"26" листопада 2013 р. справа № 2а/0470/13576/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.
при секретарі судового засідання: Манцова Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року
у адміністративній справі № 2а/0470/13576/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року відмовлено у задоволені позову фізичної особи-підприємець ОСОБА_3 стосовно визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Лівобережної МДПІ № 0002571703 від 14.08.2012 року про збільшення позивачці суми грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2011 рік у розмірі 19 325,93 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, оскільки перебуваючи на спрощеній системі оподаткування як ФОП, та сплачуючи єдиний податок, вона використовує розташовані на спірній земельній ділянці приміщення в своїй господарській діяльності, здаваючі їх в оренду.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили, що відповідно. ч. 4 ст. 196 КАС України, та з огляду на достатність в матеріалах справи письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, і відсутності обов'язкової особистої участі сторін в судовому засіданні, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи провести за відсутності сторін, та згідно ч.1 ст.41 КАС України без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції у цій справі помилково застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення спору у цій справі по суті.
Як вбачається з матеріалів справи, сума грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2011 рік позивачці була збільшена Лівобережною МДПІ податковим повідомленням-рішенням № 0002571703 від 14.08.2012 року, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі, у зв'язку з тим, що приміщення їдальні та 2-х поверхової цегляної будівлі з підвалом загальною площею 1482,3 м.кв., що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, належать на праві власності ОСОБА_3 як фізичній особі, а не як ФОП, що перебуває на спрощеній системі оподаткування. При цьому, вказана земельна ділянка, що обліковується в державному земельному кадастрі за фізичною особою ОСОБА_3, не оформлювалася позивачкою в установленому законом порядку саме для здійснення підприємницької (господарської) діяльності, тому й земельний податок за таку земельну ділянку повинен сплачуватися позивачкою на загальних підставах, без урахування положень п.297.1.4 п.297.1 ст.297 Податкового кодексу України.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ні як фізична особа, ні як ФОП не оформлювала належним чином право власності (право користування) земельної ділянкою, на якій розташоване належне їй, як фізичній особі нерухоме майно, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1. За наведених обставин, тобто, факт належності на праві власності нежитлових приміщень фізичній особі ОСОБА_3, а не ФОП ОСОБА_3, суд дійшов висновку, що позивачка саме як фізична особа є платником земельного податку на загальних підставах.
Правомірність винесеного податковим органом стосовно позивачки податкового повідомлення рішення мотивована судом першої інстанції також відсутністю правових підстав для звільнення її від сплати земельного податку, як пенсіонерки, та тим, що контролюючим органом при визначенні позивачці суми податкового зобов'язання за 2011 рік, тобто за попередній період, було дотримано строк, визначений п.102.1 ст. органом 102 Податкового кодексу України.
В судовому засіданні з'ясовано, що ні гр. ОСОБА_3, ні ФОП ОСОБА_3 не оформлено
власником приміщення їдальні та 2-х поверхової будівлі на земельній ділянці- є саме громадянка ОСОБА_3, яка також є і користувачем земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт нерухомості та відповідно повинна виконувати обов'язки платника земельного податку за таку земельну ділянку.
Переглядаючи в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції, та надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст.269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Стаття 270 ПК України передбачає, що об'єктом плати за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.286.6 ст.286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Відповідно до п.286.1 ст.286 цього Кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України визначено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.
Разом з тим, у ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що: дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42. п. 14.1 цієї статті); -земельний податок» - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) (пп. 14.1.72. п. 14.1 цієї статті); «землекористувачі» - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 цієї статті).
Отже, враховуючи положення п.1.1 ст.1 Податкового кодексу та ст.ст.2 і 3 Земельного кодексу України, слідує, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 1 Підрозділу 8 розділу XX ПК з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва, Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та абзаци 6-28 п. 1 ст. 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» застосовуються з урахуванням таких особливостей: платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених ПК України, зокрема земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про роз'яснення Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727» від 16 березня 2000 року № 507 суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом 5 ч. 1 ст. 6 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Разом з тим, відповідно до підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, та вбачається з матеріалів справи, і відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач набув статус власника або землекористувача щодо земельної ділянки, де знаходиться належне йому нежитлове приміщення.
Також слід, звернути увагу на ту обставину, що згідно свідоцтва платника єдиного податку позивачка займається, зокрема, здаванням в оренду власного нерухомого майна, а отже земельна ділянка використовується позивачкою безпосередньо для обслуговування приміщень, що надаються нею в оренду, тобто безпосередньо для здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з наданням послуг оренди. Отже, позивачка, як орендодавець платник єдиного податку за видом діяльності - надання послуг оренди, здійснює підприємницьку діяльність, пов'язану з наданням в оренду приміщень та не є платником податку за землю.
Аналізуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що податковий орган дійшов помилкового висновку при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки належні позивачці нежилі приміщення використовується нею для здавання в оренду, яке є основним видлм діяльності ФОП ОСОБА_3, тобто в своїй підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, а відтак, позивачка звільняється від сплати за землю.
Така ж позиція по спірному питанню викладена в узагальнюючій податковій консультації щодо сплати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиною податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженої наказом ДПС України від 23.11.2012 р. №1051 (http://minrd.gov.ua/nove-pro-podatki-zakonodav/77498. html), в якій чітко зазначено, що «...якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (фізичну особу - підприємця) і земельна ділянка використовується ним для провадження господарської діяльності (магазин, СТО тощо), то такий підприємець (платник єдиного податку) звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку (з урахуванням підпункту 291.5.3 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу). У разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди одночасно з правом наймання будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремих частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також яка прилягає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов'язково за рахунок надання в оренду майна і земельної ділянки, то така фізична особа - підприємець (власник нежитлового приміщення) теж звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності з земельного податку».
Вказані вище обставини судом першої інстанції не враховано при постановленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дані обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову з наведених вище підстав.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими та порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.
Керуючись п.3 ч.1 ст.198, п.4 ст.202, ст.205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задовольнити
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року - скасувати, та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної МДПІ № 0002571703 від 14.08.2012 року про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2011 рік у розмірі 19 325,93 грн.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, що передбачені ст.212 КАС України
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: Д.В. Чепурнов