Справа: № 823/2199/13-а( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Гайдаш В.А.
Суддя-доповідач: Гром Л.М.
Іменем України
29 січня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді - Гром Л.М.;
суддів - Бєлової Л.В.,
Вівдиченко Т.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003751730 від 29.12.2012 року.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У судове засідання сторони не з'явилися, причини неявки сторін суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь в справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при господарських взаємовідносинах з ПП «Укрспецкомплект-3» в період з вересня 2011 р. по червень 2012 р., з ФОП ОСОБА_4 за серпень 2011 р., з ФОП ОСОБА_5 в період з жовтня 2011 р. по грудень 2011 р.
За результатами перевірки складено акт № 266/17-307/НОМЕР_2 від 18.12.2012р., яким встановлено порушення ст. 198 ПК України щодо завищення суми податкового кредиту по придбанню товару у постачальників: ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_4 та ПП «Укрпромспецкомплект - 3» на суму 10914 грн. 00 коп.
На підставі акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0003751730 від 29.12.2012 р. щодо нарахування податку на додану вартість на суму 10914 грн. 00 коп., штрафних санкцій на суму 2728 грн. 50 коп., на загальну суму 13642 грн. 50 коп.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав достовірних, оформлених належним чином документів, по яких відбувався рух товарів від продавця (постачальника) до покупця.
Однак, судова колегія не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 у серпні 2011 р. - червні 2012 р. придбано комплектуючі засоби у ФОП ОСОБА_4 на загальну суму 4 440 грн. 00 коп., в тому числі 740 грн. 00 коп. ПДВ, у ФОП ОСОБА_5 на загальну суму 3123 грн. 90 коп., в тому числі 521 грн. 00 коп. ПДВ, у ПП «Укрпромспецкомплект - 3» на загальну суму 6 069 грн. 00 коп., в тому числі 1 012 грн. 00 коп. ПДВ.
На підставі отриманих від контрагентів податкових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем включено до складу податкового кредиту в податкових деклараціях податок на додану вартість в сумі 10914 грн. 00 коп.
На підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) від зазначених контрагентів позивачем надані копії видаткових накладних, виписки з банку, що засвідчують оплату поставлених ТМЦ та копії довіреностей на отримання ТМЦ.
Вказані товарно-матеріальні цінності були використані в господарській діяльності ФОП ОСОБА_3, що підтверджується відповідними бухгалтерськими документами, які були надані позивачем.
Так, в ході судового розгляду справи, позивачем були приєднані до матеріалів справи податкові накладні, видаткові накладні, довіреності на отримання товарів, виписки з банку по рахунку ОСОБА_3
З вказаних первинних документів вбачається, що позивачем були реалізовані різним контрагентам ТМЦ, отримані від ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 та ПП «Укрпромспецкомплект - 3».
Вищезазначені первинні, розрахункові та інші документи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і за висновками суду свідчать про реальність операцій між позивачем і його контрагентом.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, поставка товарів ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 та ПП «Укрпромспецкомплект - 3» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, видатковими накладними та банківськими виписками з рахунків позивача. Крім того, позивачем надані докази на підтвердження використання у власній господарській діяльності ТМЦ, отриманих від вказаних контрагентів.
Необхідно також зазначити, що зазначені у вказаних документах ТМЦ не є такими, що потребують транспортування вантажним транспортом, а тому відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може свідчити, у даному разі, про безтоварність господарських операцій.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що позивач отримав від ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 та ПП «Укрпромспецкомплект - 3» зазначені товари, реально за їх розрахувавшись, правомірно врахував сплачені зазначеним контрагентам суми у складі валових витрат, а також правомірно відніс до податкового кредиту зазначені вище суми ПДВ.
Отже, судова колегія вважає, що відповідачем необґрунтовано прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Зазначеним обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Отже, колегія суддів, у відповідності до ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.
Керуючись статтями 195, 196, 202, 205, 207 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області № 0003751730 від 29.12.2012 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Головуючий суддя Гром Л.М.
Судді: Бєлова Л.В.
Вівдиченко Т.Р.