1[1]
8 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді: Мороза І.М.,
суддів: Васильєвої М.А., Чорного О.М.,
за участю прокурора Отроша В.М.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Горлівка Донецької області, громадянка України, має доньку ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, судима 24 вересня 2009 року Голосіївським районним судом м. Києва за ст. 185 ч.3 КК України на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки,
виправдана по епізодам обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України щодо потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 за недоведеністю її участі у вчиненні злочину;
засуджена за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 24 вересня 2009 року та остаточно призначено 4 роки 1 місяць позбавлення волі. Початок строку відбування ОСОБА_1 покарання визначено з 9 грудня 2009 року,
та
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець м.Києва, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, судимий:
- 27 жовтня 1999 року Приморським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 229-6 КК України (в ред. 1960 року) на 1 рік позбавлення волі;
- 18 листопада 2001 року Богунським районним судом м. Житомира за ст. 395 КК України на 1 рік позбавлення волі;
- 21 жовтня 2003 року Синельським районним судом Дніпропетровської області за ст. 391 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі;
- 27 грудня 2005 року Печерським районним судом м. Києва за ч.2 ст.185 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільнений 15 грудня 2008 року по відбуттю строку покарання,
засуджений за ч.2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі; за ст. 395 КК України на 6 місяців арешту. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_2 покарання увиді 5 років позбавлення волі. Початок строку відбування ОСОБА_2 покарання визначено з 9 грудня 2009 року.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 залишено без розгляду, а ОСОБА_15 - без задоволення.
За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винуватими у повторному відкритому викраденні чужого майна за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, а ОСОБА_2 - у самовільному залишенні місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, за наступних обставин.
8 грудня 2009 року приблизно о 22 годині 40 хвилин, ОСОБА_1 ОСОБА_2 та особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, перебуваючи в ботанічному саду ім. О.В. Фоміна по бул. Т.Г. Шевченка в м. Києві, побачили раніше незнайому ОСОБА_15 яка йшла в напрямку виходу з ботанічного саду. Реалізуючи злочинний умисел на відкрите викрадення майна ОСОБА_15, діючи за узгодженим між ними планом, ОСОБА_1 стала перед ОСОБА_15 а ОСОБА_2 та особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, підбігли до ОСОБА_15 і нанесли кілька ударів руками в голову останньої, чим завдали їй легкі тілесні ушкодження, заволоділи майном ОСОБА_15 а саме: дві жіночі сумки - чорно-білого кольору та чорного кольору, USВ-накопичувач інформації, пляшку коньяку, реглан, брюки, білети на потяг, гроші в сумі 800 гривень, фотоапарат марки «Саnоn», мобільний телефон марки «LG КМ-380» чорного кольору з сім картою, косметичні засоби, гарнітура до мобільного телефону, гаманець, паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_15, на загальну суму 4660 грн., після чого з місця вчинення злочину зникли та розпорядилися викраденим на власний розсуд.
Крім того, ОСОБА_2, відносно якого постановою Березанського суду Київської області від 11 листопада 2008 року було встановлено адміністративний нагляд строком на два роки, вчинив ухилення від адміністративного нагляду за наступних обставин.
Зазначеною постановою ОСОБА_2 було встановлено адміністративний нагляд на два роки з наступними обмеженнями: проходити реєстрацію в територіальних органах внутріншіх справ кожного вівторка кожного місяця; заборонено виїзд за межі міста по особистим і службовим справам без дозволу органів внутрішніх справ; заборонено залишати своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 з 21 години до 5 години наступного дня.
15 грудня 2008 року ОСОБА_2 був попереджений керівником Березанської виправної колонії УДДУзГІВП в м. Києві та Київській області № 95 про встановлення відносно нього адміністративного нагляду та про кримінальну відповідальність за порушення адміністративного нагляду під особистий підпис. Того ж дня ОСОБА_2 прибув за місцем проживання АДРЕСА_2, де був поставлений на профілактичний облік Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Після цього ОСОБА_2 з 4 серпня 2009 року з метою ухилення від встановленого йому адміністративного нагляду та невиконання встановлених обмежень самовільно, без поважних причин і повідомлення компетентних органів, змінив місце свого проживання, чим порушив встановлені йому правила адміністративного нагляду.
Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувалась за ч.2 ст. 185 КК України, у повторному таємному викрадення чужого майна ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_19, ОСОБА_13, ОСОБА_15., за наступних обставин.
6 вересня 2009 року приблизно о 10 годині 30 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи біля виходу зі станції метро «Університет», за адресою: м. Київ, бул. Шевченко, 20, таємно повторно викрала з сумки ОСОБА_6 належне їй майно на загальну суму 1900 грн., після чого з місця вчинення злочину зникла та розпорядилася викраденим на власний розсуд.
20 вересня 2009 року приблизно о 20 годині 40 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи в ТЦ «Глобус», що на Майдані Незалежності в місті Києві, таємно повторно викрала правої кишені пальто ОСОБА_7 мобільний телефон марки «Соні-Еріксон» вартістю 1860 грн., разом з сім карткою оператора мобільного зв'язку «Лайф», яка не має матеріальної цінності, на рахунку якої було 50 грн., а всього на загальну суму 1910 грн., після чого з місця вчинення злочину з викраденим зникла та розпорядилася викраденим на власний розсуд.
23 вересня 2009 року приблизно о 21 годині 10 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні підземного переходу на площі Майдан Незалежності в м. Києві, таємно повторно викрала з сумки ОСОБА_8 гаманець, гроші в сумі 1800 грн., мобільний телефон марки «Нокіа 6280», разом з сім карткою оператора мобільного зв'язку «Лайф» вартістю 25 грн. на рахунку якої було 25 грн. та картою пам'яті вартістю 20 грн., а всього на загальну суму 3770 грн., після чого з місця вчинення злочину зникла розпорядившись викраденим на власний розсуд.
24 вересня 2009 року приблизно о 4 годині ОСОБА_1 в приміщенні ресторану «Якіторія», за адресою: м. Київ. бул. Т.Шевченко, 27-А, таємно, повторно викрала належні ОСОБА_9 гаманець чорного кольору з посвідченням водія на ім'я останньої, гроші в сумі 1000 гривень, а також мобільний телефон марки «Нокіа», а всього загальну суму 1000 гривень, після чого з місця вчинення злочину з викраденим зникла та розпорядилася ним на власний розсуд.
6 жовтня 2009 року приблизно о 21 годині 15 хвилин ОСОБА_1 в приміщенні магазину «Сільпо» по вул. Дмитрівська, 2 в м. Києві, таємно, повторно викрала належний ОСОБА_10 мобільний телефон марки «Нокіа 6555» разом з сім карткою оператора мобільного зв'язку «Лайф», на рахунку якої було 13 гривень та картою пам'яті, а також аксесуарним шнурком, а всього, на загальну суму 1424 гривень, після чого з місця вчинення злочину з викраденим зникла та розпорядилася ним на власний розсуд
15 жовтня 2009 року приблизно о 15 годині 50 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи біля підземного переходу за адресою: м. Київ, площа Л.Толстого, таємно, повторно викрала з портфелю належний ОСОБА_11 гаманець чорного кольору фірми «Браска», в середині якого перебували гроші в сумі 1160 гривень та банківські платіжні картки, а також технічний паспорт на автомобіль «Хонда» разом з посвідченням водія, а всього, на загальну суму 1610 гривень, після чого з місця вчинення злочину з викраденим зникла та розпорядилася ним на власний розсуд.
22 жовтня 2009 року приблизно о 13 годині 20 хвилин ОСОБА_1, в приміщенні ресторану китайської кухні за адресою: м. Київ, бул. Шевченко 48- Л, повторно, таємно викрала належне ОСОБА_12 майно, а саме: рюкзак чорного кольору в якому знаходилися: мобільний телефон марки «Самсунг» з сім каргою оператора мобільного зв'язку «Лайф», на рахунку якої було 20 гривень, та бухгалтерськими документами, а всього на загальну суму 805 гривень, після чого з місця вчинення злочину з викраденим зникла розпорядившись ним на власний розсуд.
9 листопада 2009 року приблизно о 14 годині 45 хвилин ОСОБА_1, в приміщенні ресторану «Іль-Патіо» за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 112-А, таємно, повторно викрала з кишені куртки належні ОСОБА_13 гаманець з банківськими платіжними картками і технічним паспортом на автомобіль «Опель», а також грошима в сумі 400 гривень, всього на загальну суму 400 гривень, після чого з місця вчинення злочину з викраденим зникла та розпорядилася ним на власний розсуд.
23 листопада 2009 року приблизно о 21 годині 00 хвилин ОСОБА_1, в приміщенні кафе-ресторану «Містер снек», який розташований по вул. Володимирській, 29, в місті Києві, таємно, повторно з сумки ОСОБА_14 викрала мобільний телефон «і-Рhоnе 3 G» разом з сім карткою загальною вартістю 5000 гривень, після чого з місця вчинення злочину зникла та викраденим розпорядилася на власний розсуд.
Суд першої інстанції по цим епізодам обвинувачення за ч.2 ст. 185 КК України, виправдав ОСОБА_1 за недоведеністю її участі в їх вчиненні.
На вирок суду засудженими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано апеляції з доповненнями, за якими:
засуджена ОСОБА_1 просить вирок суду в частині визнання її винуватою у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України скасувати, посилаючись на те, що вирок не відповідає дійсним обставинам справи та судом надано неправильну оцінку здобутим доказам. Вказує на те що при розслідуванні кримінальної справи відносно неї застосовувались незаконні методи ведення досудового слідства, які виразились у фізичному та моральному насильстві. Також зазначає, що протоколи її показань були сфальсифіковані, шляхом підроблення її підписів, впізнання проведено із порушенням норм кримінально процесуального законодавства. Судом першої інстанції не допитано свідка, який може підтвердити її алібі: перебування на час вчинення злочину, азом із ОСОБА_2, в кінотеатрі «Ультрамарин». Тому просить кримінальну справу за ч. 2 ст. 186 КК України відносно неї закрити та звільнити з-під варти в залі суду;
засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, в частині визнання його винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, посилаючись на те, що його причетність до вчинення зазначеного злочину не доведена. На обґрунтування такої позиції ОСОБА_2 вказує на те, що судом першої інстанції надано неправильну оцінку здобутим органом досудового слідства доказам, без врахування, що впізнання потерпілою ОСОБА_15 проведено без дотримання норм-кримінально-процесуального законодавства. Не взято судом до уваги суперечності у показаннях працівників ППС Шевченківського РУ ГУ МВС України ОСОБА_21 та ОСОБА_22 щодо часу вчинення нападу на потерпілу ОСОБА_15, та підробку підписів ОСОБА_1 на досудовому слідстві.
Вказує і на те, що не було перевірено його алібі про знаходження разом із ОСОБА_1 у кінотеатрі «Ультрамарин».
Просить кримінальну справу відносно нього за ч. 2 ст. 186 КК України закрити, звільнивши його в залі суду з-під варти.
Не оскаржуючи вирок суду в частині визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 395 КК України, вказує на те, що покарання призначене за вказаний злочин він відбув.
Заслухавши доповідь судді, провівши судове слідство в частині допиту засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також дослідження матеріалів справи в частині перевірки застосування незаконних методів ведення досудового слідства, вислухавши пояснення засуджених та їх захисників, які підтримали подані апеляції та просили задовольнити їх у поданих межах, а в іншій частині вирок залишити без зміни, прокурора, який заперечував проти доводів поданих апеляцій вказуючи на законність та обґрунтованість вироку, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засуджених, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляції засудженої ОСОБА_1 та необхідність часткового задоволення апеляції засудженого ОСОБА_2, виходячи з наступного.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, є обґрунтованими відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені зібраними по справі, дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами в їх сукупності, яким надана належна оцінка.
В супереч доводам апеляцій засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд першої інстанції з достатньою повнотою, всебічно, об'єктивно, неупереджено дослідив надані сторонами докази, в тому числі й пояснення засуджених на досудовому слідстві і в суді, повно та правильно виклав доводи підсудних у вироку, проаналізував їх у сукупності з іншими наданими у справі доказами, дав належну оцінку зібраним доказам і на цих підставах прийшов до висновку про вчинення за описаних у вироку обставин засудженими злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України та переконливо вмотивував і обґрунтував прийняте рішення.
Так, потерпіла ОСОБА_15 як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні суду першої інстанції послідовно та впевнено заявляла, що саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2, разом з невідомим чоловіком, вчинили її пограбування 8 грудня 2009 року приблизно о 22 годині 30 хвилин в районі ботанічного саду по бул. Шевченка в м. Києві. При цьому ОСОБА_1 обігнавши її зупинилась, перегородивши шлях. Потім один з чоловіків, які йшли за нею, схопив її ззаду за голову та прикриваючи їй рот поволік в бік зі стежки, де її повалили на землю та стали бити переважно у голову. Серед тих двох чоловіків, які її били вона впізнала ОСОБА_2 Потім ці чоловіки забрали її сумки та разом з ОСОБА_1 втекли.
Ці показання потерпілої суд першої інстанції обґрунтовано визнав достовірними та поклав в основу обвинувального вироку, оскільки вони були послідовними та знайшли своє підтвердження іншими доказами, зібраними по справі, зокрема:
- протоколами пред'явлення для впізнання від 08 грудня 2009 року, за якими потерпіла ОСОБА_15 впізнала ОСОБА_1 і ОСОБА_2, як тих, хто 08 грудня 2009 року в ботанічному саду ім. Фоміна відкрито в групі осіб, із застосуванням насильства, викрали її особисті речі (т.2 а.с. 302-303, 304-305);
- протоколами проведених очних ставок від 09 грудня 2009 року між потерпілою і ОСОБА_1, та між потерпілою і ОСОБА_2, і в ході яких потерпіла підтвердила обставини вчинення ними грабежу та їх впізнання (т.3 а.с. 22-24, 115-116);
- висновком судово-медичної експертизи № 778/і, від 24 грудня 2009 року, згідно якого нанесені ОСОБА_15 тілесні ушкодження, а саме: синці лівої скроневої ділянки, на повіках правого ока, які утворилися від дії тупого(тупих) предметів, не виключено, що 8.12.2009 року, відносяться до легкого тілесного ушкодження (за критерієм тривалості розладу здоров'я (т.2 а.с. 298-299);
- показаннями свідка ОСОБА_21, інспектора ППС Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, за якими 08 грудня 2009 року під час несення служби у складі наряду, за наданими прикметами осіб, які вчинили грабіж у ботанічному саду ім. Фоміна, приблизно після 23 години по вул. Саксаганського в м. Києві затримали чоловіка та дівчину, які намагались втекти. У дівчини не було документів, а чоловіка звали ОСОБА_2.
З урахуванням того, що потерпіла раніше із ОСОБА_1 та ОСОБА_2, чи іншою невстановленою досудовим слідством особою знайома не була, конфліктів не мала, потерпіла не мала будь-яких підстав для обмови засуджених.
Не убачає колегія суддів підстав піддавати сумнівам правильність обставин зафіксованих за протоколами впізнання потерпілою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 8 грудня 2009 року, оскільки впізнання проведено і протоколи складені відповідно до вимог ст.ст.174,176 КПК України 1960 року, а впізнання потерпілою ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як осіб, які вчинили відносно неї грабіж із застосуванням насильства, неодноразово підтверджувались потерпілою як в ході досудового слідства, так і в судовому засіданні суду першої інстанції.
Відсутність застосування незаконних методів при веденні досудового слідства підтверджує постанова помічника прокурора Шевченківського району м. Києва за заявою ОСОБА_1 про відмову в порушенні кримінальної справи відносно працівників Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві у зв'язку з відсутністю ознак складу злочинів, передбачених ст.ст.364,365 КК України (т.5 а.с. 49-50).
Ці обставинами підтверджуються і даними протоколів очних ставок від 09 грудня 2009 року між потерпілою і ОСОБА_1, та між потерпілою і ОСОБА_2 (т.3 а.с. 22-24, 115-116), з яких убачається, що ОСОБА_2 заперечував вчинення ним пограбування потерпілої, а ОСОБА_1 визнавала обставини на які посилалась потерпіла, що вказує на добровільний вибір як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 характеру своєї поведінки при проведені цих слідчих дій та способу захисту.
Крім того, як убачається з листа ІТТ ГУ МВС України в м. Києві від 20 жовтня 2011 року № 58-545 на запит Шевченківського районного суду м. Києва, на час поміщення ОСОБА_1 до ІТТ 10 грудня 2009 року остання скарг на стан здоров'я остання не висловлювала (т. № 5 а.с. 8.), а був визначений діагноз пов'язаний з її природним станом та надано лікування.
Відсутні дані щодо скарг ОСОБА_1 на стан здоров'я при переведенні у СІЗО і у листі Київського слідчого ізолятора від 17 лютого 2012 року ( т.5 а.с.68).
З огляду на викладене, колегія суддів розцінює доводи поданих апеляцій щодо застосування органами досудового слідства незаконних методів його ведення необґрунтованими та безпідставними, використаними як спосіб захисту з метою уникнення засудженими відповідальності за вчинене. При цьому саме виправдання судом першої інстанції ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні іншого злочину, за недоведеністю її участі у його вчиненні, не є підтвердженням застосування органами досудового слідства незаконних методів ведення досудового слідства.
Безпідставними є і посилання в апеляціях на неповноту перевірки судом доводів засуджених про їх знаходження в кінотеатрі «Ультрамарин» на час вчинення злочину, оскільки суд першої інстанції, в порядку статті 306 КПК України 1960 року, з урахуванням рапорту інспектора Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві (т.№ 5 а.с. 72) про відсутність за місцем проживання свідка ОСОБА_23, оголосив її показання в судовому засіданні. А згідно її показань, як свідка в ході досудового слідства (т.3 а.с. 1-3), вона не запам'ятала осіб, які приходили на сеанс о 22 год. 15 хв.
Доводи апеляцій щодо незначних неточностей у рапортах працівників міліції щодо обставин за яких їм стало відомо про вчинення відносно потерпілої грабежу, будь-яким чином не впливають на об'єктивність показань потерпілої та свідка ОСОБА_21 щодо обставин вчинення засудженими злочину, перебаченого ч.2 ст. 186 КК України відносно потерпілої і не є підставою для визнання цих показань недопустимими доказами.
Таким чином, суд першої інстанції вірно обґрунтував свої висновки вказаними показаннями потерпілої ОСОБА_15, а також іншими доказами зазначеними у вироку, та прийшов до висновку про вчинення засудженими відкритого викрадення чужого майна, поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, про що зазначено у мотивувальній частині вироку відповідно до вимог ст. 334 КПК України, правильно кваліфікував дії засуджених за ч. 2 ст. 186 КК України. При цьому показанням засуджених дана правильна і мотивована оцінка.
Будь-яких суттєвих порушень вимог КПК України, які б були безумовними підставами для скасування вироку, по справі з підстав викладених в апеляціях засуджених не встановлено.
Крім того, за вироком суду першої інстанції: по епізодам обвинувачення за ч.2 ст. 185 КК України, ОСОБА_1 виправдана за недоведеністю її участі в їх вчиненні; ОСОБА_2 визнаний винуватим у самовільному залишенні місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, за обставин викладених у судовому рішенні, а його дії кваліфіковані за ст. 395 КК України. Ці обставини, встановлені судом першої інстанції, і прийняті по ним рішення ніким із учасників судового розгляду, у тому числі і засудженими не оспорюються та не оскаржуються, а тому перевірці в апеляційному порядку не підлягають.
Покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст. 186 КК України призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, є необхідним для їх виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів. При цьому, суд першої інстанції, з відображенням цього у вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого засудженими злочину, особи винних, їх сімейний стан та стан здоров'я та їх характеристики, перевірена наявність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покрання.
Разом з тим, призначаючи покарання ОСОБА_2 суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на час винесення вироку відносно ОСОБА_2 за ст. 395 КК України, сплинули строки передбачені ст. 49 КК України.
Так, відповідно до ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили, минуло, зокрема, 2 роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе ніж обмеження волі.
За ст. 12 КК України злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу відповідного розміру.
Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2 4 серпня 2009 року вчинив злочин, передбачений ст. 395 КК України, за який передбачене покарання у виді арешту строком на 6 місяців, тобто станом на 24 лютого 2013 току закінчились строки давності визначені ст. 49 КК України.
Тому на думку колегії суддів вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року щодо засудження ОСОБА_2 за ст. 395 КК України із застосуванням ст. 70 КК України підлягає скасуванню, а провадження у справі щодо ОСОБА_2 за ст. 395 КК України закриттю на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 376 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 Перехідних положень КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року щодо засудження ОСОБА_2 за ст. 395 КК України із застосуванням ст. 70 КК України скасувати.
Провадження у справі щодо ОСОБА_2 за ст. 395 КК України закрити на підставі ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.
Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі.
В іншій частині вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.
В задоволенні апеляції засудженої ОСОБА_1 відмовити, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Судді:
__________________ ___________________ _____________________
Мороз І.М. Васильєва М.А. ЧорнийО.М.
[1] Справа № 11/796/1924/2013 Категорія: ч. 2 ст. 186, ст. 395КК
Головуючий у першій інстанції - Антонюк М.С.
Доповідач-Мороз І.М.