-суніт, неодружений.
Вперше приїхав до України 31.08.1996 року на підставі національного паспорту. Навчався: 1996-1997 роки на підготовчому факультеті Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, відділення російської мови; 1997-2003 роки - Одеський державний медичний університет, лікарський факультет (отримав диплом з загальної медицини); 2008-2012 роки - Одеський національний медичний університет, клінічна ординатура (спеціалізація з загальної медицини та фізичної терапії), отримав диплом.
21.01.2013 року при зверненні до органу міграції позивач зазначив, що після закінчення навчання в Україні не бажає повертатись в Сірію через бойові дії (а.с.17-18)
12.02.2013 року заява позивача прийнята до розгляду згідно Наказу управління у справах біженців та іноземців ГУДМС в Одеській області № 13 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (а.с.38).
При цьому, у Висновку від 11.02.2013 року щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Управління зазначило, що приймаючи до уваги, що Сирія перейшла у стан громадської війни, а уряд практично втратив контроль над великими частинами території; масові антиурядові колихання переросли у відкрите озброєне протистояння, доцільно прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.36-37).
За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку, що громадянин Сирії ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що оформлено Висновком від 20.06.2013 року про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту.
Вказане рішення Управління обґрунтоване тим, що результатом розгляду встановлено, що заявник не є біженцем в конвенційному розумінні, оскільки жодної обставини щодо переслідування за ознаками раси, національності, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичними переконаннями іноземець не навів. На думку міграційної служби звернення позивача з заявою є спробою тимчасово легалізуватись, оскільки він бажає проживати у більш фінансово стабільної країні з метою покращення життєвих умов (а.с.59-64).
12 серпня 2013 року Державна міграційна служба України своїми рішеннями № 485-13 підтримала висновок управління міграційної служби в Одеській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.67).
16 вересня 2013 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.8).
Позивач не погоджуючись із рішенням про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, виходив з того, що позивач довів ті обставини, на які посилався в обґрунтування позовних вимог, проте приймаючи до уваги, що під час вирішення справи не встановлено достатньо підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання рішення відповідача протиправним та його скасування, а також зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
З матеріалів справи вбачається, що під час співбесіди в Управлінні позивач вказував, що в Сирії йому загрожує реальна небезпека, він побоюється за своє життя і не можу виїхати до Сирії, оскільки в Сирії часто відбуваються бойові дії, багато людей гине.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, зазначені позивачем у матеріалах особової справи факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Сирії, як конвенційний біженець. Позивач не був причетний до подій, через які б мав обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації.
Разом з тим, як вірно наголошено судом першої інстанції, в рішенні відповідача відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивача до Сирії, в зв'язку з чим порушена ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
Так, зокрема, у грудні 2012 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку, в яких зазначається, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. У документі наводяться подробиці впливу конфлікту на гуманітарну ситуацію та ситуацію з правами людини, зокрема, дітей та палестинських біженців. У результаті напруженої ситуації, що склалася у Сирії, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист.
Крім того, 22 жовтня 2013 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало оновлено редакцію документа «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку» зі змісту якого вбачається, що після опублікування попередньої редакції вказаних Рекомендацій збройний конфлікт в Сирії продовжує загострюватися, в результаті чого вибухнула масштабна гуманітарна криза. Крім того, УВКБ ООН, як і раніше наголошує, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист. Також, у документі дається перелік вразливих груп осіб, серед яких, зокрема, особи, що ухиляються від військової служби, палестинські біженці, групи національних меншин.
Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.
Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
Отже, ситуації в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.
Водночас, відповідачем взагалі не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються сирійською владою та різними недержавними угрупованнями.
Безпідставним є висновок апелянта про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності.
Крім того, спростовуючи доводи апелянта, колегія суддів наголошує, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року по справі за адміністративним позовом громадянина Сирії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення нечинним та зобов'язання прийняти певне рішення - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний колегією суддів 31 січня 2014 року.
Головуючий суддя: /М.П. Коваль/
Суддя: /В.О. Потапчук/
Суддя: /Г.В. Семенюк/