Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 грудня 2013 р. Справа №805/17754/13-а
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 12 год. 40 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Лазарева В.В За участю секретаря судового засідання Кан O.A. представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Іващенко В.Г. представника третьої особи Іващенко В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Троїцько- Харцизької селищної ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Троїцько-Харцизька селищна рада про скасування розпорядження щодо звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Троїцько-Харцизької селищної ради про скасування розпорядження щодо звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.10.2013 року за розпорядженням голови Троїцько-Харцизької селищної ради вона була звільнена відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України, тобто «за власним бажанням». На думку позивача, звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки, відповідач передчасно та необгрунтовано прийняв рішення про звільнення позивача за заявою про звільнення від 25.10.2013р., тобто, не дочекавшись спливу двотижневого строку, як це передбачено ст. 38 Кодексу законів про працю України. Також, позивач зазначила, що вона на час звільнення перебувала на амбулаторному лікуванні та 30.10.2013 року направила відповідачу заяву про відкликання попередньої заяви про звільнення. Позивач вважає, що звільнення її з займаної посади відбулося з порушенням трудового законодавства, а саме без дотримання двотижневого терміну та в період тимчасової непрацездатності.
У зв'язку з чим позивач звернулася до суду із даним позовом в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Троїцько-Харцизької селищної ради від 28.10.2013 року № 40 про звільнення її з роботи; 2) поновити її на попередній посаді; 3) стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав заперечення, в яких зазначив, що звільнення позивача відбулося за заявою ОСОБА_3 від 25.10.2013 року, в якій остання просила звільнити її за власним бажанням з
28.10.2013 року. Тобто, позивач подала відповідну заяву та вказала конкретну дату її звільнення. У зв'язку з чим відповідач вважає, що звільнення ОСОБА_3 відбулося із дотриманням вимог чинного трудового законодавства, а тому позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_3 з 18.04.2013 року проходила службу в органах місцевого самоврядування, а саме працювала на посаді землевпорядника у виконавчому комітеті Троїцько-Харцизької селищної ради.
Розпорядженням голови Троїцько-Харцизької селищної ради від 28.10.2013 року № 40 (а.с. 5) ОСОБА_3 звільнено у відповідності до ст. 38 Кодексу законів про працю України «за власним бажанням» з 28.10.2013 року.
Позивач оскаржує рішення відповідача щодо її звільнення, як таке, що суперечать вимогам чинного трудового законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. З ст. 2 КАС України, у відповідності до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулюються Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року № 2493-ІІІ.
У відповідності до ст. 20 вказаного Закону, припинення служби в органах місцевого самоврядування відбувається на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України, а також в порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Так, судом встановлено, що 25.10.2013 року позивач подала заяву на ім'я голови виконавчого комітету Троїцько-Харцизької селищної ради про звільнення її за власним бажанням з 28.10.2013 року.
Згідно із приписами ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Отже, з наведеної норми закону вбачається, що у цілій низці випадків закон зобов'язав власників звільнювати працівників у такий строк, про який вони просять. При цьому мова, йде про скорочення двотижневого строку, оскільки за його межами працівник може звільнитися в загальному порядку. У цьому випадку строк попередження про звільнення скорочується на розсуд працівника хоча б навіть і до одного дня. Випадки, коли на власника покладається обов'язок звільнити працівника в строк, про який він просить, перелічені в ст. 38 КЗпП.
Як вже було зазначено вище, позивач просила звільнити її у визначений термін (з
28.10.2014 року) без зазначення будь-якої поважної причини.
Таким чином, в даному випадку звільнення позивача у строк, про який вона просила, без будь-яких на то поважних причин, було правом відповідача. Тобто, відповідач, звільняючи ОСОБА_3 у визначений нею строк, по суті задовольнив її ж прохання.
Згідно із п. 8 Постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, що свідчать про звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням у той строк, про який вона просила, що є фактичною згодою уповноваженого органу задовольнити прохання працівника, суд вважає рішення виконавчого комітету Троїцько-Харцизької селищної ради про звільнення позивача таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені трудовим законодавством, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Посилання позивача, як на ознаку протиправності рішення про звільнення, на те, що 30.10.2013 року заява про звільнення була відкликана, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки розпорядження про звільнення було видане 28.10.2013 року. Тобто, відкликання заяви відбулося після фактичного звільнення.
Також, суд звертає увагу на те, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності застосовуються лише у випадках розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Згідно із ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Троїцько-Харцизької селищної про скасування розпорядження щодо звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 112, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Троїцько-Харцизької селищної ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Троїцько-Харцизька селищна рада про скасування розпорядження щодо звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 26 грудня 2013 року.
Постанова виготовлена у повному обсязі 27 грудня 2013 року.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Лазарєв В.В.