ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 січня 2014 року 15:29 № 826/20971/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомСелекційно-генетичного інституту - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення
доЗаступника голови Вищої ради юстиції Удовиченка Олександра Сергійовича
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
за участю представників сторін:
від позивача - Бондарюка Є.М.,
від відповідача - Ревука Б.М.,
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 січня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Селекційно-генетичний інститут - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення (далі по тексту - позивач, Інститут) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Заступника голови Вищої ради юстиції Удовиченка Олександра Сергійовича (далі по тексту - відповідач, Заступник голови ВРЮ Удовиченко О.С.), в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправними дії відповідача, які виразилися в неналежному (поверхневому) розгляді заяви вих. №04/559-1 від 05 червня 2013 року про проведення перевірки по обставинам розгляду та прийняття рішення в касаційному порядку цивільної справи №6-49329св12 колегією Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ в складі суддів Макарчука М.А., Леванчука А.О., Матвєєвої О.А., Маляренка А.В., Писаної Т.О. та підготовці в результаті цього некваліфікованої відповіді вих. №5919/0/9-13 від 21 червня 2013 року;
- зобов'язати відповідача розглянути у встановленому порядку заяву вих. №04/559-1 від 05 червня 2013 року про проведення перевірки по обставинам розгляду та прийняття рішення в касаційному порядку цивільної справи №6-49329св12 колегією Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ в складі суддів Макарчука М.А., Леванчука А.О., Матвєєвої О.А., Маляренка А.В., Писаної Т.О. та дати кваліфіковану - обґрунтовану (вмотивовану) відповідь.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 23 січня 2014 року.
У судовому засіданні 23 січня 2014 року представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
05 червня 2013 року до Вищої ради юстиції надійшла заява позивача про проведення службового розслідування по обставинам розгляду в касаційному порядку цивільної справи №6-49329св12.
За результатами розгляду зазначеної заяви, листом № 5919/0/9-13 від 21 червня 2013 року за підписом заступника Голови ВРЮ Удовиченка О.С. позивачу надано відповідь про відсутність в його заяві відомостей для призначення перевірки відносно суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Вважаючи таку відповідь необґрунтованою, позивач звернення до суду з відповідним позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998р. №22/98-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 15.01.1998р. №22/98-ВР), Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:
1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Повноваження, організація і порядок діяльності Вищої ради юстиції визначені Конституцією України, Законом України від 15.01.1998р. №22/98-ВР та регламентом Вищої ради юстиції, який затверджений рішенням Ради від 04.10.2010р. №791/0/15-10.
Стаття 84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції визначає дисциплінарне провадження як процедуру розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.
Частини 2 та 3 названої статті передбачають, зокрема, що право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти. Не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права як засобу тиску на суддю у зв'язку з здійсненням ним правосуддя. Крім того, у частині 4 статті 84 цього Закону закріплено, що дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.
В силу статті 38 Закону України від 15.01.1998р. №22/98-ВР підставою для відкриття дисциплінарного провадження є подання члена Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень.
Відповідно до статті 39 цього Закону стадіями дисциплінарного провадження є:
1) перевірка даних про дисциплінарний проступок;
2) відкриття дисциплінарного провадження;
3) розгляд дисциплінарної справи;
4) прийняття рішення.
У той же час, стаття 40 Закону України від 15.01.1998р. №22/98-ВР передбачає, що перевірка даних про дисциплінарний проступок здійснюється за дорученням Вищої ради юстиції або Голови Вищої ради юстиції одним із членів Вищої ради юстиції шляхом одержання письмового пояснення від судді та інших осіб, витребування судових справ (їх копій), розгляд яких закінчено, та ознайомлення з судовими справами, розгляд яких не закінчено, одержання іншої інформації від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян чи їх об'єднань.
За наслідками перевірки складається довідка з викладенням фактичних обставин, виявлених під час перевірки, висновків і пропозиції. З довідкою і матеріалами повинен бути ознайомлений суддя, стосовно якого проводилася перевірка. Довідка і всі матеріали перевірки передаються до Вищої ради юстиції, яка вирішує питання про доцільність порушення дисциплінарного провадження.
При цьому Закон України від 15.01.1998р. №22/98-ВР встановлює право, а не обов'язок одного із зазначених суб'єктів доручити провести перевірку даних про дисциплінарний проступок, викладених у відповідному зверненні.
В рішенні Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої і четвертої статті 1, абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18, частини першої статті 25, пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30, частини першої статті 31, частини першої статті 32, пункту 2 частини другої статті 33, пункту 2 частини другої та частини третьої статті 37, статей 38 і 48 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (справа про Закон України «Про Вищу раду юстиції») зазначається, що Вища рада юстиції зобов'язана перевіряти звернення народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини так само, як і звернення інших посадових осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування, кожного громадянина, якщо в них містяться відомості про наявність передбачених частиною 5 статті 126 Конституції України підстав для звільнення судді з посади, про факт дисциплінарного проступку судді Верховного Суду України або судді вищого спеціалізованого суду, і за результатами перевірки приймати відповідне рішення.
Відтак, наведені вище положення Закону України «Про Вищу раду юстиції» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також рішення Конституційного Суду України дають підстави дійти висновку, що стадіям дисциплінарного провадження передує вирішення питання про те, чи містить звернення, що надійшло до Вищої ради юстиції, відомості про наявність ознак дисциплінарного проступку судді.
У той же час, всі звернення (заяви, скарги, клопотання), які надходять до Вищої ради юстиції, розглядаються її посадовими особами: Головою Вищої ради юстиції та заступником Голови Вищої ради юстиції, які працюють на постійній основі в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян».
У структурі секретаріату Вищої ради юстиції діє управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та прийому громадян, до складу якого входить відділ по роботі зі зверненнями.
Відповідно до Положення про вищевказаний відділ на нього, зокрема, покладено забезпечення своєчасного та належного розгляду звернень та підготовки відповідей на них з урахуванням повноважень Вищої ради юстиції і порушених питань, здійснення правового обґрунтування пропозицій з порушених у зверненнях питань, підготовка проектів відповідей на них та, за необхідності, службових записок.
Отже, відомості, викладенні у зверненнях, слугують для Вищої ради юстиції лише інформацією щодо наявності в діях судді ознак дисциплінарного проступку чи порушення присяги, а не зверненням в розумінні Закону України від 15.01.1998р. №22/98-ВР, яке має розглядати на своєму засіданні Рада.
Згідно зі статтею 21 названого Закону до повноважень Голови Вищої ради юстиції належить:
- організація роботи Вищої ради юстиції та головування на її засіданнях;
- координація роботи секцій і членів Вищої ради юстиції; призначення засідань Вищої ради юстиції;
- направлення подання Вищої ради юстиції про призначення суддів Президентові України і про звільнення їх з посади;
- загальне керівництво апаратом Вищої ради юстиції;
- розпорядження бюджетними асигнуваннями на утримання і забезпечення діяльності Вищої ради юстиції;
- здійснення інших повноважень, передбачених регламентом Вищої ради юстиції.
Відповідно до положень пункту 1 параграфу 4 глави 1 розділу І Регламенту Вищої ради юстиції Голова Вищої ради юстиції може доручити членові Ради провести перевірку відомостей, викладених у пропозиціях, зверненнях, скаргах, повідомленнях.
В разі відсутності Голови, відповідно до приписів статті 22 Закону України від 15.01.1998р. №22/98-ВР, заступник Голови Вищої ради юстиції виконує його обов'язки, забезпечує підготовку справ до розгляду та здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та регламентом Вищої ради юстиції.
Відповідно до пункту 3 параграфу 4 глави 1 розділу І Регламенту Вищої ради юстиції заступник Голови Вищої ради юстиції, крім здійснення повноважень, визначених статтею 22 Закону України від 15.01.1998р. №22/98-ВР, здійснює контроль за своєчасним і належним розглядом подань, скарг та інших звернень, поданих до Ради у встановленому законом порядку.
Разом з тим, Голова Вищої ради юстиції, а в разі його відсутності - його заступник має право дати таке доручення лише у разі, якщо в заяві містяться відомості про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Аналогічна позиція викладена в зазначеному вище рішенні Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002.
Із системного аналізу наведених норм слідує, що обов'язок Вищої ради юстиції проводити перевірку заяв чи звернень, які не містять відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади або про факт дисциплінарного проступку судді Верховного Суду України або судді вищого спеціалізованого суду, діючим законодавством України не передбачений.
Не вбачаючи у звернені позивача відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку та порушення присяги суддями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відповідач в силу своїх повноважень надав письмову відповідь в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про дотримання відповідачем вимог чинного законодавства України під час вчинення ним оскаржуваних позивачем дій.
Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в постановах від 05 вересня 2012 року у справі № П/9991/1005/12, від 31 липня 2013 року у справі № П/800/377/13, від 31 липня 2013 року № П/800/301/13 та від 01 серпня 2013 року у справі № П/800/358/13.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Савченко