ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
27 січня 2014 року № 813/9665/13-а
09 год. 59 хв. м. Львів , вул. Чоловського, 2
Зал судових засідань № 12
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Тертичного В.Г.
за участю секретаря судового засідання Прокопчука О.С.
представників сторін:
від прокуратури - Бойко Н.І.
від відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Стрийського міжрайонного прокурора Львівської області до Стрийської районної ради про визнання протиправним та скасування рішення, -
Стрийський міжрайонний прокурор Львівської області звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Стрийської районної ради про визнання протиправним та скасування рішення Стрийської районної ради, прийняте на ХХ сесії VI демократичного скликання № 273 від 05.12.2013 року «Про суспільно-політичну ситуацію в Україні».
Підставами позову, як зазначено в позовній заяві, є те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування». Зазначено, що жодною з норм чинного кримінального процесуального законодавства України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування, в тому числі, районних рад здійснювати кримінальне провадження, зокрема, таку його стадію як судове провадження, лише за наслідками якого може бути ухвалено та проголошено виключно судом таке рішення як обвинувальний вирок, тільки відповідно до якого особа (обвинувачений) визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 373 КПК України). Окрім того, не віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування вирішення питань щодо надання оцінки діяльності та рішень центральних органів влади України, підтримки «заяв», «ініціатив» та інших документів («резолюцій» тощо) будь-яких осіб та організацій, у яких такі висловлюють свою позицію та міркування з приводу питань суспільного життя, які безпосередньо не пов'язані з життєдіяльністю відповідних територіальних громад, які представляє дана районна рада, а відтак рішення районної ради в якому дається оцінка діям центральних органів виконавчої влади та суспільно-політичним процесам в Україні на думку прокурора прийняте з перевищенням своїх повноважень, є протиправним та підлягає скасуванню.
23 січня 2014 року від відповідача надійшло письмове заперечення за вх. № 1939, в якому зазначено, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням процедури та у відповідності до чинного законодавства України. Прийнявши рішення від 05 грудня 2013 року № 273, Стрийська районна рада висловила думку, ставлення та позицію жителів територіальної громади Стрийського району (сіл, селища Стрийського району), до подій, що мали місце на Майдані незалежності у м.Києві в ніч на 30 листопада 2013 року. У відповідності до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування» Стрийська районна рада представляє інтереси територіальної громади. Оскаржуване рішення не містить жодних конкретизованих обвинувачень у вчиненні певними особами діяння, яке підпадає під дію ознаки злочину, встановлені Кримінальним кодексом України. Натомість засуджується факт застосування фізичної сили до громадян, які скористалися конституційним правом на мирні зібрання та свободу думки і слова. Вважають твердження Стрийського міжрайонного прокурора Львівської області про незаконність рішення ХХ сесії VI демократичного скликання № 273 від 05.12.2013 року «Про суспільно-політичну ситуацію в Україні» необґрунтованими та таким, що спрямоване на втручання в роботу органу місцевого самоврядування. На підставі наведеного просять прийняти дані заперечення та відмовити у задоволенні адміністративного позову.
В судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задоволити.
Представник відповідача явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, оскільки був присутній в судовому засіданні 23 січня 2014 року.
27 січня 2014 року від голови Стрийської районної ради на адресу суду надійшла заява вх. № 71ел., в якій просить розглянути справу № 813/9665/13-а у відсутності представника відповідача. Позовні вимоги заперечує в повному обсязі та просить відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши їх у судовому засіданні, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
Першим заступником Стрийського міжрайонного прокурора 20 грудня 2013 року було винесено постанову № 157 про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у Стрийській районній раді.
При проведенні перевірки встановлено, що Стрийською районною радою Львівської області ХХ сесії VI демократичного скликання було прийнято рішення № 273 від 05.12.2013 року "Про суспільно-політичну ситуацію в Україні", яким вирішено:
1. Підтримати резолюцію Народного Віче, яка була прийнята опозиційними силами на Майдані Незалежності в м.Києві 1 грудня 2013 року;
2. Засудити дії органів центральної виконавчої влади щодо злочинного розгону Євромайдану у м.Києві 30 листопада та побиття журналістів і молоді 1 грудня 2013 року.
3. Контроль за виконанням рішення покласти на голову постійної комісії з питань законності, правопорядку та депутатської етики /І.Петрівський/.
20 грудня 2013 року, за результатами проведених контрольних заходів вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні Стрийської районної ради, її виконавчих органів та структурних підрозділів, старшим прокурором Стрийської міжрайонної прокуратури О.Івасівка складено доповідну записку, в якій зазначено, що сесією Стрийської районної ради всупереч вимогам ст.19 Конституції України та ст.43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", при відсутності визначеної законодавством компетенції прийнято рішення № 273 від 05.12.2013 р. "Про суспільно-політичну ситуацію в Україні". Зазначено, що дане рішення необхідно оскаржити до Львівського окружного адміністративного суду.
Вирішуючи спір, суд керується наступними положеннями чинного законодавства:
Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено обов'язок представляти інтереси держави у суді, у випадках передбачених законом.
Конституційний Суд України у Рішенні від 08.04.1999 (справа № 1-1/99) зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво на будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Згідно ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва у суді інтересів держави є: наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. У вказаній нормі Закону також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами (заявами, поданнями).
Відповідно до ч.2 ст.60 КАС України, прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.
У зв'язку з відсутністю органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор, відповідно до ст. 60 КАС України, у даному випадку набуває статусу позивача.
В силу положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може звернутися до суду і в тому випадку, якщо подання про усунення виявлених порушень не вносилося.
З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про подання прокурором позову у порядку, спосіб та з підстав, передбачених чинним законодавством.
Розглядаючи вимоги позивача про визнання протиправним і скасування вищенаведеного рішення районної ради, суд вважає за необхідне дослідити обставини наявності чи відсутності в останньої повноважень щодо прийняття даного роду рішень.
Відповідно до ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР.
Відповідно до статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
З цього конституційного положення у системному взаємозв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, випливає, що органи місцевого самоврядування не є органами державної влади, а місцеве самоврядування слід розглядати як форму здійснення народом влади, яка визнається і гарантується в Україні (стаття 7 Конституції України).
Конституція України (стаття 140) визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Конституційний суд України у рішенні від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 (справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад) дійшов висновку, що такому конституційному змісту інституту місцевого самоврядування властиві принаймні дві найважливіші ознаки. Це - самостійність територіальної громади, органів місцевого самоврядування у вирішенні певного кола питань і те, що предметами відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад. Перелік таких питань визначено у Конституції України та Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР.
Таким чином, згідно Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання Стрийської районної ради належить вирішення питань виключно місцевого значення, які пов'язані з життєдіяльністю територіальної громади цього району Львівської області.
Статтею 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлена обов'язковість актів і законних вимог органів та посадових осіб місцевого самоврядування, відповідно до частини першої якої акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими та відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що місцеві органи виконавчої влади, підприємства установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.
Повноваження районних і обласних рад визначені Главою 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Згідно з частинами першою, другою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Цим конституційним положенням відповідають приписи Цивільного кодексу України, якими встановлено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (абзац перший частини першої статті 302).
Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).
Разом з тим відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Таке конституційне обмеження прав особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, в яких зазначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Таким чином, Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Саме таке тлумачення частини третьої статті 34 Конституції України щодо обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації міститься у Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012 року.
Як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача, таке стосується оцінки дій центральних органів виконавчої влади та суспільно-політичних процесів в Україні.
З аналізу переліку питань, які згідно з ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» віднесені до компетенції районної ради, вбачається, що Стрийська районна рада не наділена повноваженнями приймати рішення в якому дається оцінка діям центральних органів виконавчої влади та суспільно-політичним процесам в Україні.
Окрім того, Стрийською районною радою при прийнятті оскаржуваного рішення рішення від 05.12.2013 року за № 273 не враховано вимоги вищезазначених норм закону, відтак не дотримано положень ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 та ст. 11 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач в спростування вищенаведених обставин належних та достатніх доказів не представив.
Таким чином, суд вважає, що оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, вирішив питання, які не віднесені законом до його компетенції, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги Стрийського міжрайонного прокурора є законними, обґрунтованим, та підлягають задоволенню повністю.
З урахуванням положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 17-19, 69-71, 94, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Стрийської районної ради, прийняте на ХХ сесії VI демократичного скликання № 273 від 05.12.2013 року «Про суспільно-політичну ситуацію в Україні».
3. Судовий збір зі сторін стягувати не слід.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлений 29 січня 2014 року.
Суддя Тертичний В.Г.