01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.05.2009 № 4/42
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Коноваленко Є.Л. - дов. №196-6625/КР від 18.11.2008р.;
від відповідача - Тимощук С.В. - дов. №13-08/59 від 02.03.2009р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Банк Столиця"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.03.2009
у справі № 4/42 (суддя
за позовом КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"
до ТОВ Комерційний банк "Столиця"
про стягнення 15948,69 грн.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №1625/ТК від 01.05.2005р. у розмірі 15 948,69 грн. (з них: 11 362,00 грн. - основний борг, 611,16 грн. - 3% річних, 3 975,53 грн. - індекс інфляції).
Під час розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 12 492,49 грн., з яких 10 800,00 грн. - основний борг, 1 441,80 грн. - індекс інфляції, 250,69 грн. - 3% річних.
Відповідач участі у судових засіданнях суду першої інстанції не приймав, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справи розглядалась Господарським судом міста Києва відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає спір за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2009р. у справі №4/42 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 10 800,00 грн. основного боргу, 1 441,80 грн. індексу інфляції, 250,69 грн. 3% річних, 159,49 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині вимог провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2009р. у справі №4/42 скасувати, справу передати до місцевого господарського суду на новий розгляд.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо підстав припинення дії спірного договору, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме ст. ст. 525, 526, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 13.05.2009р.
В судовому засіданні 13.05.2009р. представник позивача заявив усне клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви для надання можливості ознайомитись з апеляційною скаргою, зазначаючи про те, що копії апеляційної скарги позивач не отримував, оскільки відповідач надіслав її на невірну адресу.
Представник відповідача заперечував проти клопотання представника позивача, просив суд відмовити в його задоволенні.
З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, апеляційний суд вирішив задовольнити клопотання представника позивача та на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголосити перерву в судовому засіданні 13.05.2009р. до 20.05.2009р.
В судовому засіданні 20.05.2009р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2009р. у справі №4/42 скасувати, справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
В судовому засіданні 20.05.2009р. представник позивача надав суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
01.05.2005р. між Госпрозрахунковою організацією „Київреклама”, яка була реорганізована шляхом перетворення її в Комунальне підприємство „Київреклама” з віднесенням до сфери управління Головного управління з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) згідно з Рішенням Київської міської ради від 28.09.2006р. №8/65 (далі - позивач, Робочий орган) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк „Столиця”, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство „Банк Столиця” (далі - відповідач, Розповсюджувач зовнішньої реклами) було укладено договір №1625/ТК на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення об'єкту (-ів) зовнішньої реклами (далі - Договір).
У відповідності до умов Договору (п.2.1) позивач зобов'язався надати відповідачу право на тимчасове користування місцем (-ями) за адресою (-ами) згідно Додатку (-ів), який (-і) є невід'ємною частиною цього Договору, а відповідач використовує надане (-і) місце (-я) за цільовим призначенням - для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, здійснює оплату за право користування місцем (-ями) та звільняє у триденний термін місце (-я) після закінчення терміну дії цього Дозволу (та/або цього Договору) в частині наданого права користування місцем, на яке припинено дію Дозволу та/або Договору.
В п.4.2 - п.4.5 Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний отримати рахунок на сплату коштів за право тимчасового користування місцем для розташування об'єкту зовнішньої реклами не пізніше 15 числа поточного місяця; здійснювати оплату за право тимчасового користування місцем (-ями) щомісячно, не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця, шляхом перерахування суми коштів, зазначеної в рахунку-фактурі наданої позивачем, на поточних рахунок останнього.
Відповідно до п.7.2 Договору строк дії останнього визначається по кожному місцю розташування об'єкту зовнішньої реклами окремо у Додатках (адресних програмах), які є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з Додатком №1 до Договору, відповідачу в Оболонському районі по пр-ту. Героїв Сталінграду, 12-Г на строк з 01.05.2005р. до 31.07.2007р. були надані місця для розміщення рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді загальною площею 5,74 кв. м., №06309-04(12969) з базовою платою без ПДВ 360 грн. та загальною площею 8,13 кв. м., №06310-04 (12697) з базовою платою без ПДВ 540 грн.
01.07.2005р. між сторонами було укладено Додаткову угоду до спірного Договору, якою внесено зміни до Додатку №1 в частині визначення базової суми оплати без ПДВ та встановлено останню в розмірі 300 грн. та 450 грн.
На виконання умов Договору позивач виставив до сплати відповідачу рахунки-фактури, зокрема, №52875 від 13.07.2006р., №58167 від 12.10.2006р., №60021 від 15.11.2006р., №65814 від 15.12.2006р., №65816 від 15.03.2007р., №67843 від 13.04.2007р., №69029 від 15.05.2007р., №71247 від 15.06.2007р., №73416 від 13.07.2007р. Однак, дані рахунки-фактури відповідачем оплачені не були.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач систематично порушував умови Договору, а саме порушував узгоджені сторонами порядок та строки внесення відповідних платежів за розміщення об'єкту зовнішньої реклами, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої на дату прийняття судом першої інстанції рішення в даній справі становив 10 800,00 грн.
Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, виходячи з того, що доказами, наявними в матеріалах справи, доведено факт порушення відповідачем п.4.5 Договору, а саме не внесення відповідних платежів за право тимчасового користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, внаслідок чого утворилась заборгованість, у зв'язку з чим стягненню підлягає не лише сума основного боргу, але й збитки від інфляції та 3% річних.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначив про те, що місцевим господарським судом не було надано належної оцінки положенням спірного Договору, якими врегульовано порядок припинення дії договору, а також судом було порушено норми процесуального права, у зв'язку з тим, що справу розглянуто за відсутності повноважного представника відповідача, а отже, на думку апелянта, в даному випадку не можна стверджувати про всебічний, об'єктивний та повний розгляд справи, оскільки судом брались до уваги лише пояснення та докази, надані однією стороною - позивачем.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком відповідача, вважає його помилковим, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. ст. 173-174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених, законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач, окрім викладеного в апеляційній скарзі, зазначив про те, що наявність заборгованості по платежам більше ніж 3 місяці є підставою для автоматичного припинення дії Договору на підставі пп.7.6.3 п.7.6 останнього, у зв'язку з чим надіслання позивачем на адресу відповідача рахунків-фактур є неправомірним.
Однак, з цього приводу. апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з Додатком №1 до спірного Договору, сторони погодили, що позивач надає відповідачу право тимчасового користування місцем для розміщення об'єкту зовнішньої реклами на строк до 31.07.2007р.
Відповідно до п.7.8 Договору, останній може бути розірвано в односторонньому порядку за ініціативою Робочого органу (в даному випадку позивача) з обов'язковим письмовим повідомленням Розповсюджувача зовнішньої реклами (відповідача) не пізніше ніж за п'ять робочих днів до розірвання у випадках, передбачених п.7.6.1 - 7.6.10, 7.7 цього Договору, також з інших підстав, передбачених нормами чинного законодавства.
Тобто, в даному випадку саме позивач може ініціювати розірвання Договору за наявності підстав, визначених п.7.6 Договору, зокрема, в разі існування заборгованості по відповідним платежам за період, що перевищує 3 місяці.
Натомість, пунктом 7.4 Договору передбачена можливість припинення терміну дії останнього за бажанням сторони. Зокрема, якщо під час виконання умов цього Договору відповідач виявить бажання достроково припинити термін його дії (в повному обсязі або в частині окремих місць, наданих для розміщення об'єкту зовнішньої реклами), останній зобов'язується письмово, не пізніше ніж за один місяць до запланованої дати припинення Договору повідомити про це позивача. В цьому випадку всі зобов'язання сторін, пов'язані з наданням місць для розташування об'єктів зовнішньої реклами, в частині яких відповідачем заявлено відмову від виконання умов нього Договору, припиняються при умові, що відповідачем належним чином виконані зобов'язання щодо здійснення демонтажу об'єктів зовнішньої реклами в порядку та строки, визначені ним Договором, проведені роботи по відновленню благоустрою місць розміщення об'єктів зовнішньої реклами після їх демонтажу, а також проведені розрахунки з позивачем у повному обсязі на день припинення зобов'язання. В разі, якщо у місячний термін з дати отримання позивачем письмового повідомлення відповідача про відмову від виконання цього Договору останнім не виконані належним чином всі зобов'язання, термін дії нього Договору в частині об'єктів зовнішньої реклами, відносно яких відповідачем заявлено відмову, припиняється з дати виконання ним них зобов'язань, а також зобов'язань по відшкодуванню витрат позивача по демонтажу та подальшому зберіганню об'єктів зовнішньої реклами, якщо такі витрати зазнає позивач у відповідності до умов нього Договору.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач звертався до позивача з пропозицією щодо припинення дії спірного Договору суду надано не було. Таким чином, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували, що якась із сторін Договору виявила бажання достроково його розірвати, суд дійшов висновку про те, що дія спірного Договору припинилась 31.07.2007р., тобто в строк, узгоджений сторонами в Додатку №1 до Договору.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем були порушені договірні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, що призвело до виникнення заборгованості, загальний розмір якої становить 10 800,00 грн.
У відповідності до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з розрахунком суду, виходячи із суми заборгованості та періоду прострочення, розмір збитків від інфляції складає 1 441,80 грн., 3% річних - 250,69 грн.
Відносно посилання відповідача про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на розгляд справи за відсутності представника відповідача, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
При цьому, необхідно зазначити, що участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, яким остання користується на власний розсуд. Як вбачається з апеляційної скарги та доданих до неї документів, відповідач був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, однак своїми процесуальними правами на участь в судових засіданнях, подання доказів, пояснень тощо не скористався, у зв'язку з чим суд першої інстанції застосував норми ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою у разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного відповідач суду не надав. Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2009р. у справі №4/42 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд не відшкодовуються і покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Банк Столиця” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2009р. у справі №4/42 - без змін.
2. Матеріали справи №4/42 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
25.05.09 (відправлено)