09 грудня 2013 року м. Київ К/9991/1482/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Цвіркун Ю.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.11.2009 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 р.
у справі №2а-2334/09/0670
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.11.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 р., позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.03.2009 р. №000128740/0 у частині нарахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6 023,54 грн. та №0001291740/0 у частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 240,00 грн., а також визнано недійсним та скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.03.2009 р. №0003252340. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу у період з 18.02.2009 р. по 03.03.2009 р. проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, про що складено акт від 06.03.2009 р. №30-222/17/247920950, яким встановлено порушення позивачем п.1 ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», п.19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
Також, за результатами виїзної планової документальної перевірки позивача з питання ведення касових операцій у національній валюті та дотримання вимог порядку проведення розрахунків із споживачами за готівку за період з 01.04.2007 р. по 31.12.2008 р. було складено акт від 06.03.2009 р. №0018/06/13/23/30764841, яким встановлено порушення вимог п.п.9, 11 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
За результатами проведених перевірок податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.03.2009 р. №0001291740/0, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 720,00 грн. та №0001281740/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8 565,40 грн., а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.03.2009 р. №0003252340, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 765,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Що стосується нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.
Податковим органом під час проведення перевірки позивача встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання сум від придбання товарів (робіт, послуг) за 2008 рік у розмірі 224 870,00 грн. та завищення валових витрат за 2008 рік у розмірі 282 306,00 грн. за рахунок включення до витрат сум товару, який у перевіряємому періоді не реалізований, чим порушено ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
При цьому, платник вважає, що контролюючим органом під час перевірки не було взято до уваги витрати, понесені ним у зв'язку з придбанням палива, яке використовувалося у його господарській діяльності як паливо для легкового автомобіля, хоча ці витрати документально підтверджені та оплачені ним.
Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Зокрема, передбачено, що до складу валових витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва, або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно положення ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно з операціями (які відповідають переліку ст.5) за результатами або за участю яких в податковому періоді (звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.
У відповідності до п.п. 5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Судами попередніх інстанцій встановлено підтвердження позивачем належними первинним документами придбання палива (газу скрапленого), який використовувався ним у власній господарській діяльності як паливо для легкового автомобіля.
Підпункт 5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає включення до валових витрат платника податків витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації).
Вартість палива для автомобілів, що використовує приватний підприємець у господарській діяльності можна віднести до експлуатації транспортних засобів.
Так, у відповідності до п.п.5.4.10. п.5.4. ст.5 вказаного Закону, до складу витрат можна включити 50% витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю. Кількість використаного палива визначається за даними подорожніх листів автомобіля, які є підставою для списання палива і включення його вартості до витрат.
Отже, контролюючим органом безпідставно виключено зі складу валових витрат позивача витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкового автомобіля у розмірі 20 026,91 грн.
Також, відповідачем безпідставно зроблено висновок про те, що до складу валових витрат позивача не включаються витрати по придбанню газороздільної колонки «Шельф» вартістю 20 310,00 грн., яка була в подальшому встановлена на автомобіль, який використовувався позивачем.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6 023,54 грн.
Щодо встановлених відповідачем порушень позивачем вимог Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За висновками податкового органу, позивач в порушення вимог п.1 ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» при здійсненні оптової торгівлі газом використовував пільговий патент вартістю 25,00 грн. на рік.
При цьому, позивач вважав, що оскільки ним здійснювалася реалізація скрапленого газу вітчизняного виробництва, він мав право на придбання пільгового патенту.
Відповідно до ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під торговельною діяльністю, у розумінні вказаного Закону, слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.
Відповідно до ч.6 ст.3 вказаного Закону передбачено, що пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, газ освітлювальний і газ скраплений, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснював реалізацію населенню скрапленого газу вітчизняного виробництва лише у квітні-червні 2007 року, листопаді 2007 року, березні 2008 року, вересні 2008 року та жовтні 2008 року, тобто протягом 7 місяців, а отже в цей період мав право на придбання пільгового патенту.
Протягом решти періоду, перевіреного податковим органом, попередні судові інстанції встановили реалізацію газу ТОВ «Брук», а отже позивач мав придбати загальний торговий патент, що ним зроблено не було.
Відповідно до п.1 ст.8 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» за здійснення операцій, передбачених цим Законом, без одержання відповідних торгових патентів або з порушенням порядку використання торгового патенту, передбаченого частиною другою статті 7 цього Закону, суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність сплачують штраф у подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності суб'єктів підприємницької діяльності із зазначеним порушенням.
З огляду на викладене, попередні судові інстанції обґрунтовано дійшли висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 240,00 грн.
Що стосується застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення встановлені податковим органом під час застосування реєстраторів розрахункових операцій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що такі санкції застосовані з порушенням строку їх застосування.
Так, задовольняючи позовні вимоги в цій частині суди попередніх інстанцій застосували приписи ст.250 Господарського кодексу України з посиланням на те, що з моменту вчинення виявленого податковим органом порушення позивачем вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (27.06.2007 р.) до прийняття спірного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (2009 рік) пройшло більше як один рік.
Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Штраф за порушення застосування реєстраторів розрахункових операцій накладається за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності у сфері розрахунків, а тому відповідає усім ознакам адміністративно-господарської санкції, які наведені у ст. 238 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки судів попередні інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 765,00 грн.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.11.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 р. у справі №2а-2334/09/0670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Цвіркун Ю.І.