"12" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/43586/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
секретар судового засідання Волошин В.М.
за участю представників згідно журналу судового засідання від 12.12.2013 (в матеріалах справи)
розглянувши касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012
у справі № 2а-4130/10/0970
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Шкіряник"
до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано -
Франківської області
про скасування податкового повідомлення-рішення
Відкрите акціонерне товариство „Шкіряник" звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано - Франкіської області (правонаступник - Долинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Івано - Франківській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень: №0000152320/0 від 19.10.2010; №0000362310/0 від 19.10.2010.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.04.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.04.2011 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив її в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010 та складено акт №2748/231/22173327 від 18.10.2010.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000152320/0 від 19.10.2010, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 836907 грн.; №00001362310/0 від 19.10.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 976070 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2010 року на 836907 грн., завищено податковий кредит за червень 2010 року 797850 грн. податку на додану вартість, завищено залишок від'ємного значення, який підлягає бюджетному відшкодуванню і включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за перевіряємий період на суму 1513975 грн. та занижено до сплати в бюджет податку на додану вартість в сумі 650713 грн.
Посадові особи позивача з метою штучного формування податкового кредиту та незаконного отримання відшкодування податку на додану вартість з бюджету підприємством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені по господарських операціях по контрагентах, стосовно яких виникли сумніви щодо джерела походження товару, його об'єму та обсягів поставки, оскільки в ході проведення зустрічних перевірок по ланцюгу продажу не вдалося встановити місцезнаходження даних контрагентів позивача, провести перевірку їхньої господарської діяльності та встановити декларування доходів, так як останні не звітуються до органів державної податкової служби.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Позивачем було збільшено валові витрати по даті оприбуткування товарів.
Датами оприбуткування товарів є дати зазначені в накладних, що підтверджують факт їх придбання.
Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт здійснення позивачем операцій з придбання та реалізації товару підтверджений видатковими та податковими накладними, які повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій та є підставою для включення витрат на придбання товару до складу валових витрат та формування податкового кредиту по податку на додану вартість.
Закон України „Про податок на додану вартість" не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від фактичної сплати сум податку на додану вартість до бюджету іншим платником податку - постачальником товару, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок в судовому процесі не спростована.
Згідно з абз. 2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
Пунктом 1.20. ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових
Судом апеляційної інстанції встановлено, позивач не здійснював продаж товарів (робіт, послуг) чи їх обмін за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з товариством особам, що не було спростовано Державною податковою інспекцією.
З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.
Враховуючи це, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів про наявність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 у справі № 2а-4130/10/0970 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 у справі № 2а-4130/10/0970 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко