Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 грудня 2013 р. Справа №805/17736/13-а
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 година 10 хвилин
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
при секретарі судового засідання Залмаєвій О.М.,
за участю
позивача - ОСОБА_1 - особисто,
представника відповідача - Панасенка С.А. - на підставі довіреності,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про визнання протиправними та скасування вимог, -
встановив:
10 грудня 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя (далі - Відповідач або УПФУ), в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 05 липня 2013 року № Ф-1722;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 05 серпня 2013 року № Ф-1722.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що він є пенсіонером за віком та фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, крім того має статус інваліда, отже він звільнений від сплати єдиного внеску (а.с.2-3).
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просив задовольнити позов.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення (а.с.), сутність яких полягала в тому, що ОСОБА_1 не досяг пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому відсутні підстави для звільнення його від сплати єдиного внеску.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.5-7).
ОСОБА_1 зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 31 жовтня 2002 року, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 (а.с.10).
Протягом 2011-2013 років позивач перебував на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку, про що свідчать свідоцтва про сплату єдиного податку від 11 грудня 2009 року серія НОМЕР_3 та від 25 січня 2012 року серії НОМЕР_4 (а.с.11-13).
Одночасно із цим ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5, виданим Пенсійним фондом України 05 березня 2013 року (а.с.9).
Як пенсіонер ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФУ і отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах за Списком № 1, про що свідчать заява про призначення пенсії від 17 квітня 2006 року (а.с.45), протокол № 123246 від 25 травня 2006 року (а.с.46), посвідчення № 123248, видане УПФУ 20 червня 2006 року (а.с.8), розпорядження від 05 листопада 2013 року № 123248 (а.с.23-25), лист УПФУ від 05 листопада 2013 року 27956/10 (а.с.22).
Крім того, з 12 грудня 2012 року позивачу безстроково встановлена друга група інвалідності за загальним захворюванням, що підтверджено довідкою до акту огляду МСЕК серії 06 ААВ № 389508 від 03 січня 2013 року (а.с.9).
Наявність у позивача статусу інваліда також відображена в посвідченні серії НОМЕР_5, виданому Пенсійним фондом України 05 березня 2013 року (а.с.9).
05 липня 2013 року УПФУ сформована вимога про сплату недоїмки за № Ф-1722, згідно з якою станом на 01 липня 2013 року у позивача наявна заборгованість в сумі 5 766,45 грн. (недоїмка зі сплати єдиного внеску за відсутності штрафів та пені) (а.с.40).
05 серпня 2013 року УПФУ сформована вимога про сплату недоїмки за № Ф-1722, згідно з якою станом на 01 серпня 2013 року у позивача наявна заборгованість в сумі 6 164,46 грн. (недоїмка зі сплати єдиного внеску за відсутності штрафів та пені) (а.с.39).
На підставі наданих відповідачем розрахунків встановлено, що УПФУ здійснило донарахування позивачу єдиного внеску до його мінімального розміру за серпень - грудень 2011 року в сумі 1 698,22 грн. (а.с.41), за січень - грудень 2012 року - в сумі 4 572,42 грн. (а.с.44), за січень - березень 2013 року в сумі 1 194,03 грн. (а.с.42) та за квітень 2013 року в сумі 398,01 грн. (а.с.43).
В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що до оспорюваних вимог включені суми недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з серпня по грудень 2011 року, з січня по грудень 2012 року та з січня по квітень 2013 року.
Докази укладання позивачем договору з Пенсійним фондом України про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідачем не надані.
Наявність публічно-правового спору обумовлена різним тлумаченням сторонами поняття «пенсіонер за віком», вжитого в ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в той час, коли позивач виходить з буквального тлумачення вказаного поняття, відповідач застосовує його звужене тлумачення, приходячи до висновку, що від сплати єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування і яким пенсія за віком призначена на загальних, а не на пільгових, умовах.
Ухвалою від 26 грудня 2013 року причини пропуску позивачем строку на звернення до суду із вказаним позовом визнані поважними.
Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.
Ст.3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства, крім іншого, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Системний аналіз положень п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058), Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції до 11 серпня 2013 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), п.п.1, 7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, п.п.1.1., 2.1., 2.4. Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року № 11-2, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5) в контексті п.7 ч.1 ст.3 КАС України зумовлює висновок, що у спірних правовідносинах УПФУ виступає у якості суб'єкта владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.
Отже, вирішуючи по суті публічно-правовий спір, суд має перевірити відповідність оскаржуваних вимог критеріям, наведеним в ч.3 ст.2 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464).
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року № 3609-VI, який набув чинності з дня, наступного за днем його опублікування в газеті «Голос України» від 5 серпня 2011 року № 188, а саме з 6 серпня 2011 року, ст.4 Закону № 2464 доповнена ч.4 наступного змісту: «Особи, зазначені у п.4 ч.1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) 9 лютого 1999 року № 1-рп/99: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Аналізуючи дію в часі ч.4 ст.4 Закону № 2464, суд приходить до висновку, що з серпня 2011 року фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільнені від сплати єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Поняття «пенсіонер за віком» чинним законодавством не визначене.
Згідно зі ст.1 Закону № 1058 пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом, а також зазначає, що умови призначення пенсії за віком визначені ст.26 цього Закону.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне відзначити, що ст.1 Закону № 1058 визначене те значення термінів «пенсіонер» та «пенсія», в якому вони вживаються саме в цьому Законі, про що свідчить абз.1 ч.1 ст.1 Закону № 1058, отже згадані дефініції не є загальними для всіх інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.
Крім того, правовою нормою, яка міститься в ч.4 ст.4 Закону № 2464, рівно як і іншими нормами права не встановлено, що звільненню від сплати єдиного внеску підлягають лише ті фізичні особи-підприємці, які є пенсіонерами за віком відповідно до Закону № 1058.
Відповідно до абз.2 п.16 Прикінцевих положень Закону № 1058 положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Види державних пенсій, які призначаються за Законом № 1788, визначені ст.2 цього Закону.
Системний аналіз положень ст.ст.12-18 Закону № 1788 свідчить, що законодавець розрізнив пенсії за віком в залежності від умов їх призначення, визначивши загальні умови призначення пенсії за віком (ст.12), пільгові умови призначення пенсії за віком (ст.13), а також особливі умови призначення цього виду пенсії окремим категоріям громадян (працівникам, зайнятим на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії, громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, інвалідам, учасникам війни, сім'ям загиблих (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства тощо) (ст.ст.14-18).
Як встановлено судом, позивач отримує пенсію за віком, є фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, отже він належить до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного внеску, а тому він не зобов'язаний нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, а також надавати звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про наявність в позивача обов'язку сплачувати єдиний внесок, так як пенсію позивачу призначено на пільгових умовах до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», через невідповідність цих доводів приписам ч.4 ст.4 Закону України № 2464, яка єдиною умовою її застосування передбачає набуття фізичною особою-підприємцем статусу пенсіонера за віком та не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, до того ж обмежень застосування цієї статті до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах нею також не встановлено.
Оскільки позивач як пенсіонер за віком не зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок, він може бути платником єдиного внеску виключно за умови добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, однак договір про добровільну участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні позивач не укладав.
Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 16 жовтня 2012 року по справі № К/9991/45542/12, від 09 жовтня 2012 року по справі № К/9991/49213/12, від 14 лютого 2013 року № К/9991/78530/12, від 17 січня 2013 року по справі № К/9991/48623/12 тощо.
Крім того, суд відзначає, що з 12 грудня 2012 року позивачу встановлена друга група інвалідності, що за приписами ч.4 ст.4 Закону № 2464 також є підставою для звільнення фізичної особи-підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, від сплати єдиного внеску. Інформацією про наявність у позивача статусу інваліда відповідач володів, про що свідчать посвідчення серії НОМЕР_5, видане Пенсійним фондом України 05 березня 2013 року, а також лист УПФУ від 05 листопада 2013 року № 27956/10, однак, формуючи спірні вимоги, жодної правової оцінки цій обставині не надав.
З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування вимог УПФУ від 05 липня 2013 року № 1722 та від 05 серпня 2013 року № 1722 є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки до вказаних вимог включені суми єдиного внеску, визначені УПФУ за періоди, протягом яких позивач був звільнений від сплати єдиного внеску, а саме за серпень - грудень 2011 року, за січень - грудень 2012 рік та за січень - квітень 2013 року.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» та ст.94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
постановив:
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про сплату недоїмки від 05 липня 2013 року № Ф-1722.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про сплату недоїмки від 05 серпня 2013 року № Ф-1722.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частину проголошено в судовому засіданні 26 грудня 2013 року.
Постанова складена у повному обсязі 30 грудня 2013 року.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Кравченко Т.О.