Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"16" січня 2014 р. Справа № 911/4354/13
Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті», Київська обл., смт. Коцюбинське
до третя особа, за участю Коцюбинської селищної ради Київської області, Київська обл., смт. Коцюбинське яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» прокуратури Київської області
про визнання недійсним договору,
за участю представників:
позивача:Щиглов Є.О., довіреність б/н від 16.02.2013 року; Лябах О.О., довіреність б/н від 04.04.2013 року;
відповідача: третьої особи: прокуратури:Черніков С.І., довіреність № 322/04-08 від 11.012.2013 року; не з'явилися; Галась О.М. (СП № 007165).
У листопаді 2013 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним договору про заміну сторони у зобов'язанні № 09/07/2010-01 від 09.07.2010 року укладеного між Коцюбинською селищною радою Київської області, Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональні будівні інвестиції» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті», посилаючись, зокрема, на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову території», статей 24, 28, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування».
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.11.2013 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 12.12.2013 року.
Через канцелярію суду 12.12.2013 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, та просив суд відмовити в задоволені позову.
До канцелярії господарського суду Київської області 12.12.2013 року від Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк».
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.12.2013 року суд відклав розгляд справи на 16.01.2014 року та залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк».
Представник третьої особи в судове засідання 16.01.2014 року не з'явився, письмових пояснень не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що нез'явлення представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників позивача, відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10.07.2006 р. між Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради та ТОВ «Регіональні будівельні інвестиції» було укладено Угоду №10/07-01 про спільну діяльність при проектуванні та будівництві житлового комплексу від 10.07.2006 р. (далі - угода), згідно з якою сторони зобов'язались здійснювати спільну діяльність по проектуванню та будівництву житлового комплексу «Багатоповерхові житлові будинки з об'єктами соціально-побутового призначення та багатоповерховим паркінгом по вул. Пономарьова, 26, в смт. Коцюбинське Київської області» та виконати роботи з реконструкції існуючих каналізаційних мереж та будівництва нових водо-, тепло- та дощових каналізаційних мереж у рамках будівництва вказаного об'єкту.
09.07.2010 року між Коцюбинською селищною радою Київської області (сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональні будівні інвестиції» (сторона-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» (сторона-3) було укладено договір про заміну сторони у зобов'язанні № 09/07/2010-01 від 09.07.2010 року (далі - договір), за умовами якого сторона-3 заміняє сторону-2 в Угоді про спільну діяльність при проектуванні та будівництві житлового комплексу» № 10/07-01 від 10.07.2006 року укладеної між стороною-1 та стороною-2.
Пунктом 1 договору, сторони встановили, що підписанням даного договору сторони досягли, згоди, що у відповідності до пункту 6.2. основної угоди складеної між сторною-1 та стороно.-2, остання, в повному обсязі передає, стороні-3 всі права та обов'язки (в тому числі грошові, інвестиційні та майнові зобов'язання) по виконанню умов основної угоди.
Відповідно до пункту 15 договору, договір набирає чинності з моменту підписання його всіма сторонами та скріплення печатками всіх сторін та діє до повного виконання сторонами взятих відповідно до нього зобов'язань.
Однак, позивач просить визнати спірний договір недійсним, та посилається на п. 2.3.9. угоди, відповідно до якого замовник зобов'язаний передати Виконкому житлові приміщення сумарна загальна площа яких складає 2% від загальної площі збудованих житлових приміщень об'єкту, що підлягає уточненню згідно з обмірами БТІ при вводі об'єкта в експлуатацію, що на думку позивача суперечить ч. 8 ст. 27-1 Закону України «Про планування і забудову території» (зі змінами згідно ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16 вересня 2008 року № 509-VI), приписи якої забороняють органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу) крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Із системного аналізу угоди про спільну діяльність при проектуванні та будівництві житлового комплексу» № 10/07-01 від 10.07.2006 року вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональні будівельні інвестиції», яке в подальшому на підставі договору № 09/07/2010-01 від 09.07.2010 року було замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» являлося, як і кредитором за своїми правами (п. 2.3.9.) так і боржником за своїми зобов'язаннями (п. п. 2.3.9.) за угодою.
Відповідно до ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним. Отже, виходячи із загальних правил та положень статі 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.
Згідно ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні за загальним правилом не впливає на його зміст. Отже права боржника щодо нового кредитора залишаються такими саме, як і його права щодо первісного кредитора. А саме, боржнику надається право висувати проти вимоги нового кредитора ті ж саме заперечення, які він мав проти первісного кредитора. Це можуть бути зустрічні вимоги до первісного кредитора, заперечення, пов'язанні із простроченням первісного кредитора, наявністю обставин непереборної сили тощо. Обсяг та зміст заперечень боржника визначається на момент одержання ним письмового повідомлення про заміну кредитора.
Таким чином, суд приходить до висновку, що договором про заміну сторони у зобов'язанні № 09/07/2010-01 від 09.07.2010 року сторони лише замінили суб'єктний склад угоди про спільну діяльність при проектуванні та будівництві житлового комплексу» № 10/07-01 від 10.07.2006 року, а не встановлювали нові зобов'язання сторін, зокрема з передачі Виконкому житлові приміщення сумарна загальна площа яких складає 2% від загальної площі збудованих житлових приміщень об'єкту, що підлягає уточненню згідно з обмірами БТІ при вводі об'єкта в експлуатацію (п. 2.3.9. угоди).
Доказів невідповідності спірного договору вимогам чинного законодавства суду не надано.
Таким чином умови спірного договору № 09/07/2010-01 від 09.07.2010 року відповідають вимогам чинного законодавства.
Окрім того, частиною 1 ст. 12 Цивільного кодексу України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Оскільки, підписавши договір № 09/07/2010-01 від 09.07.2010 року позивач висловив згоду з кожним його пунктом, а тому умови спірного договору відповідають волевиявленню сторін.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Статтями 12, 16 встановлено сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. Укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.
Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішенням господарського суду Київської області від 18.07.2013 року у справі № 911/1351/13 за первісним позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Коцюбинської селищної ради Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» про вчинення дій та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» до Коцюбинської селищної ради Київської області про визнання недійсною додаткової угоди, що на момент розгляду справи набрало законної сили, встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 06.07.2006 р. № 4/16 затверджено вказану Угоду № 10/07-01 про спільну діяльність при проектуванні та будівництві житлового комплексу від 10.07.2006 р. та рішенням 43 сесії п'ятого скликання Коцюбинської селищної ради від 11.08.2010 р. № 124 затверджено Договір про заміну сторони у зобов'язанні №09/07/2010-01, укладеного 09.07.2010 р. між Коцюбинською селищною радою, ТОВ «Регіональні будівельні інвестиції» та ТОВ «АВЕРС-СІТІ».
Враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що Угода №10/07-01 від 10.07.2006 року та договір про заміну сторони у зобов'язанні № 09/07/2010-01 від 09.07.2010 року укладені відповідно Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради Київської області та Коцюбинською селищною радою Київської області в межах повноважень, передбачених законом.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 16/191 від 12.04.2010р.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
В розумінні зазначених правових норм позивачем не доведено суду обґрунтованість позовних вимог та не надано належних доказів, що підтверджують невідповідність спірного договору умовам чинного законодавства, а зазначені у позові обґрунтування позовних вимог не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
За таких обставин, враховуючи, що позивачем за заявленими вимогами та їх правовими підставами не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договору № 09/07/2010-01 від 09.07.2010 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в задоволенні позову, господарські витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 21.01.2014 р.
Суддя Т.Д. Лилак