Іменем України
21 січня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.
при секретарі ПУДАК О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ПАТ «Банк Форум» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 грудня 2012 р., -
ПАТ «Банк Форум» 19.09.2012 р. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Банк мотивував позов тим, що 21.08.2007 р. уклав із відповідачем додаткову угоду № 0223/07/26-KLS-ЛІМІТ до договору про надання та обслуговування платіжних карток фізичних осіб від 02.12.2005 р., на підставі якої надав кредит у формі відновлювальної кредитної лінії із кредитним лімітом у 10000,00 грн. строком по 20.08.2008 р. зі сплатою 17% річних за користування коштами. Позичальник свої зобов'язання порушив, унаслідок чого утворився борг, вимоги про його повернення результату не дали. Посилаючись на передбачене законом право вимоги боргу, банк, визначивши борг станом на 30.07.2012 р., просив стягнути на його користь з відповідача 8969,69 грн., а також 214,60 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18.12.2012 р. у позові відмовлено внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності.
Позивач вказує в апеляції на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, зокрема, що суд безпідставно застосував позовну давність, оскільки перебіг цього строку був перерваний платежем за договором, який позичальник здійснив 09.11.2011 р. і цей факт не був досліджений судом, а дані, наведені в розрахунку боргу, не давали підстав для висновку про пропуск позивачем строку позовної давності. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача Сличка М.І. та Довбаки В.Ю., які у процесі розгляду справи апеляційним судом скаргу підтримали, однак, у судове засідання 21.01.2014 р. не з'явилися, відповідача ОСОБА_1, який апеляцію не визнав і ствердив, що після закінчення строку договору коштів, на нібито сплату яких боржником посилається в апеляції позивач, не вносив, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем позовної давності, про застосування якої заявив відповідач. Однак, із підставами, з яких суд відмовив у позові, погодитись не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає цивільну справу в межах заявлених позивачем вимог, особа зобов'язана належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов'язок доказування пред'явлених вимог лежить на позивачеві і таке не може ґрунтуватися на припущеннях, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст.ст. 10, 11, 57-61, ст. 303 ч. 1 ЦПК України, ).
Відповідно до ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 611, 614, 623, 1054, 1066, 1087 ЦК України, ст. 1 п. 1.24., ст.ст. 16, 17, 22, 24, 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, цивільні права та обов'язки виникають з договорів і повинні належно виконуватися; позичальник зобов'язаний повернути кредитору заборговане, а той управі вимагати борг, розмір якого доказується кредитором; факт виконання грошового зобов'язання із повернення банку кредиту та сплати інших платежів за договором шляхом унесення готівки до каси банку підтверджується лише документально шляхом складення банком розрахункових документів у порядку, встановленому законодавством. Тільки розрахункові документи, які забезпечують фіксацію розрахункових операцій, є належними і допустимими доказами виконання кредитного зобов'язання позичальником, усні твердження щодо таких фактів у цивільному процесі доказового значення не мають і до уваги не беруться.
На підтвердження своїх вимог банк із позовною заявою подав заяву ОСОБА_1 від 21.08.2007 р. про встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 10000,00 грн. строком на 12 місяців (а.с. 8), укладену із відповідачем 21.08.2007 р. додаткову угоду № 0223/07/26-KLS-ЛІМІТ до договору про надання та обслуговування платіжних карток фізичних осіб від 02.12.2005 р. (а.с. 4-6), вимоги від 23.02.2011 р. і від 11.04.2011 р. про сплату боргу (а.с. 9, 10) і розрахунок боргу станом на 30.07.2012 р. (а.с. 7). Інших доказів на підтвердження вимог позивач суду першої інстанції не подавав, доказів одержання відповідачем указаних вимог про сплату боргу в справі немає.
Як випливає зі змісту вчиненого 21.08.2007 р. правочину, він є додатковою угодою до договору про надання та обслуговування платіжних карток фізичних осіб від 02.12.2005 р., пунктом 6.2. додаткової угоди сторони погодили, що всі попередні заяви, домовленості чи угоди між сторонами з предмету цієї додаткової угоди анулюються з моменту набрання чинності цією додатковою угодою в частині, що суперечить їй. За умовами додаткової угоди банк надав позичальнику кредит для поточних потреб у формі відновлювальної кредитної лінії, заборгованість за якою виникає у разі наявності дебетового сальдо за картковим рахунком у межах кредитного ліміту у сумі 10000,00 грн. (п. 1.2.); ліміт встановлюється строком з 21.08.2007 р. по 20.08.2008 р. (п. 1.2.); за користування лімітом встановлюється плата в розмірі 17% річних (п. 1.3.); несплата клієнтом процентів і/або заборгованості за лімітом протягом 20 днів, наступних за розрахунковим місяцем, є підставою для закриття/відкликання ліміту (п. 2.4.).
У той же час, тексту основного правочину, додатком і частиною якого є указана угода, позивач суду не надав, тому в справі немає даних про умови, на яких сторони уклали основний правочин, про співвідношення умов основної і додаткової угод, про чинність відповідних умов основного правочину. Тобто, немає достатніх даних про істотні умови та підстави, з яких виникли цивільні права і обов'язки.
У розрахунку боргу позивач зазначив, що станом на 30.07.2012 р. прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів становить 6483,17 грн., а прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 2486,52 грн., загальний розмір заборгованості - 8969,69 грн. Однак, указаний документ не є розрахунком боргу, оскільки у ньому вказані тільки кінцеві цифри боргу на певну дату, розрахунку заборгованості як такого, відображення руху коштів, їх зарахування у відповідні періоди, дати та за відповідними елементами боргу - немає. Відсутні і первинні платіжні документи (квитанції, ордери тощо), які б свідчили про рух коштів за договором. Таким чином, у справі немає належних доказів на підтвердження заявленого до стягнення боргу, немає й можливості перевірити відповідні доводи позову.
Заперечуючи законність рішення суду першої інстанції, позивач в апеляційній скарзі зазначав, що відповідач перервав позовну давність, оскільки 09.11.2011 р. сплатив 50,00 грн., чим визнав борг. На підтвердження доводів скарги позивач додав непосвідчену ксерокопію «Выписки документов по договору 0223/07/26-KLS от 21.08.2007 ОСОБА_1 за период с 21.08.2007 по 18.07.2013» (а.с. 42), у якій міститься запис про операцію «09.11.2011 Погашение %% 50,00».
У цьому зв'язку колегія суддів констатує наступне. За приписами ст. 264 ч.ч. 1, 3 ЦК України, перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Тобто, дія, яка перериває перебіг позовної давності, має бути вчинена у межах строку позовної давності, перебіг якого переривається. Оскільки кредит був наданий на визначений строк, останнім днем якого було 20.08.2008 р., перебіг позовної давності почався 21.08.2008 р., строк сплив 20.08.2011 р. (ст. 253, ст. 254 ч. 1, ст. 257 ЦК України). Тож посилання на платіж за 09.11.2011 р. безпідставне, оскільки вчинені після спливу позовної давності платежі не переривають її перебігу і у випадку підтвердження платежів до них застосовуються правила ст. 267 ч. 1 ЦК України. До суду позивач звернувся із позовом 19.09.2012 р., тому трирічний строк позовної давності, про застосування якої заявив відповідач у суді першої інстанції (ст. 267 ч. 3 ЦК України) і в межах якої за умови доведеності вимог міг задовольнятися позов, охоплює період з 20.09.2009 р. по 19.09.2012 р.
Проте, і додана до апеляції копія виписки у силу вищенаведених вимог законодавства не є доказом здійснення відповідних платежів, і в усякому випадку - особисто ОСОБА_1, виписка теж не є належним розрахунком боргу. Відповідач в апеляційному суді заперечив факт здійснення як платежу за 09.08.2011 р., так і інших платежів (зокрема, у 2009-2010 рр.) за період після закінчення строку дії договору та у межах трирічної позовної давності з 20.09.2009 р. по 19.09.2012 р. Крім того, виписка всупереч вимогам ст. 131 ч. 1 ЦПК України не надавалася суду першої інстанції, а позиція представника позивача в апеляційному суді про те, що докази не подавалися, оскільки не вимагалися судом, не свідчить про поважність причин несвоєчасного подання доказів (ст. 131 ч. 2 ЦПК України), не тягне застосування положень ст. 303 ч. 2 ЦПК України та суперечить нормам ст. 12 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 3, ст. 11 ч.ч. 1, 2, ст. 60 ч.ч. 1-3 ЦПК України щодо свободи сторони у розпорядженні своїми цивільними та процесуальними правами, обов'язковості доказування.
Попри це, під час апеляційного розгляду справи суд у порядку ст. 10 ч. 4 ЦПК України у судовому засіданні 27.09.2013 р. роз'яснив представнику позивача можливість надати суду докази, які з поважних причин не були надані в суді першої інстанції та які б підтверджували доводи позову, апеляції і спростовували б заперечення відповідача, у розгляді справи було оголошено перерву до 06.12.2013 р. (а.с. 57-58). Йшлося передусім про подачу договору про надання та обслуговування платіжних карток фізичних осіб від 02.12.2005 р., правил користування кредитною карткою, даних про випуск картки, розрахунку боргу, квитанцій про сплату відповідачем коштів, зазначених у виписці. 05.12.2013 р. від представника позивача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату, яке було задоволено і перерву було продовжено до 24.12.2013 р. (а.с. 60, 63). У судовому засіданні 24.12.2013 р. двоє представників позивача пояснили, що необхідні документи вже їм відправлені, але ще не надійшли, тому просили продовжити перерву в розгляді справи, перерву було продовжено до 21.01.2014 р. (а.с. 72-73). Утім, у судове засідання 21.01.2014 р. представники позивача не з'явилися, про причини неявки не повідомили, клопотання від них, як і будь-які документи - не надходили. За таких обставин, справу апеляційним судом вирішено на підставі наявних доказів.
Сплив позовної давності за умови обґрунтованості вимог є самостійною підставою для відмови в позові. Однак, якщо має місце сплив позовної давності, але вимоги необґрунтовані та недоведені, що встановлено судом, у позові слід відмовити з цих підстав. Беручи до уваги, що на час розгляду позову судом першої інстанції у справі не було належного розрахунку боргу та інших доказів, які б свідчили про обґрунтованість позову та спростовували правову позицію відповідача, який не визнав позов, а позивач таких доказів не надав і просив розглянути справу у відсутність його представника, суд не мав підстав для відмови в позові внаслідок спливу позовної давності. До того ж, суд послався у рішенні лише на сам факт укладення додаткової угоди, строк її дії та на дату подачі позивачем до суду заяви. Суд не зазначив у рішенні суму боргу, яку вважав встановленою, не навів щодо цього ніякого обґрунтування, тож по суті не встановив фактів, які мають значення в справі, не дав оцінку доказам. У зв'язку з цим рішення суду не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.
Відтак, доказів, які б слугували підставою для задоволення апеляції та позову, а також для спростування заперечень відповідача, немає і, оскільки суд першої інстанції не встановив своїм рішенням відповідних фактів, рішення про відмову в позові не може бути змінено, тому на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України апеляція підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - повному скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в позові внаслідок недоведеності пред'явлених вимог.
Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» задовольнити частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 грудня 2012 р. - скасувати, у позові ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити внаслідок недоведеності пред'явлених вимог.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді