4 квітня 2008р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Беркій О.Ю.,
суддів Бідочко Н.П., Матківського Р.Й.,
секретаря Юрків І.П.,
адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, розподіл спільного майна подружжя та стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 12 грудня 2007 року, -
з участю: апелянтки ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, -
встановила:
В травні 2006 року ОСОБА_3 звернулася в суд з зазначеним позовом посилаючись на те, що в період їхнього шлюбу ними була придбана трьохкімнатна АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на відповідача та за період з 14 лютого 2003 року по 4 серпня 2005 року перебування в Англії відповідачем було зароблено 50 000 доларів США. Оскільки дитина має статус постраждалої від Чорнобильської катастрофи, постійно хворіє, інше житло у них відсутнє, просила визнати зазначене вище майно спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 2/3 частин АДРЕСА_1, а за відповідачем право власності на
Справа № 22-ц-370/2008р. Головуючий у 1 інстанції Барашков В.В.
Категорія 46 Доповідач Беркій О.Ю.
1/3 частину квартири та право власності на грошову частку у праві спільної власності в розмірі 170 000 грн.
В березні 2007 року позивачкою було збільшено позовні вимоги посилаючись на те, що в період шлюбу за її згодою відповідачем було позичено ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 12 000 грн., що станом на час позики грошей ( 16.03.1999 р.) було еквівалентно 3 000 доларам США. У визначений договором строк, гроші не було повернуто, а тому стягнення відбулося за рішенням суду, яке набрало законної сили 23 серпня 2002 року. Посилаючись на те, що зазначені вище кошти були спільною сумісною власністю подружжя, просила провести їх розподіл та визнати за нею та відповідачем кожному право власності на 1/2 частину коштів за договором позики та зобов'язати відповідача передати грошову частку в сумі 6 000 грн.
В процесі розгляду справи позивачкою було змінено позовні вимоги та просила визнати за нею право власності на АДРЕСА_1 та на грошові кошти в сумі 25 250 00 грн., а за відповідачем визнати право власності на грошові кошти в сумі 241 750 00 грн. Дані вимоги обґрунтовувала тим, що з врахуванням обсягу спільно нажитого майна, зокрема, квартири вартістю 253 884 00 грн, грошових коштів в сумі, що еквівалентно 50 000 доларам США, які відповідач заробив в Англії для сім'ї, грошових коштів в сумі 12 000 грн., що становлять суму позики, вартість спільного нажитого майна становить 520 884 00 грн.
З врахуванням того, що її частка у праві спільної власності становить 279 134 00 грн. та беручи до уваги те, що відповідач забезпечений іншим житлом, а вона змушена проживати в батьків та враховуючи інтереси неповнолітнього сина, який хворіє і перебуває на обліку в лікаря, просила позов задовільнити.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 грудня 2007 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25 250 00 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 січня 2008 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 1679 грн. 42 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі на зазначене рішення ОСОБА_3 посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Так, судом не було враховано, що за час шлюбу ними було придбано майна на загальну суму 520 884 00 грн., що складається з трьохкімнатної квартири, грошових коштів в сумі 255 000 грн., що еквівалентно 50 000 доларам США, які відповідач заробив в Англії, грошових коштів в сумі 12 000 грн., що є об'єктом права власності за договором позики. Тому її частка у спільному майні становить 260 442 грн.
Судом безпідставно не було віднесено до об'єкту спільного майна кошти в сумі 255 000 грн., які були зароблені відповідачем в Англії. Судом не взято до уваги докази подані нею на підтвердження того, що гроші зароблялися для сім'ї, а не з метою повернення батькові позики.
Зокрема, доказом є його листи з Англії. Той факт, що гроші зароблялися для сім'ї підтверджується поясненням самого відповідача під час розгляду справи про стягнення аліментів.
В судовому засіданні відповідачем було представлено доказ у вигляді зауваження щодо протоколу судового засідання по справі про стягнення аліментів на утримання сина, який на його думку підтверджує, що він працюючи за кордоном заробив 8 000 фунтів стерлінгів, що еквівалентно 70 000 грн., а не 50 000 доларів США, як це встановлено судовим рішенням.
Однак, в матеріалах справи відсутня ухвала суду, якою би було посвідчено правильність зауважень відповідно до ст.199 ЦПК України.
Крім того, до складу спільного майна судом не були внесені грошові кошти в сумі 12 000 грн. Дана сума була позичена в період шлюбу ОСОБА_5 Стягнення боргу відбулося за рішенням суду, однак такі кошти до сімейного бюджету не надійшли.
Судом не було враховано, що вона на даний час проживає в господарстві батьків в Київській області, де проживають три сім'ї, відповідач же забезпечений житлом, постійно проживає в батьків, спірна квартира є вільною, а тому судом безпідставно відмовлено їй у визнанні права власності на всю квартиру.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовільнити її вимоги.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала по вищенаведених мотивах.
Відповідач ОСОБА_4 апеляційну скаргу заперечив, посилаючись на її безпідставність.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що сторони з 3 лютого 1994 року по 9 грудня 2005 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу у них народився син Андрій-16 жовтня 1998 року народження, якого по рішенню суду залишено проживати з матір'ю.
Судом встановлено, що в період шлюбу сторонами згідно договору купівлі-продажу була придбана АДРЕСА_1, вартість якої на час розгляду справи становить 253 884 00 грн. та в період з 14 лютого 2003 року по 4 серпня 2005 року відповідачем на заробітках в Англії для потреб сім'ї було зароблено 70 000 грн. Крім того, 16 березня 1999 року відповідач зі згоди позивачки уклав нотаріально посвідчений договір позики грошей з ОСОБА_5 на суму 12 000 грн., що на час укладення договору було еквівалентно 3 000 доларів США. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 липня 2002 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь відповідача зазначені кошти по договору позики. Дане рішення до примусового виконання не зверталося.
За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що зазначене вище майно є спільним майном подружжя, яке і підлягає поділу.
Визнаючи за сторонами право власності по 1/2 частині квартири судом враховано положення ч.4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди відповідача на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У зв'язку з цим не заслуговують на увагу доводи апелянтки про необхідність присудження квартири їй в цілому, оскільки нею не вчинено таких дій і відповідач проти отримання такої компенсації заперечує.
Однак, суд визнаючи, що грошові кошти є об'єктом спільної власності подружжя і підлягають поділу в рівних частинах по 41 000 грн., стягнув таку частку на користь позивачки в сумі 25 250 00 грн.
Враховуючи те, що позивачка з неповнолітнім сином на даний час проживає в Київській області в господарстві своїх батьків, житлом не забезпечена, вона і дитина є потерпілими від Чорнобильської АЕС, дитина хворіє і перебуває на обліку в лікаря та потребує додаткових витрат, колегія суддів вважає, що беручи до уваги інтереси неповнолітньої дитини слід відступити від засад рівності часток подружжя в грошових коштах та з врахуванням частки в грошових коштах в сумі 41 000 грн. на користь позивачки слід стягнути 60 000 грн.
У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів підлягає до зміни.
Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апелянтки про те, що працюючи в Англії відповідач заробив 50 000 доларів США, які і підлягають поділу, оскільки рішенням Івано-Франківського міського суду від 6 жовтня 2005 року, яке вступило в законну силу, було встановлено, що ОСОБА_4 за час перебування в Англії заробив 70 000 грн.
Посилання на те, що середньомісячна заробітна плата відповідача та відкриті на ім'я його брата рахунки в англійському банку свідчать про зароблену саме таку суму грошей не знайшло підтвердження в судовому засіданні.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача слід стягнути судові витрати по справі.
На підставі ст. ст. 60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст. 372 ЦК України, керуючись ст. ст.88, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 12 грудня 2007 року в частині стягнення грошових коштів змінити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 60 000 (шістдесят тисяч) грн.
В решті рішення залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 220 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.