25 листопада 2013 року м. Київ К/9991/16710/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 р.
у справі №2а-5065/10/1670
за позовом Приватного підприємства «Агроресурси -ХХІ»
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
про визнання дій неправомірними та скасування рішення,
Приватне підприємство «Агроресурси -ХХІ» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними та скасування рішення.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 р., позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано акт від 14.07.2010 р. №184 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивача. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, видане 12.12.2001 р. №23551756.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем було складено акт про анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість від 14.07.2010 р. №184, на підставі абз. «в» п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з неподанням податкової декларації з податку на додану вартість з травня 2010 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи правовою підставою для анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість став припис п.п. «в» п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість».
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реєстрація особи в якості платника податку на додану вартість з підстав, визначених вказаною нормою, анулюється у двох випадках: у випадку реєстрації особи в якості платника єдиного податку або у випадку, якщо така особа стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, а отже порушення платником податку правил податкового обліку з податку на додану вартість може бути підставою лише для застосування відповідальності, передбаченої Законом України «Про податок на додану вартість» та іншими законами з питань оподаткування, але не тягне за собою права податкового органу на анулювання свідоцтва про реєстрацію такого платника платником податку на додану вартість.
Пунктом 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено виключний перелік випадків, у яких відбувається анулювання реєстрації, як платників податку на додану вартість, а саме: а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом; б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання); в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин; г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 81 цього Закону; ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.
Відповідно до п.1 Положення про реєстрацію платників податків на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 01.03.2000 р. №79, це Положення розроблене відповідно до Законів України «Про податок на додану вартість», «Про державну податкову службу в Україні» та інших нормативно-правових актів.
Рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою № 6-ПДВ. Такий акт складається у двох примірниках комісією, утвореною відповідно до розпорядження керівника податкового органу, та затверджується керівником (заступником керівника) податкового органу. В акті про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість обов'язково вказується підстава для такого анулювання з посиланням на відповідні норми Закону (п. 25.2.2 п. 25 Положення).
Як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, підстави для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість визначаються виключно Законом України «Про податок на додану вартість».
Згідно акту від 14.07.2010 р. № 184 позивачу анульовано реєстрацію як платника податку на додану вартість відповідно до п.п. «в» п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість.
При цьому, як зазначено судами, за висновками податкового органу при винесенні спірного рішення він керувався п.п. «в» п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки вказаною нормою передбачена можливість анулювання реєстрації з будь яких інших причин.
Проте, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги такі доводи контролюючого органу, оскільки згадані у наведеній нормі Закону інші причини стосуються виключно можливих підстав, із яких платник податку звільняється від сплати податку на додану вартість. Відповідними причинами можуть бути судове рішення, нормативний або інший акт компетентного органу, внаслідок якого платник податку на додану вартість втрачає обов'язок з нарахування та/або сплати цього податку.
Водночас наведена законодавча норма не може розглядатися як підстава для розширеного тлумачення обставин, за яких відбувається анулювання реєстрації платником податку на додану вартість.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість прийнятого акту від 14.07.2010 р. № 184 про анулювання реєстрації позивача як платника ПДВ, з огляду на те, що податковим органом, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України, не доведено правомірність його прийняття.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.
2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 р. у справі №2а-5065/10/1670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.