22 січня 2014 р.Справа № 814/2957/13-а
Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді-доповідача - Шевчук О.А.,
суддів: Зуєвої Л.Є., Лук'янчук О.В.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправною та скасування вимоги, -
У липні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі-позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва (далі-відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки від 05.06.2013 року № Ф-1666.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказала, що здійснює підприємницьку діяльність та є пенсіонером за віком, який обрав спрощену систему оподаткування, тому відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" вона звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим вимогу про сплату єдиного внеску належить скасувати.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, клопотань від усіх осіб які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не надходило, колегія суддів відповідно до ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у письмовому провадженні.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 15.06.2007 за № 25220000000031316 (а.с. 6).
ОСОБА_2 отримує пенсію за вислугу років, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 від 02.11.2000 (а.с. 9).
З 1 січня 2012 року позивач є платником єдиного податку, що підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_2, в якому зазначено Ставку єдиного податку 10%, Вид або види господарської діяльності 47.21- Роздрібна торгівля фруктами й овочами в спеціалізованих магазинах (а.с. 8).
У липні 2013 року позивач отримав вимогу про сплату недоїмки від 05.06.2013 № 1666, в якій зазначено, що станом на 01.06.2013 заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені становить 7 464, 68 грн (а.с. 7).
Позивач скористався своїм правом на оскарження вимоги і звернувся з позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, яка отримує пенсію за вислугу років відноситься до осіб, яким пенсія призначена зі зниженням пенсійного віку (на пільгових умовах), у зв'язку з чим є пенсіонером за віком. Такі особи, на думку суду першої інстанції, у відповідності до законодавства можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі чого позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.
Колегія суддів не може погодитись з зазначеним висновком суду першої інстанції, та вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови, судом було допущено помилкове застосування норм матеріального права, виходячи з наступного.
01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в преамбулі якого зазначено, що ним визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримуюсь пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої (в редакції на час призначення позивачу пенсії за вислугу років) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
Визначальним для розв'язання цього спору є правильне розуміння положень частини четвертої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якою визначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідач вважає, що пенсіонером за віком у розумінні вищенаведеної норми є особа, якій призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Водночас, позивачка вважає, що таким пенсіонером може бути особа, яка отримує пенсію за вислугу років і досягла пенсійного віку (в даному випадку 55 років).
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким тлумаченням Закону судом першої інстанції та позивачкою.
За загальним правилом пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку та за наявності необхідного стажу роботи. Пенсії за віком поділяються на три види: 1) на загальних підставах; 2) пільгових; 3) спеціальних юридичних підставах (умовах).
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та наголошується самою позивачкою їй була призначена пенсія саме за вислугу років, а не за віком.
З частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ випливає, що однією з умов звільнення осіб від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком.
Системний аналіз викладеного вказує на те, що під пенсіонерами за віком, указаними в частині четвертій статті 4 Закону № 2464-VІ, необхідно розуміти всіх осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з досягненням віку і незалежно від законів, якими таке право на пенсію за віком встановлено.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що оскільки фізична особа - підприємець ОСОБА_2 отримує пенсію за вислугу років і не являється пенсіонером за віком у розумінні Закону № 2464-VI,тому позивачка не звільняється від сплати єдиного внеску.
Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, відповідач діяв з дотримання вимог законодавства, ніяких порушень законодавства не допустив.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 202; 205; 207; 212; 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва - задовольнити.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча суддя: Шевчук О.А.
Суддя: Зуєва Л.Є.
Суддя: Лук'янчук О.В.