ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/15165/13 10.10.13
За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
до Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві Ради"
про стягнення грошових сум
Суддя Полякова К.В.
Представники :
від позивача: Іващенко О.В. (дов. №91/2012/12/04-1 від 04.12.12)
від відповідача: Ніговська Н.Д. (дов.№1 від 02.01.2013)
вільний слухач Кравчик С.М.
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві Ради" про стягнення 259 506,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1632422 від 25.10.2012 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2013 порушено провадження за вищезазначеним позовом та призначено справу до розгляду на 05.09.2013 року.
За наслідками судового засідання 05.09.2013, розгляд справи відкладено на 24.09.2013 року.
Судове засідання 24.09.2013 відбулось за участю представників сторін та вільного слухача, за наслідками якого судом винесено ухвалу про продовження строку розгляду спору на 15 днів у задоволення клопотання відповідача, поданого під час судового засідання. У судовому засіданні оголошено перерву до 10.10.13 року.
Під час судового засідання 10.10.13 представник позивача надав додаткові документи по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував.
Представник відповідача у судовому засіданні надав докази на підтвердження здійснення погашення суми основного.
Ухвалою суду від 10.10.13 судом припинено провадження у справі у частині стягнення суми основного боргу розміром 244069,80 грн.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд, -
Між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві ради» Договір № 1632422 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 25.10.12 року (а. с. 13-25).
Відповідно до п. 1 предметом Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно з п.п. 2.2.1, 2.3.1 Договору постачальник зобов'язаний постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з Додатком 1 до Договору, яку споживач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов"язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.12.12 по 01.07.13 у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.07.13 склала 244069,80 грн. згідно з розрахунком основного боргу за теплову енергію по Договору № 1632422 від 25.10.12 року (а. с. 6, 47-53) та обліковими картками за грудень 2012 року - за червень 2013 року.
Таким чином, борг Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві Ради" за використану теплову енергію за Договором документально підтверджений.
У межах розгляду даного спору відповідачем до суду подано докази на підтвердження здійснення погашення суми основного, а саме платіжне доручення № 4991 від 08.08.13 на суму 244069,80 грн..
Надавши належну оцінку поданим доказом, ухвалою суду припинено провадження у справі у частині стягнення суми основного боргу у розмірі 244069,80 грн.
Позивач також просить стягнути з відповідача за період з 01.12.2012 по 01.07.2013 пеню за прострочення термінів оплати у розмірі 12316,05 грн., 397,37 грн. - інфляційної складової боргу, 2723,34 грн. - 3% річних.
Відповідач проти стягнення вищезазначених сум пені, інфляційних втрат та 3% річних заперечував, посилаючись на той факт, що у нього, як у орендодавця приміщень орендарям - бюджетним організаціям, відсутня можливість своєчасно здійснювати оплату наданих послуг теплової енергії у гарячій воді, оскільки грошові кошти для оплати спожитої теплової енергії надходять від споживачів несвоєчасно.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов"язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Положеннями статті 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Виходячи зі змісту ст. 712 ЦК України, між сторонами виникли зобов"язання за договором поставки, згідно якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використаннч його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобо"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Одночасно, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві ради»- відповідач у справі - внаслідок укладання договору з Публічним акціонерним товариством "Київенерго" набуває статусу сторони - боржника, яка зобов"язана вчинити на користь другої сторони певну дію - сплатити гроші (ст.ст. 509, 510 ЦК України).
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.
Щодо стягнення суми пені, 3% річних та інфляційної складової боргу, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
У відповідності ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 617 ЦК України, норми якої кореспондуються з положеннями ст. 218 ГК України, визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.
З огляду на положення наведених вище норм, відповідач не звільняється від виконання зобов"язаннь з оплати спожитої теплової енергії, тому суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність можливості проведення своєчасної оплати вартості спожитої енергії, через відсутність надходження бюджетних коштів для оплати спожитих послуг, оскільки ця обставина не визначена законадавчо як така, що звільняє від виконання зобов"язання.
Аналогічна позиція міститься у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.07.2012 № 01-06/908/2012 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів": за змістом ч. 2 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України"від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Здійснивши математичний розрахунок сум нарахованих 3% річних, використовуючи дані, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування 3% річних у розмірі 2536,24 грн.
Щодо нарахованої суми пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно із положень статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.
Відповідно до п.4.5 Додатка 4 до Договору №1632422 від 25.10.12 передбачено, що у разі порушення споживачем строку розрахунку на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) постачальником нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши наданий розрахунок пені, суд вважає його законним та обґрунтованим, тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати боргу за теплову енергію в період з 01.12.2012 по 01.07.2013 підлягає задоволенню у розмірі 12316,05 грн.
Встановивши правомірність здійснення нарахування та перевіривши розрахунки сум пені за прострочення термінів сплати, 3% річних та інфляційної складової боргу, суд вважає їх обґрунтованими та вірними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 12316,05 грн. пені, 397,37 грн. - інфляційної складової боргу та 2536,24 грн. - 3% річних, підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, про те що правомірність стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційної складової боргу документально доведено та відповідачем під час розгляду спору не спростовано.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Приватного акціонерного товариства «Київпромзв'язок» про стягнення грошових сум - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві Ради" (02117, місто Київ, вулиця Миколи Закревського, будинок 15; ідентифікаційний код 36657100) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, Печерський район, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 00131305; р/р 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669) 12316 (дванадцять тисяч триста шістнадцять) гривень 05 копійок пені, 2536 (дві тисячі п'ятсот тридцять шість) гривень 24 копійки, 397 (триста дев'яносто сім) гривень 37 копійок та 308 (триста вісім) гривень 73 копійки судового збору.
У іншій частині позову відмовити.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні у присутності представника позивача та представника відповідача 10.10.13 року.
Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя К.В. Полякова
Повне рішення складено
та підписано 12.10.13 року