Справа № 464/1217/13 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.
Провадження № 22-ц/783/324/14 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
Категорія: 31
17 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді Приколоти Т.І.
суддів: Богонюка М.Я., Ванівського О.М.
з участю секретаря Цар М.М.
з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) «Страхова компанія «Провіта», про відшкодування майнової і моральної шкоди,-
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18 червня 2013 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ТДВ «Страхова компанія «Провіта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 150 000 грн.; стягнути з ТДВ «Страхова компанія «Провіта» на користь ОСОБА_4 2 550 грн. моральної шкоди; стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 10 000 грн. моральної шкоди; стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 26 601,09 грн. майнової шкоди та 1 000 грн. моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.
Рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, оскаржила ОСОБА_4
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_7, спричинено шкоду її здоров'ю; вона стала інвалідом другої групи безтерміново. Вважає, що відповідно до ст.26 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, яка підлягає стягненню в її користь у зв'язку з ушкодженням здоров'я, має становити не менше 18 мінімальних заробітних плат. Вважає, що в її користь підлягає стягненню шкода в сумі 51 000 грн. Просить у цій частині оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. На підставі ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.
Встановлено, що 13 березня 2010 року з вини водія автомобіля Мазда, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_7 на вулиці Липовій у м. Почаєві Кременецького району Тернопільської області сталося зіткнення вказаного автомобіля з автомобілем Опель Астра, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_6 Внаслідок зіткнення вказаних транспортних засобів такі отримали технічні ушкодження, ОСОБА_4 заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості, ОСОБА_5 - легкі тілесні ушкодження.
Згідно зі звітом про оцінку автомобіля Опель Астра, реєстраційний номер НОМЕР_2, № 480 від 16 червня 2010 року вартість матеріального збитку, завданого власнику цього автомобіля визначена такою, що дорівнює ринковій вартості колісного транспортного засобу на момент пошкодження, та становить 51 591 грн.
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2011 року ОСОБА_7, який обвинувачувався у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку з актом амністії відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році». Кримінальну справу провадженням закрито. Звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії (за нереабілітуючою обставиною) відповідно до ст. 14 Закону України «Про амністію у 2011 році» не звільняє винну особу від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
На час настання ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 відповідно до полісу № ВС/7925149 від 19 жовтня 2009 року була застрахована ТДВ «СК «Провіта», франшиза становить 510 грн..
Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі-Закону), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Статтею 29 цього Закону визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи (п. 21.1. ст. 12 вказаного Закону).
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 988 ЦК України та п.3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Згідно звіту матеріальні збитки, спричинені власнику автомобіля Опель Астра, дорівнюють ринковій вартості цього автомобіля, оскільки вартість відновлювального ремонту (66 980,57 грн.) перевищує ринкову вартість автомобіля в неушкодженому стані (51 591,09 грн.). Тобто, автомобіль є фізично знищеним. За погодженням між власником пошкодженого автомобіля ОСОБА_6 та страховою компанією власник залишає за собою залишки пошкодженого автомобіля. Страхова компанія сплатила їй відшкодування в розмірі 24 990 грн.
Судом встановлено, що страховиком, з урахуванням рішення особи, якій спричинено майнову шкоду, відповідно до приписів п. 12.1. ст. 12, п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснено виплату страхового відшкодування в межах лімітів, встановлених п. 9.2. ст. 9 Закону, та полісом № ВС/7925149 від 19 жовтня 2009 року, за виключенням суми франшизи, в повному обсязі.
На підставі аналізу наявних у справі доказів та вимог ст. 1194 ЦК України суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вимоги ОСОБА_6 щодо стягнення з ТДВ «СК «Провіта» 13 361,09 грн. страхового відшкодування за завдану майнову шкоду такими, що не ґрунтуються на нормах закону, оскільки знаходяться поза межами ліміту відповідальності страховика, а тому позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають. Суд прийшов до вірного висновку, що в користь ОСОБА_6 підлягає стягненню із ОСОБА_7 різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка складає 26 601,09 грн. (51 591,00 грн. - 24 990,00 грн.). Враховуючи ту обставину, що розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачу ОСОБА_6 пошкодженням транспортного засобу, згідно з висновком від 16 червня 2010 року № 480 становить 51 591,00 грн., страховиком виплачено страхове відшкодування в межах ліміту в розмірі 24 990 грн. В цій частині рішення суду не оскаржене.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є зокрема шкода (в тому числі моральна шкода), пов'язана: з лікуванням потерпілого; з тимчасовою чи стійкою втратою працездатності потерпілим. Порядок відшкодування вказаної шкоди визначається ст.ст. 24-26 цього Закону.
Статтею 24 Закону визначено, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, які пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів. Зазначені витрати мають бути підтверджені документально відповідним медичним закладом.
Сттатею 26 цього Закону у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у зв'язку із стійкою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються доходи, не отримані у результаті стійкої втрати працездатності (інвалідності), які не відшкодовуються за рахунок іншого обов'язкового виду страхування. Потерпілим, які на момент настання страхового випадку не одержували доходів у зв'язку із стійкою втратою працездатності, відшкодовуються витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням та доглядом у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів.
Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_4 внаслідок ДТП отримала травму у вигляді перелому кісток тазу та забій грудної клітки справа. З таким діагнозом вона була госпіталізована у Кременецьку центральну районну комунальну лікарню та лікувалась з 13 до 24 березня 2010 року, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 2136. 24 березня 2010 року вона переведена для подальшого лікування в травматологічне відділення 8-ї клінічної лікарні м. Львова, де знаходилась на стаціонарному лікуванні з 24 березня до 30 квітня 2010 року (виписка-епікриз з історії хвороби № 2730). Надалі ОСОБА_4 ще неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні. 3 1 до 25 червня 2010 року перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні. З 18 до 28 жовтня 2010 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні у Комунальній міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. З 13 до 23 грудня 2010 року ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Комунальної 8-ої міської клінічної лікарні. З 13 квітня до 10 травня 2011 року ОСОБА_4 знаходилась на стаціонарному лікуванні у Львівському обласному клінічному психоневрологічному диспансері. Лікування пов'язане з одержаною у ДТП травмою. Згідно з довідкою від 14.02.2013 року серії 10 ААБ № 141544 Львівського обласного центру медико-соціальної експертизи позивачу ОСОБА_4 присвоєно другу групу інвалідності за загальним захворюванням безтерміново.
26 січня 2012 року ОСОБА_4 зверталась до ТДВ «СК «Провіта» з заявою про виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 100 000 грн. Позивачем до вказаної вище заяви долучено докази перебування на стаціонарному лікуванні, які не містять інформації щодо розміру понесених витрат на лікування, які підлягають відшкодування за шкоду, заподіяну здоров'ю у зв'язку із стійкою втратою працездатності. Листом від 23 березня 2012 року № 1-1/12279 відповідач ТДВ «СК «Провіта» повідомив позивача ОСОБА_4 про необхідність надання документів, які підтверджують понесені затрати на доставку, розміщення, утримання, діагностику, лікування та реабілітацією у відповідному закладі охорони здоров'я, медичне піклування, лікування та догляд у домашніх умовах, купівлю лікарських препаратів, а також про можливість поновлення розгляду заяви про виплату страхового відшкодування після надання вказаних документів. Додаткових документів ОСОБА_4 страховику не надала. Відтак, суд встановив, що позивач всупереч приписам ст.ст. 24, 25, 26 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не надала страховику документи (чеки, квитанції тощо), що підтверджують витрати на доставку, розміщення, утримання, діагностику, лікування та реабілітацію у відповідному закладі охорони здоров'я, медичне піклування, лікування та догляд у домашніх умовах та купівлю лікарських препаратів внаслідок травм, отриманих під час ДТП, а також документи, які свідчать про доходи, не отримані нею у результаті стійкої втрати працездатності (інвалідності), що виключає проведення відшкодування за цією позовною вимогою.
Посилання апелянта на ст.26 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у чинній на даний час редакції, яка передбачає мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у разі встановлення П групи інвалідності у розмірі 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановленому законом на дату настання страхового випадку, у даному випадку не може бути взято до уваги, виходячи з того, що страховий випадок настав 13 березня 2010 року, а вказана норма у цій редакції діє з 5 липня 2012 року і зворотної дії в часі не має.
Висновки суду щодо відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування їй шкоди, заподіяної здоров'ю, ґрунтуються на аналізі наявних у справі доказів, не спростовуються доводами апеляційної скарги. Відтак, апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода (втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб) полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частиною 1 ст. 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідно до Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди», викладених у листі Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 року № 35-13/797, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати тільки умовний вираз.
Згідно з нормами п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілому відшкодовується моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог зазначеної правової норми. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Задовольняючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд з'ясував у чому така полягає, та визначив її розміри для кожного із позивачів залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, яких зазнали позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Враховано стан здоров'я потерпілих, тяжкість вимушених змін у їх життєвих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану; суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
На підставі наявних у справі доказів суд прийшов до висновку, що моральна шкода, заподіяна ОСОБА_4, полягає у болю, який вона зазнала внаслідок ДТП, тривалому лікуванні, залежності від сторонніх осіб, наслідках ДТП, які виявились незворотніми і тривають досі (біль голови, глухота правого вуха, нервовість, поганий сон, погіршення пам'яті та уваги), кардинальній зміні життєвих планів та діяльності. Має місце постійна занепокоєність, боязнь вулиці, автомобілів. ОСОБА_4 не наважується самостійно перейти вулицю, потребує постійного догляду. Внаслідок травм, отриманих результаті дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_4 присвоєно другу групу інвалідності за загальним захворюванням безтерміново. Суд прийшов до вірного висновку, що винні дії відповідача ОСОБА_7 є протиправними, оскільки призвели до ушкодження здоров'я ОСОБА_4, вказаними діями позивачу заподіяна моральна шкода, яка перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з протиправними діями відповідача, а тому вимоги по відшкодуванню такої шкоди є законними і обґрунтованими; та ухвалив стягнути із ТДВ «СК «Провіта» моральну шкоду в сумі 2 550грн. а із ОСОБА_7- 150 000 грн.
Суд прийшов до вірного висновку про те, що ОСОБА_5 заподіяно моральну шкоду, яка полягає у отриманні нею тілесних ушкоджень, моральними стражданнями та переживаннями з приводу тяжкої травми її сестри - ОСОБА_4 До страхової компанії з приводу відшкодування моральної шкоди ОСОБА_5 не зверталася.
Виходячи з характеру правопорушення відповідача ОСОБА_7, глибини фізичних, моральних та душевних страждань ОСОБА_5, стану її здоров'я , тяжкості вимушених змін у її життєвих стосунках та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, враховуючи вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд вірно вирішив про стягнення в користь ОСОБА_5 моральної шкоди в сумі 10 000 грн.
Врахувавши характер правопорушення відповідача ОСОБА_7, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках ОСОБА_6, яка є власником знищеного у ДТП автомобіля, та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, враховуючи вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд вірно вирішив про стягнення в користь ОСОБА_6 моральної шкоди в розмірі 1 000 грн.
Рішення суду в частині стягнення моральної шкоди та розподілу судових витрат не оскаржене.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сихівського районного суду м.Львова в оскарженій частині ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, оцінених судом належним чином кожного окремо на їх достовірність, допустимість та достатність, взаємний зв'язок у сукупності; встановлених судом обставини.
При встановленні зазначених обставин судом першої інстанції не було порушено норм матеріального і процесуального права, рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних по справі доказів.
З такими висновками суду слід погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення Сихівського районного суду м.Львова відсутні, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: (підпис)
Судді:(підписи)
З оригіналом згідно:
Суддя Т.І. Приколота