К/С № К-3988/07
15.04.2009 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Сергейчука О.А.
Степашка О.І.
при секретарі Остапенку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 23.01.2007р.
у справі № 12/136-06
за позовом Державної податкової інспекції у місті Вінниці
до 1. Приватного підприємства «Еторі»;
2. Відділу Державної служби охорони при УМВС України у Вінницькій області
про визнання угод недійсними, -
Постановою Господарського суду Вінницької області від 03.07.2006 р. позов задоволено. Визнано недійсними, укладені між ПП «Еторі» та Управлінням Державної служби охорони при УМВС у Вінницькій області, угоди купівлі-продажу товару від 31.12.2004 р. та 16.02.2005 р. по видаткових і податкових накладних № 101 від 31.12.2004 р. та видатковій накладній № 9 і податковій накладній б/н від 16.02.2005 р.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 р. постанову Господарського суду Вінницької області від 03.07.2006р. скасовано та прийнято нову постанову. У позові відмовлено.
ДПІ у м. Вінниці подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.
Між ПП «Еторі» та Управлінням державної служби охорони при УМВС України у Вінницькій області укладені угоди: 31.12.2004 р. - договір купівлі-продажу господарчих товарів на суму 3572,40 гри., у т.ч. ПДВ- 595,40 гри.; 16.02.2005 р. - договір купівлі-продажу 3-х чавунних батарей по ціні 180 грн. штука, та кран, діаметром 50 мм - 2 штуки за ціною 32,50 грн. за штуку - на загальну суму 726 грн., у т.ч. ПДВ - 121 грн., що підтверджується накладними № 104 від 31.12.2004 р., та № 9 від 16.02.2005 р.
Продавець продав, а покупець придбав товар на суму 4298,4 грн., в тому числі 716,4 грн. податку на додану вартість.
Постановою Господарського суду Вінницької області від 27.11.2003 р. у справі №5/565-03 ПП «Еторі» визнано банкрутом.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.11.2003 р. у справі №5/565-03 затверджено ліквідаційний баланс та ліквідовано ПП «Еторі».
Актом ДПІ у м. Вінниці №751 від 27.12.2004 р. анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Еторі».
Згідно із довідкою Головного управління статистики у Вінницькій області №13/5/1072 від 27.04.2006 р. ПП «Еторі» не виключено з ЄДРПОУ.
Визнаючи недійсними спірні угоди, та застосовуючи наслідки, передбачені ст.208 Господарського кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту затвердження ліквідаційного балансу ПП «Еторі» повинно було припинити господарську діяльність, утім, воно здійснило продаж товару за податковими накладними, не будучи платником податку на додану вартість, оскільки свідоцтво платника було анульовано, що свідчить про те, що продаючи товар воно мало намір ухилитися від сплати податків, тобто діяло з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обидві сторони зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, взяті на облік як платники податків, операції за спірними договорами зі сторони Управління державної служби охорони при УМВС України у Вінницькій області проведені у його бухгалтерському та податковому обліку. ПП «Еторі» є належним учасником цивільних правовідносин, оскільки не виключений з ЄДРПОУ. Докази про те, що укладаючи спірну угоду, підприємство мало на меті не сплачувати податки відсутні. Висновок суду першої інстанції про суперечність спірної угоди інтересам держави і суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для даної справи. Санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватись лише за факт несплати податків (зборів, обов'язкових платежів) однією зі сторін договору.
Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав вважати укладення сторонами договорів з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки вважає, що вищевикладені обставині не можуть свідчити про наявність цієї мети.
Необхідними умовами для визнання недійсною угоди є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання протиправних наслідків.
Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірних договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання спірної угоди.
Наявність такого умислу не може бути підтверджена лише тими обставинами, що стосовно підприємства судовим рішенням затверджено ліквідаційний баланс та його ліквідовано, а також актом податкової інспекції анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, оскільки такі факти не тягнуть за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації підприємства і до моменту виключення його з державного реєстру.
Виходячи із приписів ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991р. № 887 та ч. 2 ст. 26 ЦК УРСР, чинних на час створення ПП «Еторі», останнє набуло прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, тобто мало цивільну правоздатність.
Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася.
Таким чином, оскільки спірні договори були укладені особами, які мали цивільну правоздатність, були виконані у повному обсязі, та, оскільки, податковим органом не доведено факту ухилення від сплати податків за результатами виконання спірних договорів, підстави для висновку про наявність умислу у сторін на вчинення господарських зобов'язань з метою приховування від оподаткування доходів, тобто з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, відсутні.
Утім, суд апеляційної інстанції не врахував, що вимоги про визнання недійсним правочину (угоди, господарського зобов'язання), яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.
Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.
Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами на підставі ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.
Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення (вчинення господарського зобов'язання) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
За недоведеністю існування такої мети, відсутністю підстав вважати угоду нікчемною, у судів відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за вчинення господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
За таких обставин, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав вважати спірні угоди недійсними, вважає, що провадження у справі щодо розгляду вимог про визнання угод недійсними, як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства, підлягає закриттю із скасуванням постанови суду апеляційної інстанції у цій частині, а постанова суду апеляційної інстанції про відмову у позові в частині застосування наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 р. у частині відмови у позові про визнання угоди недійсною скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті дану постанову залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло
О.А. Сергейчук
О.І. Степашко