12:40год. 20 січня 2014 року м. Чернівці Справа № 824/2497/13-а
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Ковтюк В.О.
секретаря судового засідання Бурковської Ю.Т.
за участю:
представника позивача - Кирилюк Т.А.
представника відповідача - Іліки Р.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія - Прод»до державної податкової інспекції у м.Чернівцях про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Асканія-Прод» (позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Чернівцях (відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0004282204 від 03 жовтня 2013 року про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 600144,50 грн. в тому числі за основним платежем в сумі 500133,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 100011,50 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що в червні 2013 року відповідач провів документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.10р. по 01.04.13р., результати якої оформлені актом №3/22-2/36570265 від 05 липня 2013р. (далі-Акт). За результати перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0004282204 (далі-Рішення).
Позивач оскаржив Рішення в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів Чернівецькій області, однак Рішення було залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.
Однак позивач вважає, що Рішення прийняте з порушенням законів, якими регулюються податкові відносини, що суперечить вимогам ст.19 Конституції України.
Так, відповідач в Акті зазначає, що в ході перевірки контрагента відповідача - ТОВ «Саноіл Торг» було встановлено, що операції купівлі-продажу останнього не спричиняють реального настання правових наслідків. Перевіркою ТОВ «Саноіл Торг» не підтверджено факту реального вчинення господарських операцій та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів, які підпадають під визначення п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України. В акті перевірки ТОВ «Саноіл Торг» також зроблено висновок про те, що відсутній правочин між ТОВ «Саноіл Торг» та позивачем, як такий, що спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач, не може погодитися із зазначеними висновками, оскільки між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг» було укладено реальні господарські договори купівлі-продажу, по яким досягнуто згоди по усіх істотних умовах, результатом яких є придбання товарів та послуг, що фактично напряму пов'язані з веденням господарської діяльності позивача та отриманням економічної вигоди від подальшого перепродажу даного товару.
Покупцем олії соняшникової нерафінованої у позивача була іноземна фірма «OREXIM LIMTED» (позивач здійснював експортні операції на умовах договорів комісії, в якості Комітента, укладених з ТОВ «ЮГЕКОТОП» (Комісіонер). Внаслідок укладених між позивачем та зазначеними фірмами договорів, позивач отримав економічну вигоду у формі прибутку в січні 2011 року - 15348,58 грн., у вересні 2011 року - 9938,48 грн.
Під час проведення перевірки позивач надав відповідачу всі необхідні первинні та розрахункові документи на підтвердження реального характеру операцій, однак в акті перевірки відповідач не посилається на надані позивачем документи.
Щодо наведених в Акті висновків про те, що між ТОВ «Саноіл Торг» та позивачем відсутній правочин, як такий, що спрямований на реальне настання правових наслідків, то вони не відповідають дійсності, оскільки договір укладений позивачем з ТОВ «Саноіл Торг» спричинив реальне настання правових наслідків, тобто був виконаний постачальником в повному обсязі і результат його виконання призвів до фактичного експорту товарів, що підтверджується митними деклараціями.
Виходячи з наведеного, позивач вважає, що перевіркою не зібрано фактичних доказів, а тому документально не доведено факт порушення формування податкового кредиту з боку позивача, а наведені в Акті аргументи є нічим необґрунтованими і тому лише безпідставним припущенням посадових осіб податкового органу щодо того, що господарська операція з постачання олії ТОВ «Саноіл Торг» позивачу не здійснювалася.
За таких обставин, позивач вважає, що Рішення прийняте на підставі Акту є протиправним, таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Відповідач не погоджуючись з заявленим позовом подав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що під час проведення перевірки позивача було встановлено, що перевіркою контрагента позивача - ТОВ «Саноіл Торг» встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (олії соняшникової) за період з 01.04.10р. по 31.12.11р. (у визначені п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.196.6 ст.196 Податкового кодексу України) та в акті перевірки ТОВ «Саноіл Торг» зроблено висновок про проведення операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат (витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування) та податкового кредиту.
Тобто, було встановлено відсутність правочину між ТОВ «Саноіл Торг» та позивача, як такого, що спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
А відтак, в акті правомірно зроблено висновок, що податковий кредит позивача задекларований за січень та вересень 2011 року по контрагенту ТОВ «Саноіл Торг» на загальну суму ПДВ 500133,00 грн. відповідно до п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України сформований неправомірно та не підтверджено за результатами перевірки позивача.
Беручи до уваги зазначене, відповідач вважає, що Рішення є обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам чинного податкового та валютного законодавства України і тому просить у задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, представник відповідача наполягав на відмові у задоволені позову з мотивів зазначених у запереченні.
Судом встановлено, що в період з 06 червня 2013 року по 19 червня 2013 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія-Прод» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.10р. по 01.04.13р., про що складено акт №3/22-2/36570265 від 05.07.13р. (далі - Акт) (т.1, а.с. 27-56).
В ході перевірки встановлено порушення:
- п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 500133,00 грн., в тому числі за січень 2011 року в сумі 300112 грн., за вересень 2011 року в сумі 200021,00 грн.
За наслідками розгляду Акту заступником начальника ДПІ у м. Чернівцях 03 жовтня 2013 року винесено податкове повідомлення-рішення:
№0004282204, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на 500133,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 100011,50 грн. (т.1, а.с.57).
Позивачем на Акт подавалось заперечення, за наслідками розгляду якого прийнято рішення від:
- 28 жовтня 2013 року ГУ Міндоходів у Чернівецькій області, яким позивачу відмовлено у задоволенні скарги, а податкове повідомлення-рішення від 03.10.13р. залишено без змін (т.1, а.с.82-86).
Між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг» укладались договори купівлі-продажу на українську нерафіновану соняшникову олію:
- 22 січня 2011р. №2201М; 02 вересня 2011 року №02-09-11(т.1, а.с.115-117; 143-145).
Вартість договорів визначається на підставі сум зазначених у:
- специфікації №1 від 31.01.11р. до договору купівлі-продажу №2201М від 22.01.11р. (т.1, а.с.118);
- специфікації №1 від 28.09.11р, №2 від 29.09.11р., №3 від 30.09.11р. до договору купівлі-продажу №02-09-11 від 02.09.11р. (т.1, а.с.149-151).
Факт виконання договорів-купівлі продажу підтверджується:
- видатковими накладними №РН-0000023 від 31.01.11р.; №РН-0000515 від 28.09.11р.; №РН-0000516 від 29.09.11р.; №РН-0000517 від 30.09.11р. (т.1, а.с.119; 152-154);
- податковими накладними від 31.01.11р. №23, від 28.09.11р. №930, від 29.09.11р. №931; від 30.09.11р. №932(т.1, а.с.120, 158-160);
- Рахунком-фактури №СФ-0000002 від 31.01.11р.(а.с.121); прибутковими ордерами №ПН-000001 від 28.09.11р.; №ПН-000002 від 29.09.11р.; №ПН-000003 від 30.09.11р. (т.1, а.с.155-157).
Також між позивачем та ТОВ «ЮГЕКОТОП» укладено:
- договір комісії №2201М від 22 січня 2011 року, відповідно до якого позивач доручає, а ТОВ «ЮГЕКОТОП» зобов'язується від свого імені та за рахунок позивача за обумовлену винагороду здійснити один або кілька зовнішньоекономічних правочинів по продажу української нерафінованої олії соняшникової(т.1, а.с.122-125);
- договір комісії №0209М від 02 вересня 2011 року, відповідно до якого позивач доручає, а ТОВ «ЮГЕКОТОП» зобов'язується від свого імені та за рахунок позивача за обумовлену винагороду здійснити один або кілька зовнішньоекономічних правочинів по продажу товару, найменування, кількість, вартість якого визначаються у відповідному Додатку до договору(т. 1, а.с.161-164).
Нижче наведеними документами підтверджується реальність правочину між позивачем та ТОВ «ЮГЕКОТОП»:
- Додатками №1 від 31.01.11р. до Договору комісії №2201М від 22.01.11р. та №1 від 28.09.11р. до Договору комісії №0209М від 02.09.11р. (т.1, а.с.126, 165);
- Актами про приймання Товару по якості та кількості №1 від 31.01.11р. та №1 від 28.09.11р.; №2 від 29.09.11р.; №3 від 30.09.11р.(т.1, а.с.127, 166-168);
- Звітами по валюті №1 від 17.03.11р. ТОВ «ЮГЕКОТОП» до договору комісії №2201М від 22.01.11р. і руху грошових коштів та №1 від 17.11.11р. ТОВ «ЮГЕКОТОП» до договору комісії №2201М від 22.01.11р. і руху грошових коштів (т.1, а.с. 128, 169);
- Актами здачі-приймання робіт (послуг) №ОУ-0000038 від 28.02.11р.; №ОУ-0000074 від 17.03.11р.; №ОУ-0000021 від 22.02.11р.; №17-00695/11 від 04.02.11р.; №ОУ-0000007 від 03.02.11р.; №ОУ-0000016 від 28.01.11р.; №17-06265/11 від 03.10.11р.; №ОУ-0000234 від 20.10.11р.; №ОУ-0000233 від 17.10.11р.; №77/14ЗЕ від 13.10.11р.; №13/10 від 13.10.11р.; №ОУ-0000361 від 17.11.11р.; №ОУ-0000363 від 17.11.11р.; №ОУ-0000362 від 17.11.11р. (т.1, а.с.129-134; 173-176;178-181);
- Звітами Комісіонера ТОВ «ЮГЕКОТОП» перед Комітентом ТОВ «Асканія-Прод» від 17.03.11р. по до говору комісії №2201М від 22.01.11р. (а.с.135) та від 17.11.11р. по договору комісії №0209М від 02.09.11р. (т.1, а.с.182);
- Контрактами між ТОВ «ЮГЕКОТОП» та фірмою «OREXIM LIMTED» на поставку української нерафінованої соняшникової олії №0085/11 від 27.01.11р. та №0189/11 від 07 вересня 2011р.(т.1, а.с.208-212; 221-225);
- Додатковими угодами №1 від 11.10.11р. та №2 від 26.10.11р. до контракту №0189/11 від 07.09.11 р. (т.1, а.с.226-227; 228-229);
- Вантажно-митними деклараціями №504000018/2011/000538 від 23.02.11р. та №504000018/2011/003050 від18.10.11р. (т.1, а.с.202-207).
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення, в якому вказано на порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, зокрема безпідставно включено до податкового кредиту в січні та вересні 2011 року податкові накладні від ТОВ «Саноіл Торг», оскільки операції з купівлі продажу між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг» не спричиняють настання реальних наслідків.
Проте суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).
Згідно положень п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п.201.4. ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Відповідно до п.201.6. ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Пункт 201.10 ст.201 Податкового кодексу України передбачає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, аналізуючи приписи вищезазначених норм кодексу, законодавець передбачив, що лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг).
В ході розгляду справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг» укладено два договори купівлі-продажу №22-01-11 від 22.01.2011р. та №02-09-11 від 02.09.2011.
Предметом даних договорів є поставка товару. Найменування, асортимент та кількість товару зазначена в специфікаціях, які є невід'ємними додатками до договору. Умови поставки ЕХW (в редакції Інкотермс 2000р). Моментом передачі товару вважається підписання видаткових накладних. 31 січня 2011р, 28 та 30 вересня 2011р. підписані ряд специфікацій до договорів. В даних специфікаціях зазначається найменування товару - Українська нерафінована соняшникова олія (далі - олія), умови поставки - склад постачальника у м. Миколаїв по вул. Громадянська, 117.
ТОВ «Саноіл Торг» здійснив поставку олії позивачу, що підтверджено видатковими накладними за №РН-0000023 від 31.01.2011 на суму 1800673,80 грн. з урахуванням ПДВ., за №РН-0000515 від 28.09.2011 на суму 515075,00 грн.; за №РН-0000516 від 29.09.2011 на суму 515075,00 грн., №РН-0000517 від 08.09.2011 на суму 169974,00 грн. Дані видаткові накладні належним чином оформлені та підписані зі сторони постачальника заступника директора директором Дрондель А О та зі сторони позивача - Васечко Г.Б. На підставі видаткових накладних ТОВ «Саноіл Торг» було видано податкові накладні: №23 від 31.01.2011р. на суму 1800673,80 грн. з урахуванням ПДВ - 300112,30 грн., №930 від 28.09.2011р. на суму 515075,00 грн. в т.ч. ПДВ-85845,83 грн.; №931 від 29.09.2011р. на суму 515075,00 грн. в т.ч. ПДВ-85845,83 грн.; №932 від 30.09.2011. на суму 169974,75 грн. в т.ч.ПДВ-28329,13грн.
Одночасно складено прибуткові ордери: за №1 від 28.09.2011р - 515075,00грн з урахуванням ПДВ, за №2 від 29.09.2011 на суму 515075,00 грн. з урахуванням ПДВ, за №3 від 30.09.2011 на суму 169974.75 грн. з урахуванням ПДВ.
За даний товар було проведено безготівкові розрахунки, що підтверджено платіжними дорученнями: -№242 від 15.03.2011 року в сумі 1600000,00 грн.; №433 від 04.04.2011 року в сумі 50000,00 грн.; №443 від 06.04.2001 року в сумі 25000,00 грн.; №449 від 07.04.2011 року в сумі 25000,00 грн.; №468 від 13.04.2011 року в сумі 100673,80 грн., № 1286 від 04.11.2011 року в сумі 1030124,75 грн.; № 1393 від 30.11.2011 року в сумі 170000,00 грн.
3 метою подальшої реалізації товару, 22.01.2011 року та 02.09.2011 року позивачем укладено договори комісії з ТОВ "ЮГЕКОТОП". За вказаними договорами комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за винагороду вчинити один або декілька правочинів з продажу сільгосппродукції (олії соняшникової, нерафінованої, українського походження, урожай 2010 року), від свого імені та за рахунок комітента.
Перевезення товару від ТОВ «Асканія-Прод» до ТОВ «Югекотоп» не відбувалось, оскільки товар, що отримано на складі постачальника ТОВ «Саноіл Торг» за адресою: м.Миколаїв, вул. Громадянська 117 було того ж дня передано на комісію ТОВ «Югекотоп» по договорам комісії актом про прийомку товару по якості та кількості №1 від 31.01.2011р., №1,2,3 від 28.09. 29.09. 30.09.2011р. відповідно на тому ж складі за тією ж адресою: м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117. Товар передавався на комісію на умовах ЕХW (означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця в названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту).
Відповідно до вищевказаних договорів витрати на транспортування по доставці товару та витрати по передачі на комісію української нерафінованої соняшникової олії відсутні. Однак позивачем були отримані та надані для перевірки копії ТТН завірені ТОВ «Саноіл Торг» для підтвердження транспортування товару постачальником.
На виконання договорів комісії позивачем було передано, згідно актів прийому-передачі, ТОВ "ЮГЕКОТОП" олії соняшникової, нерафінованої в кількості 143,400 тонн на загальну суму 1536678,70 грн. та 128,15 тонн на загальну суму 1026925,92 грн.
ТОВ "ЮГЕКОТОП" в свою чергу експортовано за митну територію України отриманий на комісію товар в кількості 143,400 тонн на загальну суму 1536678,70 грн. або 192619,35 дол. США, згідно ВМД №504000018/2011/000538 від 23.02.2011 року та в кількості 128,15 тонн на загальну суму 1027196,38 грн. або 128790,75 дол. США, згідно ВМД №504000018/2011/003050 від 18.10.2011 року.
ТОВ „Асканія - Прод" було здійснено оплату понесених витрат комісіонера та комісійної винагороди згідно звіту комісіонера, при виконанні договорів комісії, зокрема ТОВ "ЮГЕКОТОП" було визначено понесені комісіонером витрати на загальну суму 22462,45 грн. в тому числі ПДВ 3743,75 грн., сума комісійної винагороди становить 2459,90 грн. в тому числі ПДВ 409,98 грн. та на загальну суму 20200,00 грн. в тому числі
ПДВ 3316,52 грн., сума комісійної винагороди становить 1255,90 грн. в тому числі ПДВ 251,18 грн.
Таким чином, уклавши вищезазначені договори та реалізувавши придбаний товар, ТОВ «Асканія-Прод» в січні 2011 року отримало економічну вигоду у формі прибутку в сумі 15348,58 грн. та у вересні 2011 року - в сумі 9938,48 грн.
Всі вищезазначені документи та правочини свідчать про реальність проведених господарських операцій, та всі досліджені судом документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні».
Щодо висновків відповідача, що позивачем не надано до перевірки сертифікати виробника продукції, посвідчення якості на товар, документи на страхування товару, суд вважає їх безпідставними виходячи з наступного.
Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Оскільки сертифікати виробника продукції (олії соняшникової нерафінованої), посвідчення якості на товар, документи на страхування товару не є первинними документами, що напряму пов'язані з об'єктом оподаткування, а є супутніми документами, що підтверджують походження товару та його якість, суд вважає, що позивач не зобов'язаний був надавати на перевірку зазначені документи.
Також, відповідач в акті стверджує, що дійшов висновку про нікчемність укладених угод на підставі даних перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Києва, викладених в акті перевірки №895/22-20/37269136 від 04.04.2013 р., зокрема яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (олії) та зроблено висновки про проведення ТОВ «Саноіл Торг» операцій, прямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.
Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, 23.05.2013р., Окружним адміністративним судом м.Києва було ухвалено постанову у справі №826/5853/13-а за позовом ТОВ «Саноіл Торг» до ДПІ у Шевченківському районі м.Києва про визнання протипрвними дій, згідно з якою визнано протиправними дії відповідача щодо висновку про відсутність фактичної реалізації та постачання товарів ТОВ «Саноіл Торг» своїм контрагентам. Вказане рішення перевірено в апеляційному порядку та залишено без змін (т.1 а.с.136-140).
Окрім цього, відповідачем не надано доказів про відсутність у контрагента позивача свідоцтва про реєстрацію у якості платника ПДВ.
Отже, як випливає з наведеного вище, факт придбання позивачем товарів та послуг засвідчено первинними та розрахунковими документами саме у зв'язку з фактичним виконанням господарських операцій з придбання товарів у підприємства: ТОВ «Саноіл Торг» в січні 2011р. та у вересні 2011р. Всі вони були використані ТОВ «Асканія Прод» у власній господарській діяльності тобто для реалізації товару на експорт. Тому твердження відповідача, що операції у взаємовідносинах між підприємством ТОВ «Асканія Прод» та вищевказаним контрагентом не мали реального характеру є такими, що не відповідають дійсності.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. було звернено увагу судів на те, що: "... вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Частиною 1 ст.207 ГК України визначено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За приписами норм цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Факт фіктивності правочину повинен бути доведеним певними засобами доказування. Інший підхід при розгляду справ цієї категорії потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що є неправильним, виходячи із загальних засад судочинства.
Необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).
Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода, укладена позивачем з ТОВ «Саноіл Торг» є нікчемною, а лише зроблено припущення, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом.
Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Вказані висновки підтверджуються і ст.20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Дослідивши наявні у справі докази, механізм здійснення позивачем господарської операції з ТОВ «Саноіл Торг» та співставивши отриману інформацію та дані із фактичними обставинами справи, суд приходить до висновку, що представлені позивачем податкові накладні відповідають вимогам ст.201 ПК України, а господарська операція має реальний характер, відтак вважає висновок податкового органу щодо безпідставності включення позивачем до податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ за січень та вересень 2011р. необґрунтованим.
Позивач не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.
Аналогічної позиції притримується Європейський Суд з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Також Європейський Суд з прав людини у справі "Інтерсплав проти України" (Заява № 803/02) зазначив, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.
Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 КАС України.
У відповідності до п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з наведеного суд вважає, що відповідач при прийнятті спірних рішень діяв всупереч вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, спірне рішення прийнято необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень. Тому рішення є протиправним та підлягає скасуванню, що відповідає суті заявлених вимог та передбаченому законом способу захисту порушеного права.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати - судовий збір в сумі 458,80 грн. з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 9, 71, 72, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернівцях:
- від 03.10.2013р. №0004282204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 600144,50грн.;
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія - Прод» сплачений судовий збір у розмірі 458,80 грн.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанову в повному обсязі виготовлено 27 січня 2014 р.
Суддя Ковтюк В.О.