7 квітня 2009 року місто Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді - Бараненка І.І.,
суддів: Бєлової Л.В.,
Шостака О.О.,
при секретарі судового засідання - Григоренко Т.І.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» на постанову господарського суду Київської області від 10 грудня 2007 року в адміністративній справі №А-9/281-07 за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» про стягнення 115624,00 грн.,
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, у якому, посилаючись на порушення Відповідачем положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», просила стягнути з відповідача 115624,00 грн., з яких 112224,00 грн. адміністративно-господарських санкцій.
Постановою господарського суду Київської області від 10 грудня 2007 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі Відповідач посилається на те, що судове рішення суду першої інстанції є незаконним і таким, що порушує норми матеріального та процесуального права, зокрема, не було враховано, що відповідач вжив усі заходи, передбачені чинним законодавством, зі створення робочих місць для інвалідів, проте фізично не міг здійснити працевлаштування інвалідів у зв'язку з відсутністю таких, тому на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працювати.
Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, пояснення учасників судового розгляду та, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» встановлено для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Так, для всіх підприємств незалежно від форми власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, якщо кількість працюючих від 15 до 25 чоловік - встановлюється норматив у кількості одного робочого місця.
Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
Відповідно до п.5 Положення про робочі місця інвалідів та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314, підприємства здійснюють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць.
На виконання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для інвалідів на підприємстві директором ТОВ «Експансія» виданий наказ про забезпечення працевлаштування інвалідів від 14 січня 2006 року (а.с.43).
Згідно зі звітом Відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма №10-ПІ) за 2006 рік норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів встановив 26 місць від загальної кількості працюючих на підприємстві (654 особи), фактично на підприємстві працювало 5 інвалідів.
Згідно з пунктом 14 вказаного Положення підприємства в межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону, лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач протягом 2006 року щомісячно інформував органи працевлаштування про наявність у нього вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами форми №3-ПН.
Щодо посилань суду першої інстанції на недопустимість вищевказаних звітів форми №3-ПН в якості доказів в підтвердження надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для працевлаштування інвалідів, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, згідно ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Вищевказані звіти містять інформацію про наявність у відповідача вакансій, їх кількість, назву професії (посади), що можуть бути зайнятими інвалідами, яка надається органу працевлаштування інвалідів, тобто данні, на підставі яких суд встановлює наявність вини відповідача у порушенні вимог закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Таким чином, на думку колегії суддів звіти форми №3-ПН є допустимими і належними доказами в даній справі і повинні прийматись судом до уваги.
Отже, відповідачем здійснені передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування органів працевлаштування інвалідів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим надав можливість виконання вищевказаними органами свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Відповідно до ч.1 ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» на постанову господарського суду Київської області від 10 грудня 2007 року підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.160, 198, 202, 205, 207 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» задовольнити.
Скасувати постанову господарського суду Київської області від 10 грудня 2007 року в адміністративній справі №А-9/281-07.
В задоволенні позовних вимог Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення цієї постанови у повному обсязі.
Головуючий __________________ І.Бараненко
Судді: __________________ Л.Бєлова
__________________ О.Шостак
ДАНУ ПОСТАНОВУ СКЛАДЕНО У ПОВНОМУ ОБСЯЗІ 9 КВІТНЯ 2009 РОКУ