14 січня 2014 року м. Київ К/9991/26286/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Бившевої Л.І.
Голубєвої Г.К.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2010 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року
у справі № 2-а-8432/09/1570
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (позивач) до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0059801701/0 від 10 березня 2009 року.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2010 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 802/17-128/НОМЕР_1 від 27 лютого 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0059801701/0 від 10 березня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 50 772,00 грн. (33 848,00 грн. - основний платіж, 16 924,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі фіскальних касових чеків.
Обґрунтовуючи свою правову позицію, податковий орган наголошував на тому, що фіскальні касові чеки на придбання товарів (послуг) можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту, але за умови, що загальна сума поставлених товарів (послуг) не перевищує 200,00 грн. за день (без урахування податку на додану вартість).
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Постановою Правління Національного банку України від 09 лютого 2005 року № 32 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами відповідно до пункту 2.3 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
З огляду на викладене, не можна визнати обґрунтованими доводи контролюючого органу про можливість нарахування податкового кредиту на підставі фіскальних касових чеків виключно в межах коштів, що не перевищують 200 грн. за день, оскільки підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що зазначені вимоги стосуються касового чека з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника.
В свою чергу, в розглядуваній ситуації судовими інстанціями встановлено, що в спірних фіскальних касових чеках визначено податковий номер постачальника. Зазначені чеки мають всі обов'язкові реквізити розрахункового документа, встановлені Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Положенням про форму та зміст розрахункових документів, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 01 грудня 2000 року № 614.
А відтак, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли правильного висновку про відсутність у відповідача в даному випадку правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2010 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Бившева Л.І.
Голубєва Г.К.