Апеляційний суд міста Києва
Справа №22-15307 Головуючий у 1-й інстанції Парамонов М.Л.
Доповідач Волошина В.М.
17 грудня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.,
при секретарі Круглик В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, про поділ майна подружжя.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
Позивач ОСОБА_2 02.08.2013 року звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03.06.2001 року по 05.05.2009 року. Під час подружнього життя ними було набуто спільне майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 Згідно свідоцтву про право власності на квартиру від 27.11.2002 року квартира зареєстрована на ім'я ОСОБА_1 На даний час між сторонами виник спір щодо поділу спільного майна, тому позивач вимушений був звернутися до суду з позовом та просив суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 (позивачем) право власності на Ѕ квартири АДРЕСА_1, а на іншу 1/2 частину цієї ж квартири визнати право власності за ОСОБА_1 (відповідачкою).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року позов задоволено.
В порядку поділу спільного майна подружжя - визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (загальна площа квартири - 92,3 кв. м, житлова площа квартири - 53,1 кв. м) за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1); визнано право власності на іншу Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (загальна площа квартири - 92,3 кв. м, житлова площа квартири - 53,1 кв. м) за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 3441,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду відповідачка подала на нього апеляційну скаргу та просила його скасувати, як незаконне та необгрутоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зокрема зазначала, що суд при ухваленні рішення не врахував вимоги ст.71 СК України в якій виписано щодо обставин, що заслуговують на увагу при розгляді справи і є підставою для відступлення від принципу рівності частин подружжя. Судом не було з'ясовано час та джерело придбання майна, яке підлягає поділу.Поза увагою суду залишилась та обставина, що спірна квартира є неподільною річчю, а відтак не з'ясовано щодо грошової компенсації. На думку відповідачки, позивач у спільній квартирі має лише 30% власності з урахуванням сплачених нею особистих коштів. Окрім того, акцентувала свою увагу на тому, що позивач пропустив строк позовної давності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
За правилами ч.1 ст.60 СК України /ст 22 КпШС України в редакції1969 р./ майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
В силу ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 23, 24 своєї постанови від 21.12.2007 року N11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх доведеності.
З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та вищезазначених норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивач та відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 червня 2001 р.; згідно свідоцтву про розірвання шлюбу шлюб між сторонами розірвано відповідно до актового запису за №357 від 05.05.2009 року (а.с.10); сторони мають двох дітей - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.8-9).
Згідно свідоцтву про право власності на квартиру від 27.11.2002 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА від 21.11.2002 року №1726-С/КІ, право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 (відповідачки) - а.с. 11.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи і не заперечуються сторонами.
Як вбачається з довідки за формою №3 від 26.07.2013 року (а.с.14), в спірній квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають сторони та двоє малолітніх дітей сторін.
Пред'являючи позов до суду про визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 позивач зазначав, що спірна квартира придбана в період шлюбу за спільні кошти і є спільною сумісною власністю, а відтак він має з відповідачкою на неї рівні права.
Судом встановлено, що між відповідачкою ОСОБА_1 та Державною госпрозрахунковою організацією «Житло-Інвест» був укладений інвестиційний договір №295 від 11 лютого 2002 р. на будівництво спірної квартири. Відповідно до довідки від 20.06.2002 р. №044/16інв 295-ф (а.с.87) кошти від ОСОБА_1 надійшли за трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 м-н /спірна квартира/ в сумі 139 904,05 грн.- 18.02.2002 р.- 26 000 грн., 13.05.2002 р.- 100 000 грн., 31.05.2002 р. - 13761,70 грн., 12.06.2002 р.- 142,35 грн. Тобто повна вартість спірної квартири була уже проведена на кінець лютого 2002 р. Із зазначеної суми 100 000 грн. були взяті в кредит позивачем та перераховані на оплату. Що стосується суми в 39 904,05 грн. на які посилалась відповідачка, як особисті кошти, зняті з її банківського рахунку та перераховані на оплату спірної квартири, а відтак, на її думку,її доля у власності повинна бути збільшена, то з такими доводами позивачки щодо оплати частини вартості квартири за власні кошти не можна погодитись, оскільки як вбачається із її рахунку, кошти бути зараховані на рахунок будівельної організації раніше, ніж були проведені банківські операції по зняттю коштів з її рахунку.
Таким чином, суд вірно прийшов до висновку, що спірна квартира є спільним майном подружжя, яке було придбане в шлюбі, а відтак частки сторін є рівними.
Позивач у спірній квартирі зареєстрований та постійно проживає, а з позовом до суду звернувся 05.08.2013 р., оскільки йому стало відомо щодо намірів відповідачки продати спірне житло і з цього часу вважає порушеним його право.
Приходячи до висновку, що позивач строк позовної давності не пропустив, суд першої інстанції достатньо врахував і роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в п.15 своєї постанови від 21.12.2007 року N11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (ст.ст. 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішення суду законної сили ( ст.ст. 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч.2 ст. 72 СК України).
Відповідно до пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
Будь-яких позовних вимог з приводу неподільності спірної квартири, компенсації її вартості сторонами не заявлялось, а у відповідності до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а тому посилання відповідачки в апеляційні скарзі на ці обставини не були предметом розгляду судом першої інстанції і вони не можуть розглядатися і судом апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд розглядає справу за правилами ст. 303 ЦПК України (межі розгляду).
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки спірна квартира була придбана під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому суд першої інстанції дійшов до правильних висновків, що спірна квартира є спільним майном подружжя, в якому також має бути визнане за кожною із сторін право власності на зазначене майно в рівних частках по Ѕ його частині без її поділу в натурі, а правових підстав до відступлення від часток у рівності у суда не було.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.
Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: