справа № 2-а-394/09
категорія 8.2.6
09 січня 2014 р. м.Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Семенюк М.М.,
з участю секретаря судового засідання Лисайчука А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства "Премдор-Україна"
до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області
про визнання недійсними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням доповнень та уточнень (т.2 а.с.158-159, т.3 а.с.1-8) просить визнати недійсними та скасувати прийняті 18.12.2008 року Бердичівською об'єднаною державною податковою інспекцією рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001272302 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 63125,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0002012301/0. В обґрунтування позову зазначає, що вказані рішення прийняті без врахування всіх фактичних обставин та з порушенням норм діючого законодавства.
В судовому засіданні представник позивач заявлений позов підтримав повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених в письмових запереченнях на позовну заяву (т.1 а.с.163-165, т.4 а.с.40-42).
Проаналізувавши досліджені докази у сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову належить відмовити з наступних підстав.
Як вбачається з висновків акту перевірки від 28.11.2008 року № 3657/23-01/32721155 "Про результати планової виїзної перевірки Дочірнього Підприємства "Премдор Україна" ідентифікаційний код 32721155 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.06.2008 р." (т.1 а.с.78-126), перевіркою встановлено, крім іншого, порушення ДП "Премдор Україна":
- п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5. п.6.1 ст. 6, пп.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 566239 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 15896190 грн. за 1 півріччя 2008 року;
- пп. 1, 2 ст.3 та ст.9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" - підприємством не проведено розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, не роздруковано відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункових операцій на загальну суму 13075,00 грн.
На підставі вказаного акту Бердичівською об'єднаною державною податковою інспекцією 18 грудня 2008 року прийняті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001272302 (т.1 а.с.172) в сумі 65375,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0002012301/0 (т.1 а.с.174), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 693275,00 грн. (основний платіж - 566239 грн., штрафні санкції - 127036 грн.).
Що стосується рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001272302, то, як вбачається із акту перевірки від 28.11.2008 року № 3657/23-01/32721155, відповідно касової книги та прибуткових касових ордерів ДП "Премдор Україна" 10.04.2008 року отримана готівка від реалізації товарів, які не являються продукцією власного виробництва, у розмірі 12625,00 грн. від ОСОБА_1 за автомобіль ВАЗ 21214, однак не проведено розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, не роздруковано відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункових операцій на зазначену суму (т.1 а.с.124).
Як зазначається позивачем та не заперечується відповідачем, проданий ОСОБА_1 автомобіль відносився до основного фонду підприємства.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 01.06.2000 р. N 1776 "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Статтею 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР) визначено, що основні фонди - це матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Враховуючи те, що основні фонди (основні засоби) підприємства не є продуктом праці, а також продукцією власного виробництва, що виробляється та/або реалізується суб'єктами підприємницької діяльності через оптову та роздрібну торгівлю, тобто не є товаром, призначеним для торгівлі, дія Закону України від 01.06.2000 р. N 1776 "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" на операції продажу основних фондів (як придатних для подальшого використання, так і непридатних), що належать підприємству і використовуються для виробництва товарів, виконання робіт, послуг (незалежно від групи, на які вони розподіляються), не поширюється.
Вказана позиція висловлена в листі Державної податкової адміністрації від 18.11.2004 року № 10413/6/23-2119 "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій при продажу основних фондів", який був діючим на момент здійснення позивачем операції з продажу автомобіль ВАЗ 21214.
Таким чином, розрахункові операції при реалізації неліквідних основних засобів, які використовувались підприємством, можуть проводитися через касу підприємства в установленому порядку, що і було зроблено в даному випадку позивачем (відображено в касовій книзі, ПКО №21 від 10.04.2008 року, та видатковій накладній №ПД-0000001 від 10.04.2008 року), а тому суд вважає рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001272302 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 63125,00 грн. (12625,00 грн.*5) протиправним.
Відносно податкового повідомлення-рішення № 0002012301/0 суд зазначає наступне.
В зазначеному податковому повідомленні-рішенні сума податку на прибуток (566239 грн.) визначена як результат порушення ДП "Премдор Україна", відповідно до акту перевірки від 28.11.2008 року № 3657/23-01/32721155, законодавства в І півріччі 2008 року.
З акту перевірки № 3657/23-01/32721155 вбачається, що перевіркою І півріччі 2008 року не встановлено заниження валового доходу та встановлено завищення валових витрат на 18161144 грн.
За змістом акту перевірки, позивачем завищені валові витрати у І півріччі 2008 року на 2209176 грн. Висновки про завищення позивачем валових витрат мотивовані фактом порушення вимог п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме реалізацією готової продукції (брусу зрощеного) за ціною нижчою за фактичну виробничу собівартість. Відповідно до цього, суми видатків (без розшифрування), які не принесли позивачу позитивних результатів, були виключені зі складу його валових витрат, як такі, що не пов'язані з його господарською діяльністю.
Відповідно до пп. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (надалі валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно із п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Підпунктом 5.2.1 п.5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначений перелік витрат, які включаються до складу валових витрат платника податків, зокрема, це суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до витрат, не пов'язаних з веденням господарської діяльності, віднесений вичерпний перелік витрат, а саме: витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб.
У відповідності до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно і п. 5.11. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Згідно п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий дохід це загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її континентальному шельфі, виняткової (морської) економічної зони, так і а їхніми межами.
Підпунктом 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих філій, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою прибутковістю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю.
Згідно із ст. 180 Господарського кодексу України, право встановлювати ціну реалізації товару належить лише суб'єктам підприємницької діяльності, тому підприємству не заборонено продавати товар за ціною нижче його собівартості.
Ціни на продукцію, яку реалізував позивач, а саме брус зрощений, не підлягає державному регулюванню.
Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить жодних посилань на залежність права платника податків віднести витрати, понесені ним у господарській діяльності, від отримання прибутку. Тобто зіставлення рівня витрат, понесених в процесі господарської діяльності підприємства, з розміром доходу, отриманого підприємством, не передбачено податковим законодавством.
Отже, позивач може реалізувати свій товар за ціною, що є нижчою за собівартість, однак така ціна має знаходитись у межах звичайних цін.
Крім цього, порівняння ціни реалізації готової продукції із виробничою собівартістю прямо суперечить нормі п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". У той же час, всупереч встановленим обставинам, та в порушення вимог пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на регіональному ринку щодо вартості таких товарів, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну.
Відповідачем не зроблено жодних розрахунків з метою визначення ринкової або справедливої вартості продукції, що виготовляється підприємством.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пп. 1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайних цін, у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
Чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.
При цьому законодавчо закріплена заборона втручання державних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами.
Згідно акту перевірки № 3657/23-01/32721155, на суму завищення ДП "Премдор Україна" від'ємного значення по податку на прибуток за І півріччя 2008 року в розмірі 13275167 грн. вплинув показник рядка 04.9 Декларації за 2007 рік в сумі 7447590 та встановлені в ході перевірки порушення по валових витратах у ІІІ-ІV квартали 2007 року, чим порушено п.6.1 ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому податковий орган посилається на акт перевірки № 2915/23-01/32721155 від 18.10.2007 року, яким не підтверджені задекларовані платником збитки за 2006 вік в сумі 14563047 грн., які, відповідно, вплинули на показники звітних декларацій 2007 року, тобто платник не мав права у перевірених періодах 2007 року заповнювати рядок 04.9 Декларації та зменшувати валові витрати на 7447590 грн.
Здійснення у такій спосіб висновку про завищення від'ємного значення обєкту оподаткування попереднього податкового періоду у І півріччя 2008 року є юридично не обґрунтованим і таким, що не ґрунтується на положеннях Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державне цільовими фондами", враховуючи, що податкові повідомлення рішення про донарахування позивачу податкових зобов'язань за результатами розгляду акту перевірки № 2915/23-01/32721155 від 18.10.2007 року були оскаржені позивачем до суду та скасовані в судовому порядку в повному обсязі.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2008 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року у справі № 2-а-8111/08. Вище зазначені висновки підтверджені також і Вищим адміністративним судом України, зокрема ухвалою ВАС України від 25.06.2012 року у справі № 2-а-8111/08.
В акті перевірки № 3657/23-01/32721155 також вказується, що в порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підприємством безпідставно до складу валових витрат віднесено витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей від підприємств з ознаками фіктивності та по взаємовідносинах з якими порушено кримінальну справу, в результаті чого за перевірений період (з 01.07.2007 року по 30.06.2008 року) завищено скоригований валовий дохід на 4058514 грн. При цьому відповідач зазначає, що договори з ТОВ "Ліст ЛТД", ТОВ "Елінг - Стар", ТОВ "Стек Плюс", ТОВ "Сафі системс", ТОВ "Ламар КОМ", ТОВ "Трімер ЛТД", ПП "Гретта Україна", по яким безпідставно було віднесено до складу валових витрат 4058514 грн., відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є некчемними.
Твердження податкового органу щодо нікчемності угод позивача з ТОВ "Ліст ЛТД", ТОВ "Елінг - Стар", ТОВ "Стек Плюс", ТОВ "Сафі системс", ТОВ "Ламар КОМ", ТОВ "Трімер ЛТД", ПП "Гретта Україна", є безпідставними, виходячи з наступного.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, встановлений ст.228 ЦК України, зокрема, це - правочини спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ТОВ "Ліст ЛТД", ТОВ "Елінг - Стар", ТОВ "Стек Плюс", ТОВ "Сафі системс", ТОВ "Ламар КОМ", ТОВ "Трімер ЛТД", ПП "Гретта Україна" вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
На думку суду, при визнанні угоди нікчемною податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Податковим органом, не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій. За таких обставин, висновок відповідача про фіктивність господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.
Суд звертає увагу також на те, що в порушення Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 10.08.2005 року № 327, в акті перевірки № 3657/23-01/32721155, не відображено в яки саме податкові періоди, по яким саме господарським операціям і з ким із ТОВ "Ліст ЛТД", ТОВ "Елінг - Стар", ТОВ "Стек Плюс", ТОВ "Сафі системс", ТОВ "Ламар КОМ", ТОВ "Трімер ЛТД", ПП "Гретта Україна" саме які суми безпідставно було віднесено до складу валових витрат, що не дає можливості визначитись по операціях з ким з вказаних контрагентів ДП "Премдор Україна" був занижений податок на прибуток в І півріччі 2008 року.
Висновки відповідача щодо завищення позивачем задекларованих у рядку 04.13 декларації за І півріччя 2008 року на 99794 грн., суд вважає безпідставним, оскільки даний висновок ґрунтується, як видно з акту перевірки № 3657/23-01/32721155, на тому, що на підтвердження отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом не надано товарно-транспортних накладних, хоча, як зазначено у вказаному акті, факт надання транспортних послуг підтверджується актами виконаних робіт. На думку суду сама по собі відсутність ТТН, при наявності інших документів, не може свідчити про зайве відображення у складі валових витрат вартості отриманих послуг від транспортних організацій за надані транспортні послуги.
Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач не доказав, як того вимагає ч. 2 ст. 71 КАС України, правомірність податкового повідомлення-рішення № 0002012301/0.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати прийняті 18.12.2008 року Бердичівською об'єднаною державною податковою інспекцією рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001272302 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 63125,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0002012301/0.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження, якщо апеляційної скарги не було подано.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя: М.М. Семенюк
Повний текст постанови виготовлено: 14 січня 2014 р.