Справа № 542/969/13-ц
Номер провадження 22-ц/786/433/14
Головуючий у 1-й інстанції Івко В. М.
Доповідач Дряниця Ю. В.
04 лютого 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого - судді: Дряниці Ю.В.
Суддів: Карнауха П.М., Кривчун Т.О.
При секретарі: Ткаченко Т.І.
З участю: заявника ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2,
позивача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1
на ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 грудня 2013 року
та ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2013 року
по справі за поданням головного державного виконавця ВДВС Новосанжарського РУЮ Пеляк В.В. про примусове входження до жилого приміщення та заявою ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Дряниці Ю.В., -
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 грудня 2013 року подання головного державного виконавця ВДВС Новосанжарського РУЮ Пеляк В.В. про примусове входження до жилого приміщення задоволено.
Надано дозвіл на примусове проникнення до житлового будинку та господарських будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1, для виконання рішення суду щодо вселення стягувача ОСОБА_3
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2013 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2013 року.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 просить ухвали суду скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Колегія суддів, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, підстав для задоволення скарг не знаходить.
Згідно п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2013 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом задоволено частково.
Вселено ОСОБА_3 в житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод в користуванні ОСОБА_3 житловим будинком та господарськими будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 листопада 2013 року рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2013 року залишено без змін.
Рішення суду було звернуто до примусового виконання. На даний час у Відділі державної виконавчої служби Новосанжарського районного управління юстиції перебуває виконавчий лист № 542/969/13-ц від 05.12.2013 р., виданий Новосанжарським районним судом Полтавської області про вселення ОСОБА_3 в житловий будинок в АДРЕСА_1.
12 грудня 2013 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження та зобов'язано боржника в термін до 19 грудня 2013 року самостійно виконати рішення суду (а.с.178,179). При цьому, останнього повідомлено, що у разі невиконання рішення, буде застосований примусовий порядок виконання рішення суду.
Рішення суду в частині зобов'язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користування житловим будинком та господарськими будівлями державним виконавцем виконано 16.12.2013 року шляхом доведення резолютивної частини рішення суду, про що складено відповідний акт, який підписаний боржником (а.с.182). 19.12.2013 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження в частині виконання рішення суду про зобов'язання не чинити перешкод (а.с.180).
Рішення суду в частині вселення залишилося невиконаним.
Згідно акту державного виконавця від 20.12.2013 року, боржником ОСОБА_1 вчинено дії щодо перешкоджання виконанню рішення суду про вселення ОСОБА_3 в будинок, які виразилися у перекритті вхідних дверей та закритті їх на ключ. На вимогу державного виконавця припинити чинити перешкоди, боржник ОСОБА_1 не реагував. Ак складений за участю понятих, стягувача, представника стягувача та працівників Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області (а.с.177).
Колегія суддів погоджується з висновками суду про задоволення подання головного державного виконавця ВДВС Новосанжарського РУЮ Пеляк В.В. про примусове входження до жилого приміщення, виходячи з наступного.
При виконанні рішення суду в частині вселення стягувача державним виконавцем було дотримано порядок повідомлення боржника та проведення дій по вселенню, визначений ст. 79 ЗУ «Про виконавче провадження».
Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.
При проведенні дій по вселенню ОСОБА_3 боржник ОСОБА_1 вчинив дії, які перешкодили державному виконавцю виконати рішення суду.
Відповідно до вимог ст.376 ЦПК України, питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи з поданням державного виконавця.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд, вірно врахувавши всі обставини по справі, прийшов до правильного рішення про задоволення подання державного виконавця для здійснення ним належного виконання рішення суду.
Також, колегія суддів вважає вірними висновки суду про відсутність підстав для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення суду, оскільки вони повною мірою ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідно до ст. 373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання судового рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо, тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання у судовому засідання з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
Місцевим судом встановлено, що на даний час рішення суду від 25 жовтня 2013 року в частині вселення стягувача ОСОБА_3 до будинку знаходиться на стадії примусового виконання.
Твердження заявника, що на виконання вказаного рішення суду може вплинути рішення, яке буде прийняте судом у майбутньому при розгляді цивільних справ за позовом ОСОБА_3 до нього про виділ частини майна із спільної часткової власності, яка зупинена до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про поновлення строку, визнання рішення виконкому та свідоцтва про право на спадщину і власності частково недійсним, продовження строку прийняття спадщини та визнання права власності, вірно не взяті місцевим судом до уваги, оскільки на даний час ОСОБА_3 не позбавлений права власності та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом являється власником ? частини житлового будинку А-1 по АДРЕСА_1. Ці обставини встановлені судовими рішеннями, як судом першої інстанції 25.10.2013р., так і судом апеляційної інстанції 21.11.2013р., а тому відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягають. На даний час не існують рішення суду, які набрали законної сили, щодо позбавлення ОСОБА_3 права власності на частину спірного житлового будинку.
Не заслуговують на увагу доводи заявника ОСОБА_1 про те, що в майбутньому може виникнути ситуація, коли при розподілі будинку необхідно буде проводити будівельні роботи по закладанню перегородок та встановленню іншого входу в будинок, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях та регулювати відносини, які можуть виникнути в майбутньому.
Заявник ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводив не навів правових підстав у розумінні ст. 373 ЦПК України щодо відстрочки виконання рішення суду.
Інвалідність заявника та хворобливий стан членів його сім'ї не можуть впливати на виконання рішення суду про вселення особи до житлового будинку.
Також апелянт зазначає, що ОСОБА_3 своїми діями та погрозами залякав його неповнолітніх дітей та дружину, однак будь-яких доказів існування таких обставин на час розгляду справи в суді не надано.
Так само не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості виконання рішення суду, а особисті міркування заявника щодо передчасності виконання рішення суду не можуть братися до уваги, оскільки рішення суду, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та громадян. Ігнорування рішень судових інстанцій, які мають преюдиційне значення є неприпустимим та порушує принцип обов'язковості судових рішень.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду про відмову в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду ґрунтуються на нормах закону, оскільки заявником не зазначено виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду або роблять неможливим його виконання, а зволікання з виконанням рішення суду є необґрунтованим та таким, що може призвести до порушення прав стягувача на своєчасне та справедливе виконання рішення суду.
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), законів України від 23 червня 2005 року № 2709-ІV "Про міжнародне приватне право", від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та положень інших законів, нормативно-правових актів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 14 ЦПК України судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці наголошує, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, пункт 40).
Невід'ємність права сторони на виконання остаточного рішення суду також знайшло своє відображення в рішеннях у справах «Войтенко проти України», «Жовнір проти України», «Шмалько проти України», «Ромашов проти України», «Бакай та інші проти України», «Півень проти України» тощо.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 має постійне місце проживання, проживає зі своєю співмешканкою та вивіз всі свої речі за місцем проживання співмешканки, оскільки не впливають на обов'язковість викнання рішення суду.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до положень ст.ст. 21, 41 Конституції України, всі громадяни є рівними у своїх правах. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду.
Рішення суду, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню. Будь-які дії, направлені на уникнення або зволікання від належного своєчасного виконання судового рішення є неприпустимими. Наявність будь-яких зобов'язань, які є на даний час та які можуть виникнути в майбутньому, не може бути перешкодою для належного виконання судового рішення.
Викладені в апеляційних скаргах доводи не заслуговують на увагу та не спростовують висновків суду.
За таких обставин, враховуючи наведене, а також ту обставину, що доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, колегія суддів не знаходить підстав для скасування ухвал місцевого суду, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
Керуючись ст.ст. 307, 312 ч.1 п.1 , 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - відхилити.
Ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: (підпис) Дряниця Ю.В.
Судді: (підпис) Карнаух П.М.
(підпис) Кривчун Т.О.
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Дряниця Ю.В.