17 січня 2014 р. Справа № 876/10618/13
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого судді: Ліщинського А.М.,
суддів: Довгої О.І., Матковської З.М.
при секретарі судового засідання: Губач Х.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.03.2013р. №0000043400/3165,-
29.03.2013 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.03.2013р. №0000043400/3165.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем за результатом проведеної позапланової невиїзної документальної перевірки Підприємства з питань правомірності формування податкового кредиту, складено акт від 11.02.2013 року №75/34-00/31729918 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.03.2013 року №0000043400/3165, яким їм збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 86 666,86 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - на суму 43 333,34 грн. Просить оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнати протиправним та скасувати, оскільки вважає висновок відповідача безпідставним та таким, що ґрунтується на припущеннях.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові ДПС від 01.03.2013р. №0000043400/3165. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» 1 300,00 грн. судового збору.
Відповідач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі покликається на те, що позивачем порушено п.14.1.191 ст.14, ст.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, 198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, 201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756 з наступними змінами та доповненнями в результаті чого занижено ПДВ на 86 666,68грн. за лютий 2012 року, що викладено в Акті перевірки від 11.02.2013р. №75/34-00/31729918.
У ході апеляційного розгляду представник апелянта Юрченко Ю.А. надав пояснення та просить задовольнити апеляційну скаргу.
Представник позивача Демчик О.І. у ході апеляційного розгляду надала пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що ДПІ не надано доказів для встановлення мети вищезгаданих підприємств, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при проведенні зазначених господарських договорів. Податковим органом не подано жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки. При цьому слід зазначити, що одним з основних принципі оцінки податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків, який має на меті одержання податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними.
Доказів того, що спірні господарські зобов'язання в судовому порядку визнавались недійсними представником відповідача суду не надано.
Дослідивши письмові докази суд приходить до висновку, що операції з придбання Підприємством у ТзОВ «НД ЛТД» обладнання, касових апаратів СЕККА, мали реальний характер.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що ПАТ «Концерн Галнафтогаз» зареєстроване як суб'єкт господарювання виконавчим комітетом Львівської міської ради 30.10.2001р. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 12.11.2001р. за №5528. На дату складання акта Підприємство перебувало на обліку в СДПІ.
Судом встановлено, що СДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань правомірності формування податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за лютий 2012 року при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ «НД ЛТД» за наслідком якої податковий орган прийшов до висновку, що Підприємством порушеноп.14.1.191 ст.14, ст.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, 198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, 201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756 з наступними змінами та доповненнями (далі-ПК України) в результаті чого занижено ПДВ на 86 666,68грн. за лютий 2012 року, що викладено в Акті перевірки від 11.02.2013р. №75/34-00/31729918.
На підставі Акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.03.2013р. №0000043400/3165, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 86 666,86 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - на суму 43 333,34 грн.
Як зазначено в акті перевірки, податковим органом встановлено, що Підприємство взаємовідносини в грудні 2011 року з ТзОВ «НД ЛТД» відобразило суми ПДВ 86 666,68грн. у лютому 2012 року, проте у зв'язку з внесенням податковим органом акта, згідно якого останнє декларації по податку на прибуток за півріччя 2012 року не подавало; за податковою адресою відсутнє, відсутня будь-яка інформації про складські приміщення, наявність транспортних засобів, устаткування, що дає підстави вважати про відсутність фактичного відвантаження товарів для Підприємства; згідно системи автоматизованого співставлення по ПДВ за грудень 2011 року встановлено, що основним постачальником товарів на адресу ТзОВ «НД ЛТД» було ТзОВ «Сільвертел», зустрічну звірку якого провести неможливо, отже задекларовані податкові зобов'язання ТзОВ «НД ЛТД» по ланцюгу товарів (робіт, послуг), придбаних у ТзОВ «Сільвертел» сформовані неправомірно та перевіркою не підтверджено, та як наслідок встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях Підприємства з його контрагентом ТзОВ «НД ЛТД».
На підставі вищевикладеного податковий орган прийшов до висновку що Підприємством в порушення вимог ПК України занизило ПДВ за лютий 2012 року на 86 666,68грн. з підстав, що укладені ТзОВ «НД ЛТД» угоди мають ознаки нікчемності.
Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Як передбачено п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999 року, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, щоаналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
Відповідно до Договору поставки №1/3-1-10/113 від 25 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НД ЛТД» (Постачальник) та Публічне акціонерне товариство «Концерн «Галнафтогаз» (Покупець) уклали договір, предметом якого є програмно-апаратні комплекси для АЗС, периферійне та інше обладнання визначені у Специфікаціях. Згідно п.1.3, загальна кількість, асортимент, ціни Товару, що передається за цим договором у власність Покупця, визначається у погоджених Сторонами Специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього Договору.
Оплата за товар була проведена 14.12.2011р. на суму 26 000,00грн., 14.12.2011р. на суму 260 000,03грн., 04.01.2012р. на суму 234 000,03грн., про що подав банківські виписки за особовим рахунком.
Товар, який був предметом Договору поставки, не обмежений в цивільному обороті України. Окрім того такий товар відповідно до Реєстраційних посвідчень (а.с. 80-95) зареєстрований як реєстратор розрахункових операцій спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Львові ДПС та ДПІ Личаківського району у м.Львові.
Відповідно до Свідоцтва на реєстратор розрахункових операцій (далі-РРО) на таких проставлений відтиск печатки контролера ТзОВ «НД ЛТД» та згідно п.4 якого апарати відповідають своїм технічним умовам і визнані придатними до експлуатації.
З долучених до матеріалів справи Актів вводу в експлуатацію об'єкту ОЗ від 31.12.2011р. №311211 та від 31.01.2012р. №310112 в яких мається посилання на назву РРО та його інвентарний номер та з таких вбачається, що вони були оприбутковані на Підприємстві як основні засоби.
Колегія суддів зазначає, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за лютий 2012 року надано податкові накладні №34 від 14.12.2011р., №35 від 15.12.2011р., №55 від 21.12.2011р. які не мали недоліків та порядок заповнення яких, відповідає встановленому чинним на момент їх виписки законодавством.
На підтвердження реальності господарської операцій з ТзОВ «НД ЛТД» Підприємством представник позивача пояснив, що придбаний у ТзОВ «НД ЛТД» товар був реалізований ТзОВ «ОККОСХІДІНВЕСТ» та переданий в оренду ТзОВ «ОККО-СХІД» та ПП «ОККО-нафтопродукт» про що подав:
- Договір оренди № 1/24-01/2011 від 24.01.2011р., акти прийому передачі від 02.04.2012р., від 02.04.2012р., від 18.04.2012р., від 20.04.2012р., згідно яких Підприємство (Орендодавець) передає, а ПП «ОККО-нафтопродукт» приймає у користування обладнання СЕККА ND-797.01TS ІВМ 15 згідно специфікації з посиланням на інвентарний та заводський номер та адресу господарської одиниці Орендаря, за якою буде використовуватись РРО;
- Договір оренди №8/01-09/2011 від 01.09.2011р. та акти прийому-передачі від 30.01.2012р., 22.03.2012р., відповідно до яких ПАТ «Концерн Галнафтогаз» (Орендодавець) передає, а ТзОВ «ОККО-СХІД» (Орендар) прийняв у строкове платне володіння обладнання СЕККА ND-797.01TS ІВМ 15 згідно специфікації з посиланням на інвентарний та заводський номер та адресу господарської одиниці Орендаря, за якою буде використовуватись РРО;
- Договір купівлі-продажу обладнання №5/1-1-12/10 від 27.03.2012р., згідно п.1.1 якого Підприємство (Продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ОККОСХІДІНВЕСТ» (Покупець), зобов'язується передати у власність Покупця обладнання, детальний перелік та вартість якого зазначені у Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Як вбачається з специфікації від 27.03.2012 року та Акта приймання-передачі від 27.03.2012 року, у переліку обладнання зазначено СЕККА ND-797.01TS ІВМ 15. Даний акт підписаний сторонами та належним чином засвідчений відбитками печаток сторін.
Відповідно до п.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.
Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що з дати отримання податкової накладної у позивача виникло право на податковий кредит.
За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.
Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦКУ, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.
Актом перевірки підтверджено, що на момент здійснення господарських операцій ТзОВ «НД ЛТД» знаходилось в Єдиному державному реєстрі, а також мало Свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. Таким чином, господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ТзОВ «НД ЛТД» є виробництво контрольно-вимірювальних приладів.
Суд не погоджується з висновком податкового органу щодо нікчемності вищезгаданих правочинів на підставі Акта від 26.11.2012 року № 8205/22-2/32302360 «Про неможливість проведення звірки ТОВ «НД ЛТД», оскільки державна реєстрація припинення ТзОВ «НД ЛТД» внесена до реєстру 01.10.2012 року, тобто після вчинення господарських операцій. Окрім того, не можливість проведення звірки контрагента Підприємства не може слугувати доказом укладення нікчемних правочинів.
Оскільки Господарським судом 26.06.2012р. ТОВ «НД ЛТД» визнано банкрутом, а тому висновки податкового органу щодо нікчемності вищезгаданих правочинів з тих підстав, що декларацію по податку на прибуток за півріччя 2012 року не подавало; за податковою адресою відсутнє, відсутня будь-яка інформації про складські приміщення, наявність транспортних засобів, устаткування не мають жодного юридичного обґрунтування.
Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р. акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
З врахуванням вищевикладеного, Акт перевірки, який є предметом дослідження, не відповідає вимогам вищезгаданого Порядку та складений без об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених Підприємством і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.
Слід зазначити, що Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у листі від 16.09.2011р. №7319 щодо правомірності органів державної податкової служби визнавати угоди нікчемними зазначив наступне: головною підставою вважати правочини нікчемними являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки; вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.
В підтвердження обставин реальності господарських операцій судом взято до уваги діяльність позивача. Підприємство, як господарюючий суб'єкт веде діяльність з жовтня 2001 року, купівля-продажу товару, який придбавався у виробника згідно досліджених судом господарських операцій, узгоджується з предметом діяльності Підприємства.
Суд зауважує, що перелік правочинів, які є нікчемними з огляду вимоги ст.228 ЦК України чітко визначені як такі, що порушують публічний порядок, якщо такі були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Окрім того суд не погоджується з висновком податкового органу щодо нікчемності правочинів Підприємства з його контрагентом з підстав відсутності у контрагента штату працівників, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, оскільки господарська діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту в спосіб, зокрема, укладення цивільно-правових угод та господарських договорів.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року у справі №813/2370/13-а- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.М.Ліщинський
Судді О.І. Довга
З.М.Матковська