№22-ц -1671\09. Головуючий 1 інстанції -
Категорія: визнання договорів купівлі- Федосенко В.В.
продажу квартири недійсними Доповідач-Гальянова І.Г.
08 квітня 2009 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого-судді: Міненкової Н. О.
суддів: Гальянової І.Г.
Ларенка В.І.
при секретарі: Григоренко К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1,в особі його представникаОСОБА_2, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від14 січня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 , треті особи у справі : Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округа ОСОБА_7 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округа ОСОБА_8, КП „Харківське міське бюро технічної інвентаризації ”, ЗАТ „ОТП Банк” про визнання угод купівлі - продажу квартири недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння , відшкодування немайнової шкоди ,-
У лютому 2008 року позивач, в особі свого представника ОСОБА_2, звернувся у суд з зазначеним позовом.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він з 1988 року постійно проживає в США. У червні 2001 року померла його тітка ОСОБА_4. та після її смерті відкрилась спадщина у вигляді квартириАДРЕСА_1 Після її смерті він був єдиним спадкоємцем. Відповідач у справі ОСОБА_3 був його близьким другом , а тому він йому доручив оформити зазначену спадщину на своє ім”я , видавши 07.02.2002 року довіреність, а 07.09.2004 року, видав йому довіреність на право її продажу. Весь час він підтримував стосунки з ОСОБА_3. по телефону . У вересні 2006 року від дружини відповідача йому стало відомо, що вказана квартира була продана і від її продажу залишилось 12 000 доларів США. Пізніше він дізнався, що на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.07.2005 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 25.08.2005 року в КП „Харківське міське бюро технічної інвентаризації ” 12.10.2005 року було зареєстроване його право власності на зазначену квартиру. 20.12.2005 року ОСОБА_3 від його імені продав її своїй тещі ОСОБА_4 за 12 000 грн. Але ця ціна не відповідала дійсним цінам, які існували на ринку нерухомості в м. Харкові . Через 2 місяці після продажу його квартири, 27.02.2006 року, остання вже продала її за ціною, яка в 7 разів перевищувала ціну, за яку вона її придбала ,тобто по реальній ціні -за 141 400 грн. Позивач вважає, що факт продажу його квартири відповідачем ОСОБА_3. своїй тещі ОСОБА_4 , є результатом зловмисної домовленості між ними, про що свідчить та обставина ,що ціна ,за якою вона була продана була в декілька разів нижчою ніж її дійсна ціна, а також те, що через незначний час продаж спірної квартири вже ОСОБА_4 було здійснено вже за реальну її ціну, яка в багато разів перевищувала цю ціну. Ці дії ОСОБА_3. свідчать про те, що він , як його представник , на час укладання першого договору купівлі-продажу спірної квартири, діяв не в його інтересах, а переслідував мету покращення свого матеріального становища, тобто він привласнив гроші за продаж належної йому квартири.
Посилаючись на вказані обставини , просив на підставі ст.ст.15, 16, 203,216,232,387 ЦК України визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який було укладено 20 грудня 2005 року між ОСОБА_3. і ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом ХМНООСОБА_5.. Визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, який було укладено 27 лютого 2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_6. та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7.. Витребувати вказану квартиру із володіння ОСОБА_8., анулювати в КП „Харківське міське бюро технічної інвентаризації „правову реєстрацію переходу права власності на квартиру на підставі вказаних угод.
Також вважає , що вказаними зловмисними діями відповідачів ОСОБА_3. та ОСОБА_4 йому завдана немайнова шкода, яка виразилась в його тривалих моральних стражданнях з приводу незаконного позбавлення його власності, неповернення йому грошей за його квартиру . Розмір такої шкоди визначає у 20000 грн., які просить стягнути з відповідачів солідарно .
В судовому засіданні суду першої інстанції позивач, в особі свого представника, підтримав вказані позовні вимоги з зазначених підстав.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнали та пояснили ,що дійсно позивач видав довіреність ОСОБА_3 на продаж спірної квартири, але в ній зазначив, що квартиру він може продати за ціну та на умовах на його розсуд, а тому він продав її ОСОБА_4 за 12 000 грн. на свій розсуд.
Відповідач ОСОБА_5 позов не визнав, пояснивши, що він купив спірну квартиру у ОСОБА_4 у відповідності до діючого законодавства, а тому немає підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, в особі свого представника, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невідповідністю висновків суду обставинам справи та наданим доказам. Зазначає на те, що суд при ухваленні рішення не врахував конкретні обставини справи, які свідчать про зловмисну домовленість ОСОБА_3. та ОСОБА_4 при укладанні ними 20.12.2005 року договору купівлі-продажу його квартири, а саме те, що вони є близькими родичами та після укладення зазначеного договору в цей же день, ОСОБА_4 видала довіреність ОСОБА_3 на реєстрацію за нею права власності спірної квартири в БТІ, не мала наміру володіти та користуватись квартирою, про що свідчить той факт, що в ній не зареєструвалась не пересилилась та ніяким чином її не використовувала, а через 2 місяці продала її, при цьому продажем квартири не займалась, а займався ОСОБА_3
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з”явились , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів суду того, що між відповідачами ОСОБА_3. та ОСОБА_6. мала місце зловмисна домовленість при укладенні ними договору купівлі-продажу спірної квартири, оскільки позивач у довіреності від 07.09.2004 року , виданої ОСОБА_3 уповноважив останнього продати її за ціну та на умовах на його розсуд , а також не довів суду як сам факт завдання йому моральної ( немайнової) шкоди так і розмір грошового відшкодування такої шкоди. Крім того виходив з того, що відповідач ОСОБА_5 є власником спірної квартири на підставі договору купівлі продажу від 27.02.2006 року, який судом не визнаний недійсним.
Однак з вказаними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджено наявними у справі доказами та сторонами не заперечується, що позивачем 07 вересня 2004 року була видана довіреність відповідачеві ОСОБА_3 , відповідно до якої він надав право ОСОБА_3 продати за ціну та на умовах на його розсуд належну йому зазначену вище квартиру ( а.с.12) .
Вказана довіреність позивачем не оспорюється .
Відповідно до ч.1 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона ( представник) зобов”язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно до вимог ч.3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.
Таким чином, зі змісту зазначених норм матеріального права вбачається, що отримавши від позивача довіреність на право продати спірну квартиру, ОСОБА_3 не виражає власну волю. Його завдання полягало в тому, щоб реалізувати волю позивача, якого він представляє.
Згідно до вимог ст. 232 ЦК України, на підставі якої позивач просив визнати недійсним договір купівлі - продажу спірної квартири, укладений 20 грудня 2005 року між відповідачами ОСОБА_3. та ОСОБА_4, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв”язку із вчиненням право чину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Таким чином, за змістом ст. 232 ЦК України , зловмисна домовленість передбачає навмисні дії представника, а саме: він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає, або свідомо допускає їх настання, тобто представник за правочином вступив в зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи , яку він представляє.
Той факт, що відповідач ОСОБА_3, укладаючи 20 грудня 2005 року договір купівлі-продажу спірної квартири за ціною у 12 000 грн. зі своєю тещею ОСОБА_4 , діяв не в інтересах позивача, а в свої інтересах , свідчить наступні обставини справи:
- укладання такого договору з близьким родичем фактично за ціною її вартості по оцінці КП „Харківське міське бюро технічної інвентарізації”(а.с.17);-
- оформлення ОСОБА_4 на ім ”я ОСОБА_3. в день укладання зазначеного договору, довіреності на право бути її представником з питань реєстрації на її ім”я спірної квартири в КП „Харківське міське бюро технічної інвентарізації” з правом подальшого користування та розпорядження цією квартирою (а.с.106) ;
- факт самої реєстрації в КП „Харківське міське бюро технічної інвентаризації ” відповідачем ОСОБА_3. права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4(а.с.108).
Крім цього про зловмисну домовленість ОСОБА_3. з ОСОБА_4 при укладенні зазначеного правочину свідчать інші фактичні обставини справи, а саме: та обставина, що ОСОБА_3 після реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 займався її продажем та супроводжував ОСОБА_4 під час укладання договору купівлі-продажу між нею та ОСОБА_7що підтвердив в судовому засіданні суду першої інстанції відповідач ОСОБА_5, а також її продаж через два місяця 27.02.2006 року ОСОБА_7. за ціною у сумі 141 400 грн., тобто за ціною , яка в 11,8 разів є більшою, ніж ціна за договором купівлі-продажу від 20.12.2005 року.
При ухваленні рішення у справі, суд першої інстанції на ці обставини справи та докази уваги не звернув, та в рішенні не надав їм правової оцінки. Крім цього суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві в задоволенні позову лише з тих підстав, що останній уповноважив відповідача ОСОБА_3. продати спірну квартиру за ціну та на умовах на свій розсуд , не врахував вимог зазначених вище норм матеріального права, а також загальних вимог, встановлених ст. 203 ЦК України , додержання яких є необхідним для чинності правочину , а саме того, що ОСОБА_3, хоча і мав право продати від імені позивача спірну квартиру за ціну та на умовах на свій розсуд, однак укладаючи договір купівлі-продажу спірної квартири від імені позивача з ОСОБА_4, не виражав його волю щодо ціни продажу квартири , а оцінивши її вартість по оцінці КП „Харківське міське бюро технічної інвентарізації”, діяв в своїх інтересах, а не в інтересах позивача.
З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачеві в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 20 грудня 2005 року між ОСОБА_3. і ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом ХМНООСОБА_5., підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення в цій частині позовних вимог позивача з зазначених вище підстав.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, підтверджено наявними у справі доказами та сторонами не заперечується, що 27.02.2006 року відповідачка ОСОБА_4 продала спірну квартиру ОСОБА_7. та за ним зареєстровано право власності на вказану вище квартиру в КП „Харківське міське бюро технічної інвентаризації ”( а.с.18, 22).
Згідно до вимог ч.1 ст. 388 ЦК України , якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач) власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як вбачається із позовної заяви позивача, підставою визнання недійсним договору купівлі продажу спірної квартири від 20.12.2005 року , він зазначає на зловмисну домовленість відповідачів щодо ціни продажу квартири та не оспорює надане ним , відповідно до довіреності від 07 вересня 2004 року, право ОСОБА_3. на її продаж як представника. Більш того, як на доказ наявності зловмисної домовленості відповідачів ОСОБА_3. та ОСОБА_4, позивач посилається на продаж зазначеної квартири ОСОБА_7. за ціною, яка існувала на час укладення зазначених вище договорів в сумі 141 400 грн.
Враховуючи зазначене, судова колегія приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної квартири, а тому підстав для визнання недійсним договору купівлі - продажу зазначеної квартири від 27 лютого 2006 року укладеного між ним та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7., судова колегія не вбачає.
Судова колегія також не знаходить підстав для висновку про те, що спірна квартира вибула з володіння позивача не з його волі, оскільки ним не оспорюється надане ним відповідачеві ОСОБА_3 право на її продаж ,а тому зазначена квартира не підлягає витребуванню у відповідача ОСОБА_8..
Оскільки спірна квартира є власністю добросовісного набувача ОСОБА_8., а застосування реституції і можливість повернення майна за недійсним правочином на підставі ст.216 ЦК України ,є можливим лише у ситуації, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача) за правочином, то судова колегія не знаходить підстав для застосування до виниклих між сторонами правовідносин ч.1 ст. 216 ЦК України щодо повернення позивачеві вказаної квартири.
З вимогою про відшкодування вартості квартири позивач у суд першої інстанції не звертався, відповідно ж до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених у суді першої інстанції.
За таких обставин, судова колегія не може вирішити питання щодо повернення позивачеві її вартості .
З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачеві в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири , укладеного 27.02.2006 року , її витребування із володіння ОСОБА_8. та анулювання в КП „Харківське міське БТІ” правової реєстрації переходу права власності на квартиру на підставі вказаних угод ,з зазначених вище підстав, а не з підстав, на які посилається суд першої інстанції в рішенні від 14.01.2009 року.
Судова колегія також не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови позивачеві в задоволенні позовних вимог про солідарне відшкодування йому відповідачами ОСОБА_3. та ОСОБА_4 моральної( немайнової) шкоди .
Так, відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд виходив з того ,що позивач не довів як факту спричинення такої шкоди , так і розміру такого відшкодування.
Між тим, зазначений висновок не відповідає вимогам ст. 23, ч.2 ст.232 ЦК України, на які як на підстави своїх вимог посилається позивач.
Згідно до вимог ч.2 ст. 232 ЦК України, довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв”язку із вчиненням право чину внаслідок зловмисної домовленості.
В ст. 23 ЦК України передбачено право, особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушенням її прав , а також встановлено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв”язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Враховуючи ту обставину ,що договір купівлі - продажу належної позивачеві квартири відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклади 20.12.2005 року внаслідок зловмисної домовленості між собою, судова колегія вважає, що їх протиправними діями позивачеві спричинена моральна(немайнова) шкода, яка виразилась в його душевних стражданнях та переживаннях .
Розмір такої шкоди, з урахуванням обставин справи та тривалості таких страждань, судова колегія визначає у 2 000 (дві тисячі) грн., які підлягають солідарному стягненню з відповідачів ОСОБА_3. та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1
За таких обставин, на підставі пунктів 3, 4 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі .
У зв”язку з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення у справі, у відповідності до ч.1 ст. 88 ЦПК України, суд розподіляє понесені позивачем судові витрати у справі пропорційно задоволених його позовних вимог, у зв”язку з чим вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_3. та ОСОБА_7 на користь позивача судові витрати , пов”язані зі сплатою судового збору та інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи судом першої інстанції по 615 грн. з кожного( а.с.1-2) та судові витрати, пов”язані з подачею позивачем апеляційної скарги у сумі по 165 грн. з кожного (а.с.126-127).
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, ч.2 ст. 307, п.п. 3, 4 ст. 309, ст.ст. 316, 317, 319, ч.1 ст. 88 ЦПК України, ст. ст.23, 216, 232, 237, 238, 388 ЦК України , судова колегія ,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1, в особі його представникаОСОБА_2, задовольнити частково.
Скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від14 січня 2009 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладених 20 грудня 2005 року між ОСОБА_3. і ОСОБА_4 та посвідчено приватним нотаріусом ХМНООСОБА_5..
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1у відшкодування моральної(немайнової) шкоди 2000( дві тисячі) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі у сумі по 780 грн. з кожного.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий, суддя :
Судді :