від "14" травня 2009 р. по справі № 07/120/22-38.1
за первісним позовом Відкритого акціонерного товариства “Волиньобленерго” в особі Луцької міської філії, м.Луцьк
до Приватного підприємства “Імпалс”, м.Луцьк
про стягнення 145432 грн. 98коп.
за зустрічним позовом Приватного підприємства “Імпалс”, м. Луцьк
до Відкритого акціонерного товариства “Волиньобленерго” в особі Луцької міської філії
про визнання недійсним договору
Суддя Сур'як О.Г.
Представники:
від позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом : Пархомчук В.М., довіреність №19/26-129 від 15.01.09р.
від позивача за зустрічним позовом та відповідача за первісним позовом: Мельничук С.М., довіреність №4 від 14.01.09р.
Сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяви про відвід судді не поступило.
Запис розгляду справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу „Діловодство суду”.
В судовому засіданні 13.05.2009р. за згодою представників сторін відповідно до ст.77 ГПК України оголошено перерву до 14.05.2009р.
Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Позивач - ВАТ “Волиньобленерго” в особі Луцької міської філії звернувся до суду з позовом, уточненим клопотанням від 24.02.2009р. №529/304 про стягнення з відповідача - ПП “Імпалс” 88539грн. 30коп. заборгованості згідно договору на реструктуризацію оплати боргу за електроенергію №1351-р від 29.07.2004р., 5341,17грн. пені відповідно до п.6 даного договору, 44554,23грн. інфляційних втрат та 6998,28грн. річних відповідно до ст.625 ЦК України, а всього 145432,98грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, зазначивши, що 07.05.2009р., після подачі позовної заяви, відповідачем перераховано ще 5000грн. згідно договору на реструктуризацію оплати боргу за електроенергію №1351-р від 29.07.2004р. В підтвердження зазначеного надав суду витяг з банківської виписки від 07.05.2009р.
Відповідач в запереченні від 30.03.2009р. та в судовому засіданні зазначає, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені, оскільки згідно п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. За умовами договору №1351-р від 29.07.04 ПП „Імпалс” зобов'язалося оплатити заборгованість до 20.07.2007р., а тому пеня, якби її розмір був визначений сторонами, могла б бути нарахована лише по 20.01.2008р. (на останній платіж), а стягнути її можна було б в межах строку визначеного п.2 ст.258 ЦК України, тобто до 20.07.2008р. На даний час можливість стягнення пені втрачена, оскільки позивачем пропущено позовну давність, в межах якої позивач міг звернутися до відповідача з вимогою про стягнення пені. Вимоги позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних також виходять за межі позовної давності (а.с.132-133).
ПП «Імпалс» подана зустрічна позовна заява від 31.03.2009 року №128 про визнання недійсним договору №1351-р на реструктуризацію оплати боргу за електроенергію від 29.07.2004 року, укладеного між Луцькою філією ВАТ “Волиньобленерго” та ПП “Імпалс”, оскільки представники сторін, що підписали даний договір не мали належних повноважень на його укладення (а.с.136-138).
Відповідач по зустрічному позову - ВАТ “Волиньобленерго” в особі Луцької міської філії у відзиві від 08.05.209р. №529/791 та його представник в судовому засіданні заперечив проти заявлених зустрічних позовних вимог, зокрема, зазначивши, що навіть якщо припустити, що представники сторін і перевищили свої повноваження, то в подальшому їх дії були схвалені особами, яких вони представляють. Підтвердженням цього зі сторони ПП „Імпалс” виступає неодноразова оплата по договору реструктуризації №1351-р від 29.07.2004р., зі сторони ВАТ „Волиньобленерго” - прийняття такого виду платежу. Крім того, за наявності належно оформлених повноважень юридичної особи керівники її відособлених підрозділів (філій, представництв, відділень) мають право укладати договори від імені юридичної особи у межах наданих повноважень (а.с.152-154).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
29.07.2004р. між Луцькою міською філією ВАТ „Волиньобленерго”, як постачальником електричної енергії, та ПП „Імпалс”, як споживачем електричної енергії, було укладено договір №1351 (надалі договір №1351) на реструктуризацію оплати боргу за електроенергію на загальну суму 235539,30грн.
Відповідно до п.1 даного договору Споживач визнає в повному обсязі та зобов'язується оплатити заборгованість, як виникла станом на 01.07.2004р. за перевищення граничних величин, згідно графіку, з терміном оплатити заборгованості до 20.07.2007р.
В порушення умов договору №1351-р відповідач - ПП „Імпалс” не в повному обсязі проводив оплату, в зв'язку з чим, на момент пред'явлення позову, у нього виникла заборгованість в сумі 88539грн. 30 коп., яка підтверджується матеріалами справи та не оспорюється відповідачем.
Позивач - ВАТ “Волиньобленерго” в особі Луцької міської філії звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача - ПП “Імпалс” 88539грн. 30коп. заборгованості згідно договору на реструктуризацію оплати боргу за електроенергію №1351-р від 29.07.2004р., 5341,17грн. пені відповідно до п.6 даного договору, 44554,23грн. інфляційних втрат та 6998,28грн. річних відповідно до ст.625 ЦК України, а всього 145432,98грн.
Водночас, відповідач ПП “Імпалс” заявив зустрічний позов про визнання недійсним договору №1351-р на реструктуризацію оплати боргу за електроенергію від 29.07.2004 року, укладеного між Луцькою філією ВАТ “Волиньобленерго”та ПП “Імпалс”, оскільки вважає, що представники сторін, які підписали даний договір не мали належних повноважень на його укладення.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Разом з тим, зі змісту ст.203 Цивільного кодексу України, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До вказаних вимог треба віднести: законність змісту правочину; наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Правочин є чинним , якщо він не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадянського суспільства.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 2 та 3 ст.180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст.239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
В даному випадку доказом схвалення оспорюваної угоди з боку ПП «Імпалс» є часткова оплата по договору реструктуризації боргу № 1351-р від 29.07.2004р., яка була здійснена не одноразово, а протягом трьох років, в тому числі остання проплата здійснена після подання позовної заяви, а саме 07.05.2009р., що підтверджується банківською випискою.
Посилання позивача за зустрічним позовом на те, що Луцька міська філія ВАТ «Волиньобленерго» як підрозділ юридичної особи взагалі не може бути учасником цивільних правовідносин судом не береться до уваги, оскільки в даному випадку має місце представництво.
Відповідно до ст.95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
За наявності належно оформлених повноважень юридичної особи керівники її відособлених підрозділів (філій, представництв, відділень) мають право укладати договори від імені юридичної особи у межах наданих повноважень.
Якщо керівник відособленого підрозділу має такі повноваження, але у тексті договору помилково відсутні вказівки на те, що договір укладений від імені юридичної особи, то тільки ця обставина не може бути підставою для визнання договору недійсним. У таких випадках договір слід вважати укладеним від імені юридичної особи.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що договір № 1351-р від 29.07.2004р відповідає загальним умовам дійсності правочину, що встановлені ст.ст.203, 215 ЦК України, а тому вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним даного договору є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Статтею 526 ЦК України, ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом встановлено, що на момент пред'явлення первісного позову основна заборгованість ПП «Імпалс» за договором на реструктуризацію оплати боргу за електроенергію №1351-р від 29.07.2004р. складала 88539грн. 30коп.
Водночас, представником позивача по первісному позову в судовому засіданні повідомлено, що 07.05.2009р., після подачі позовної заяви, відповідачем перераховано ще 5000грн. заборгованості згідно договору на реструктуризацію оплати боргу за електроенергію №1351-р від 29.07.2004р. В підтвердження зазначеного надано суду витяг з банківської виписки від 07.05.2009р. (а.с.162). Отже, провадження у справі в частині стягнення 5000грн. боргу слід припинити на підставі п.11 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Оскільки на день розгляду справи відповідачем не представлено суду доказів сплати основного боргу, вимога позивача підлягає задоволенню в розмірі 83539грн. 30коп. (88539грн. 30 коп. - 5000грн.).
Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором.
Позивач просить стягнути з відповідача 5341грн.17 коп. пені за прострочення грошового зобов'язання згідно п.6 договору №1351-р за період січень-червень 2008року, про що заперечує відповідач, посилаючись на пропуск позовної давності.
Відповідно до ч.ч.3, 6 ст.232 ГК України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами договору №1351-р від 29.07.04 зобов'язання мало бути виконано до 20.07.2007р.
Отже, початком нарахування пені буде день, наступний за днем, коли зобов'язання мало бути виконано, Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором може бути передбачений інший строк.
Згідно п.6 договору №1351-р пеня нараховується згідно діючого законодавства.
Частина 1 ст.223 ГК України передбачає, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлені Господарським кодексом України.
Згідно п.1 ч.2 ст.258. ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною четвертою ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи зазначене, в стягненні 5341 грн. 17 коп. пені слід відмовити в зв'язку із спливом позовної давності.
Пунктом 13 договору №1351-р передбачено, що позовна давність для даного договору, тобто строк у межах якого Постачальник може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, за погодженням сторін встановлюється тривалістю в десять років.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, з відповідача за прострочення платежу слід також стягнути 44554грн. 23коп. інфляційних нарахувань та 6998грн. 28коп. - 3% річних (розгорнуті розрахунки зазначених сум в матеріалах справи, а.с.69-119 ).
Відповідно до ст.49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 6, 95, 203, 207, 215, 239, 241, 258, 267, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 193, 223, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Імпалс” (м. Луцьк, вул. І.Франка, 53, ЄДРПОУ 01468248, р/р 2600930176 в «Промінвестбанк» м. Луцьк, МФО 303138) на користь Відкритого акціонерного товариства “Волиньобленерго” в особі Луцької міської філії (м. Луцьк, вул. Залізнична, 1, ЄДРПОУ 00131512) на р/р 260353021457 у Волинському обласному управлінні ВАТ «Ощадбанк» м. Луцьк, МФО 303398 для активної енергії - 83539грн. 30коп. основного боргу; на р/р260073005755 у «Західінкомбанку» м. Луцьк, МФО 303484 - 44554грн. 23коп. інфляційних нарахувань, 6998грн. 28коп. - 3% річних, 1400грн. 81коп. державного мита та 113грн. 66коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В позові в частині стягнення 5341грн. 17коп. пені відмовити.
4. Провадження у справі в частині стягнення 5000грн. основного боргу припинити.
5. В задоволенні зустрічного позову відмовити.
Дата підписання повного тексту рішення 21.05.2009р.
Суддя Сур'як О. Г.