"17" грудня 2013 р. Справа № 922/3602/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.
при секретарі Шевцові Є.О.
за участю представників сторін:
позивача - Ященко Р.Ю., дов. №14-51 від 22.03.2013 року
відповідача - Страхов О.С., дов. б/н від 09.10.2013 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№3547 Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 07 листопада 2013 року по справі №922/3602/13
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до Первомайського комунального підприємства «Тепломережі», м. Первомайськ Харківської області,
про стягнення 469620,67 грн.,
У серпні 2013 року позивач - Публічне акціонерне товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 10529,83 грн., 3% річних у розмірі 44904,40 грн., пеню в розмірі 199886,41 грн. та 7% штрафу, що складає 214300,02 грн. Судові витрати просив покласти на відповідача.
Рішенням господарського суду Харківської області від 07 листопада 2013 року (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" на користь Публічного Акціонерного Товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню в сумі 39977,28 грн., 7% штрафу в сумі 42860,01 грн., 3% річних в сумі 44904,40 грн., судовий збір в сумі 9181,83 грн. В частині стягнення пені в сумі 159909,13 грн., 7% штрафу в розмірі 171440,01грн. та інфляційних втрат в сумі 10529,83 грн. - відмовлено.
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 159,909,13 грн., та 7 відсотків штрафу у сумі 171440,02 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 159909,13 грн. та 7 відсотків штрафу у сумі 171440,02 грн. у стягненні яких було відмовлено. В інший частині рішення господарського суду Харківської області від 07 листопада 2013 року у справі № 922/3603/13 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд в порушення вимог статей 42, 83 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України не обгрунтував належними доказами зменшення суми пені та штрафу та не оцінив майнового стану відповідача, а також того, чи є обставини зменшення пені винятковими.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 17.12.2013 року на 10:30 год.
У судовому засіданні 17.12.2013 року представник позивача підтримав апеляційну скаргу.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні 17.12.2013 року проти її доводів заперечували, вважають оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Свої заперечення відповідач обгрунтовує тим, що він постійно здійснює часткове погашення заборгованості перед позивачем і вина у її виникненні з боку відповідача відсутня.
При цьому, неповне та несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобо"язань перед позивачем зумовлена відсутністю своєчасних субвенцій з Державного бюджету України на погашення заборгованості з різниці в тарифах та заборгованість населення за спожиту теплову енергію через невиконання Постанови Кабінету Міністрів № 190 від 22.02.2006 р. та № 517 від 11.06.2012 р. Про порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялася, транспортувалася та постачалася, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.
Вказані факти, на думку відповідача, свідчать про винятковість обставини несплати відповідачем заборгованості, стягнення якої є предметом розгляду даної справи.
Також звертає увагу на те, що відповідно до довідки про фінансовий стан Первомайського комунального підприємства «Тепломережі», заборгованість держави перед відповідачем з різниці в тарифах значно перевищує розмір боргу відповідача за поставлений позивачем природний газ.
При цьому, Первомайський район Харківської області визнаний Кабінетом Міністрів України депресивним районом із дуже низькими доходами населення та високим рівням безробіття.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачаєтьсяз матеріалів справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 23 січня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", продавцем, та Первомайським комунальним підприємством "Тепломережі", покупцем, було укладений договір № 117-БО купівлі-продажу природного газу (далі договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору.
Відповідно до пункту 1.2. договору (з урахуванням додаткової угоди №1 від 27.06.12 року) продавець передає покупцю в період з 01 січня по 31 грудня 2012 року природний газ в обсязі до 1335,281 тис. (один мільйон триста тридцять п'ять тисяч двісті вісімдесят один) куб. м., в тому числі по місяцях: січень - 453,504; лютий - 497,678; березень - 362,098; квітень - 22,001.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив протягом січня - квітня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 1335,281 тис. куб. м. на загальну суму 5 268 885,30 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу:
- від 31.01.2012 р.- за січень на суму 1 789 481,43 грн.;
- від 29.02.2012 р.- за лютий на суму 1 963 787,62 грн.;
- від 31.03.2012 р.- за березень на суму 1 428 802,50 грн.;
- від 30.04.2012 р. -за квітень на суму 86 813,75 грн.
Отже, позивачем поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 5268 885,30 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу (а.с.№ 20-23).
Пунктом 4.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.3 договору встановлено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 4.1. цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Таким чином, за невиконання умов договору, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 199 886,41 грн. та 7% штрафу в сумі 214300,02 грн.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
У пункті 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано про те, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як свідчать матеріали справи, основною причиною утворення заборгованості у відповідача є відсутність субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості з різниці в тарифах, а також несвоєчасна сплата населення за спожиту теплову енергію.
При цьому, відповідач є комунальним підприємством, фінансування якого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям, фінансується за рахунок бюджетних коштів та не є організацією, метою створення якої є отримання прибутку. Першочерговим завданням та метою підприємства відповідача є надання населенню послуг із теплопостачання.
Неможливість своєчасного виконання своїх зобов'язань перед позивачем зумовлена також тим, що Державою не виконуються Постанови Кабінету Міністрів України № 190 від 22.02.2006 р. та № 517 від 11.06.2012 р. "Про порядок та умови надання у 2012 році субвенції з державного бюджету, місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування".
При цьому, на даний час, затримка субвенцій на погашення різниці в тарифах продовжується, що унеможливлює своєчасну оплату відповідачем боргу за отриманий газ.
Відповідно до довідки про фінансовий стан ПКП "Тепломережі" станом на 10.09.2013 року заборгованість з державного бюджету з різниці в тарифах складає 7 408,0 тис. грн.
В той же час Первомайський район Харківської області визнаний Кабінетом Міністрів України депресивним районом із дуже низькими доходами населення та високим рівням безробіття. Основним споживачем газу в місті Первомайський (80-83%), є населення, яке із за низьких доходів та високого рівня безробіття не в змозі своєчасно сплачувати надані послуги з теплопостачання.
Отже, враховуючи об'єктивні обставини, які призвели до виникнення боргу і несвоєчасної його оплати, беручи до уваги те, що комунальне підпиємство не отримало компенсації за невідшкодовану різницю в тарифах з держави, виходячи із принципу розумності і співрозмірності, місцевий господарський суд цілком правомірно за клопотанням відповідача зменшив розмір штрафних санкцій на 80%.
Таким чином, оскільки підприємство відповідача є збитковим не зі своєї вини, що підтверджується балансом на 30.09.2013 року, господарський суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру пені та 7% штрафу на 80,00% та стягнув з відповідача пеню в сумі 39977,28 грн. та 7% штрафу в сумі 42860,00 грн., та відмовив у позові в частині стягнення пені в сумі 159909,13 грн. та 7% штрафу в сумі 171440,02 грн.
Дана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній Вищим господарським судом України у постановах по справам № 08/369-07, 08/101-09, 58/156-10, 33/154-10, 5023/3165/12, 5023/3166/12, 5023/4764/12, 5023/5039/12.
Також колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав задоволення позову в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 44904,40грн. на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки розрахунок позивача за період нарахування вказаної суми 3% річних є вірним та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 44904,40 грн.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач також просив суд стягнути з відповідача 10529,83 грн. суми інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".
З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.
Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. При цьому, є неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, так як при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.
Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Враховуючи те, що у цей період процеси дефляції преважали і перекрили суму нарахованої позивачем інфляції, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних є невірним та відмовив у позові у вказаній частині.
Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов цілком правомірного висновку про часткове задоволення позову.
Позивач апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд в порушення вимог статей 42, 83 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України не обгрунтував належними доказами зменшення суми пені та штрафу та не оцінив майнового стану відповідача, а також того, чи є обставини зменшення пені та штрафу винятковими.
Однак, колегія суддів не може погодитися із такими твердженнями, зважаючи на таке.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач систематично певними частинами здійснює погашення заборгованості перед позивачем і вина у її виникненні з боку відповідача відсутня.
При цьому, матеріали справи свідчать про те, що неповне та несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобо"язань перед позивачем зумовлена відсутністю своєчасних субвенцій з Державного бюджету України на погашення заборгованості з різниці в тарифах та заборгованість населення за спожиту теплову енергію через невиконання Постанови Кабінету Міністрів № 190 від 22.02.2006 р. та № 517 від 11.06.2012 р. "Про порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялася, транспортувалася та постачалася, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" .
Вказані факти, свідчать про винятковість обставини несплати відповідачем заборгованості, яка виникла перед позивачем.
До того ж, відповідно до довідки про фінансовий стан Первомайського комунального підприємства «Тепломережі» заборгованість держави з різниці в тарифах значно перевищує розмір боргу відповідача за поставлений природний газ.
При цьому, Первомайський район Харківської області визнаний Кабінетом Міністрів України депресивним районом із дуже низькими доходами населення та високим рівням безробіття.
А тому місцевий господарський суд всесторонньо, повно та об"єктивно дослідив обставини винятковості випадку несплати відповідачем заборгованості та майновий стан відповідача, цілком правомірно зменшивши розмір штрафних санкцій.
Окрім цього, слід зазначити, що нормами 83 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкці, а тому посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом даних норм слід залишити поза увагою.
Вказане вище відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Вищого господарського суду України від 19.12.2012 року у справі №5023/3165/12 та від 10.04.2013 року у справі №5023/5039/12.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 07 листопада 2013 року по справі №922/3602/13 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 23.12.2013 року.
Головуючий суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Івакіна В.О.
Суддя Тихий П.В.