Справа: № 2а-11444/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.
Суддя-доповідач: Шостак О.О.
Іменем України
14 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Шостака О.О.,
суддів - Горяйнова А.М. та Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2012 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві про скасування постанови,-
У березні 2012 року позивач звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, у якому просив:
- скасувати Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Позняк Н.В. ( ВП № 28311929) 25.08.2011 рок;
- скасувати Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Позняк Н.В. ( ВП № 30662371) 17.01.2012 року;
- зняти арешт з квартири АДРЕСА_1.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2012 року в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду від 19 грудня 2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт вказує на те, що право власності на майно за договором дарування у набувача виникає у момент нотаріального посвідчення вказаного договору.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2012 року -скасувати в частині, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Як було встановлено судом першої інстанції, 25.08.2011 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Позняк Н.В. винесено Постанову ВП №28311929 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 0-4927/10, виданого Дарницьким районним судом м. Києва від 20.04.2011 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 125860,40 грн. та надано боржникам строк для добровільного виконання.
На підставі заяви стягувана, з метою забезпечення виконання виконавчого документу, державним виконавцем в рамках відкритого виконавчого провадження було також винесено Постанову ВП №28311929 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.08.2011 року, відповідно до якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику -ОСОБА_4 в межах суми звернення стягнення: 125860,40 грн. та заборонено здійснювати будь-яке відчуження майна, що належить боржнику.
На підставі зазначеної вище Постанови до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна був внесений реєстраційний запис про арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_4, що підтверджується витягом № 32767017 від 30.08.2011 року.
Крім того, 17.01.2012 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Позняк Н.В. винесено Постанову ВП №30662371 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-3575/11, виданого Печерським районним судом м. Києва від 19.11.2011 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПроКредитБанк» 295160,11 грн. та надано боржникам строк для добровільного виконання.
На підставі заяви стягувана, з метою забезпечення виконання виконавчого документу, державним виконавцем в рамках відкритого виконавчого провадження винесено Постанову ВП №30662371 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.01.2012 року, відповідно до якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику -ОСОБА_4 в межах суми звернення стягнення: 295160,11 грн. та заборонено здійснювати будь-яке відчуження майна, що належить боржнику.
ОСОБА_2 не погоджується з правомірністю зазначених Постанов про арешт майна боржника, оскільки вважає, що вони порушують право власності на нерухоме майно, набуте нею згідно Договору дарування від 18.03.2010 року. Так, на думку позивача, відповідач наклав арешт на майно, яке не належить боржнику.
Окружний адміністартивний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність відмовити в задоволені позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 березня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування 1/3 квартири АДРЕСА_1. Зазначений договір був нотаріально посвідчений нотаріусом КМНО ОСОБА_6 та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів.
Разом з тим, право власності на 1/3 вказаної квартир за ОСОБА_2 не було зареєстроване в органах державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна.
Позивач вважає, що державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві було накладено арешт на її майно, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не набула у встановленому законом порядку права власності на 1/3 спірної квартири.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Момент набуття права власності за договором визначений у ст. 334 ЦК України.
У відповідності до ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Визначаючи момент набуття позивачем права власності на 1/3 спірної квартири колегія суддів керується наступним.
Вимоги щодо форми договору дарування визначені у ст. 719 ЦК України. Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Натомість, посилання на те, що договір підлягає державній реєстрації у ст. 719 ЦК України -відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що моментом набуття позивачем права власності на 1/3 квартири АДРЕСА_1 є момент нотаріального посвідчення договору дарування від 18 березня 2010 року.
У відповідності до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Вказана норма права зобов'язує позивача здійснити реєстрації набутого нею права власності на нерухоме майно, проте не містить посилань на те, що право власності на 1/3 спірної квартири у неї виникає лише після проведення державної реєстрації такого права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що постановами державного виконавця ВП № 28311929 від 25 серпня 2011 року та ВП № 30662371 від 17 січня 2012 року було накладено арешт, в тому числі, на майно, яке належить не боржнику, а ОСОБА_2
У відповідності до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження"особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Визначаючи суд, до юрисдикції якого відноситься розгляд та вирішення такого позову колегія суддів керується наступним.
У відповідності до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Таким чином, оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця в порядку, визначеному ст. 383 ЦПК України, мають право лише сторони виконавчого провадження.
Натомість, ОСОБА_2 не є стороною виконавчого провадження ВП № 28311929 та ВП № 30662371, у зв'язку з чим не наділена правом звернення до суду, який видав виконавчий лист, зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця.
При визначенні юрисдикції даного спору необхідно керуватися п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Між сторонами даної справи відсутній спір про право власності на майно -право власності на 1/3 квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 виникло у зв'язку укладенням договору дарування, а відповідач не заперечує проти наявності у неї такого права.
В даному випадку позивач звернулася з вимогами про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії, які належать до його виключної компетенції, а саме -зняти арешт з майна, який був накладений під час вчинення виконавчих дій.
Таким чином, позивач звернулася до суду з позовом про захист прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, як це передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що позивач вірно визначила суд, до юрисдикції якого відноситься розгляд та вирішення порушеного нею в позовній заяві питання.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що адміністративний позов ОСОБА_2 в частині вимог про зобов'язання зняти арешт з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 є законним, обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Натомість, вимоги позивача про скасування Постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 28311929 від 25 серпня 2011 року та ВП № 30662371 від 17.01.2012 року та знаяття арешту з усієї квартири АДРЕСА_1 є необгрунтованими, з огляду на наступне.
В матеріалах виконавчих проваджень наявні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «ПроКредитБанк», відповідно до яких стягувачі просили накласти арешт на майно боржника - ОСОБА_4
Оскільки оскаржуваними Постановами ВП № 28311929 від 25 серпня 2011 року та ВП № 30662371 від 17.01.2012 року було накладено арешт не, безпосередньо, на частину квартири позивача, а на мойно, що належить боржнику, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині є необгрунтованими.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, проте при прийнятті рішення про відмову в звільненні майна з-під арешту - порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині вимог. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2012 року -скасувати в частині та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційної скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2012 року в частині відмови в задоволенні вимоги про зняття арешту - скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві зняти арешт з 1/3 частини квартири, яка належить на праві власності ОСОБА_2.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2012 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Шостак
Судді А.М. Горяйнов
І.Л. Желтобрюх
Головуючий суддя Шостак О.О.
Судді: Горяйнов А.М.
Желтобрюх І.Л.