"03" жовтня 2013 р. справа № 0870/7267/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.,
представників сторін:
позивача : - не з'явився
відповідача: - Шахрай О.В., дов. від 10.09.13 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 р. у справі № 0870/7267/12
за позовом Приватного підприємства "Укргідрокомплект 2006"
до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області
про скасування податкового повідомлення - рішення, -
26 липня 2012 р. Приватне підприємство "Укргідрокомплект 2006" звернулось до суду з адміністративним позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.07.2012 року №0000282211 за платежем податок на прибуток в сумі 12 914,00 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що донарахування в бюджет, вчинене податковим органом виконано на підставі некоректного застосування норм податкового законодавства, контролюючий орган не маючи відповідних повноважень в Акті перевірки визнав нікчемними правочини з контрагентом позивача - ТОВ «Агропульсар». Крім того, позивач вважає, що податковий орган не надав доказів на підтвердження того, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій позивач було одержання податкової вигоди.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 р. у справі № 0870/7267/12 адміністративний позов Приватного підприємства "Укргідрокомплект 2006" до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.
Постанову суду мотивовано тим, що висновки Акту перевірки від 25.05.2012 про відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.05.2011 по 30.06.2011 не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Судові рішення, якими правочини відповідача визнані недійсними, матеріали справи не містять. Водночас, акти перевірки контрагентів позивача не можуть бути належним доказом відсутності господарських операцій між підприємствами, отже спірне податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та протиправним.
Не погодившись з постановою суду, подано апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 р. у справі № 0870/7267/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані висновками позапланової виїзної перевірки ПП «Укргідрокомплект 2006». Скаржник вважає, що суд не повністю встановив обставини справи, та не приділив уваги тому факту, що контрагент позивача здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Посилається на те, що судом не враховано відсутність у ТОВ «Агропульсар» необхідних умов для здійснення підприємницької діяльності, відсутні власні основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості тощо. Таким чином, відсутність у контрагента позивача необхідних умов для здійснення підприємницької діяльності унеможливлює проведення з ним реальних господарських операцій, отже угоди укладені між ПП «Укргідрокомплект 2006» та ТОВ «Агропульсар» є нікчемними правочинами, а тому висновки суду є поверхневими та необґрунтованими.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача зазначені в апеляційній скарзі аргументи підтримав, просив скасувати постанову суду першої інстанції як необґрунтовану та прийняту без врахування всіх обставин справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, заяв чи клопотань від позивача щодо причин неявки представника , в справу не надходило.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного:
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі Наказу Мелітопольської об'єднаної ДПІ Запорізької області №319 від 10.05.2012 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Укргідрокомплект», направлення на перевірку №58 від 10.05.2012, Наказу Мелітопольської ОДПІ Запорізької області №411 від 17.05.2012 та направлення на перевірку №94 від 17.05.2012 посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Укргідрокомплект 2006» з питань дотримання вимог податкового законодавства з оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011р. при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Агропульсар» в період з 01.05.2011 по 20.06.2011.
За результатами перевірки складено Акт №208/23/34572648 від 25.05.2012 та на підставі Акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0000282211 від 12 липня 2012 року, правомірність та обґрунтованість якого стало предметом розгляду даної справи.
У висновках Акту зазначено, що перевіркою встановлено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пунктів 138.1, підпункту 138.8.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 12 914грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 року в сумі 12 914грн.
Матеріалами справи підтверджується , що між позивачем (покупець) та ТОВ «Агропульсар» (постачальник) укладено договір поставки №05/01 від 01.05.2011 р. за умовами вказаного договору постачальник зобов'язаний передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти відповідний товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п. 2.3 Договору разом із товаром постачальник надає покупцю наступні документи: рахунок, накладну на видачу товару, податкову накладну. Згідно умов п. 2 додатку до договору №05/01 від 01.05.2011 прийняття товару здійснюється згідно видаткових накладних за наявності доручення.
Також між позивачем та ТОВ «Агропульсар» укладено договір про надання ремонтних послуг №05/02 від 01 травня 2011 року згідно умов якого виконавець (ТОВ «Агропульсар») протягом дії даного договору здійснює ремонт вузлів та агрегатів згідно попередньої заявки замовника (ТОВ «Укргідрокомплект 2006»), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги, ціна на які завчасно погоджена сторонами та визначені у рахунку.
Згідно додатку №1 до Договору №05/02 від 01.05.2011 постачальник приймає товар на ремонт складаючи акт прийому-передачі; покупець приймає відремонтований товар згідно акту здачі-прийняття робіт.
За договором поставки №05/01 від 01.06.2011, укладеним між позивачем (покупець) та ТОВ «Агропульсар» (постачальник), постачальник зобов'язаний передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти відповідний товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п. 2.3 Договору разом із товаром постачальник надає покупцю наступні документи: рахунок, накладну на видачу товару, податкову накладну. Згідно умов п. 2 додатку до договору №05/01 від 01.06.2011 прийняття товару здійснюється згідно видаткових накладних за наявності доручення.
Згідно договору про надання ремонтних послуг №05/02 від 01 червня 2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Агропульсар», виконавець (ТОВ «Агропульсар») протягом дії даного договору здійснює ремонт вузлів та агрегатів згідно попередньої заявки замовника (ТОВ «Укргідрокомплект 2006»), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги ціна на які завчасно погоджена сторонами та визначені у рахунку.
Згідно додатку №1 до Договору №05/02 від 01.06.2011 постачальник приймає товар на ремонт складаючи акт прийому-передачі; покупець приймає відремонтований товар згідно акту здачі-прийняття робіт.
На підтвердження реальності господарських операцій по поставці товару та надання ремонтних послуг позивач надав суду копії податкових та видаткових накладних, складання яких передбачено умовами договору, копії актів здачі-прийомки виконаних робіт, що підтверджують отримання товару та виконання послуг зазначених у договорах.
Суд першої інстанції, надаючи правову оцінку обґрунтованості прийнятого податковим органом оскаржуваного повідомлення -рішення, зазначив, що всі первинні документи позивача містять обов'язкові реквізити, передбачені пунктом другим статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що не заперечував представник відповідача в судовому засіданні, та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку . В матеріалах справи наявні акти звірки розрахунків між позивачем та ТОВ «Агропульсар» за період травень - червень 2011 року, які підтверджують сплату позивачем коштів за отриманий товар.
Також слід відзначити, що згідно Довідки АБ №467204 з ЄДРПОУ видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є - 45.31 оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, а відтак послуги, передбачені договорами №05/02 від 01.05.2011 та №05/02 від 01.06.2011, здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.
Доказів на підтвердження того, що ТОВ «Агропульсар» не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відповідачем до суду не надано.
З урахуванням викладених обставин, з посиланням на відповідні норми Податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зазначив, і з цим погоджується судова колегія Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, що особливістю адміністративного судочинства є покладений саме на відповідача - орган публічної влади обов'язок доказування вчиненого ним нарахування податку на прибуток, та те, що саме відповідач повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Що ж до доказування як правомірності здійсненого нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток так і спростування доводів, покладених судом першої інстанції в обґрунтування судового рішення, слід зазначити, що апеляційна скарга крім того, що вона дублює заперечення, надані суду першої інстанції та акт перевірки, будь -яких інших обґрунтувань не містить.
Зазначаючи про неправомірність оскаржуваного судового рішення, заявник апеляційної скарги в якості аргументів на користь заявленої скарги вказує про здійснення виходу за юридичною адресою ТОВ « Агропульсар» - смт. Михайлівка, вул. Тургенєва,7 про що складено акт відносно якого ТОВ « Агропульсар» за вказаною адресою не знаходиться. В ході проведення відповідних заходів працівниками податкового органу, встановлено, що за вказаною адресою контрагента позивача відсутні будь -які основні та інші заходи, які б надавали фізичну можливість для здійснення господарської діяльності. Крім того, згідно наданих пояснень директора ОСОБА_3, останнім в листопаді 2010 року підприємство « Агропульсар» було продано.
Виходячи з зазначеного, податковим органом зроблено висновок , що всі надані до перевірки угоди, податкові накладні, накладні та акти здачі -приймання виконаних робіт складені та підписані невстановленою особою, таким чином вказані документи не мають юридичної сили і не є підтвердженням вчинення дій.
Судова колегія щодо даних доводів апеляційної скарги зауважує, що судом першої інстанції обґрунтовано зазначено , що доказів на підтвердження того, що ТОВ «Агропульсар» не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відповідачем до суду не надано.
У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що на момент проведення перевірки підприємство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, що свідчать про реальність господарських операцій з придбання товарів, а саме: накладні, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення тощо.
Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить , що свідчить про те, що господарські операції з придбання товару найшли правомірне відображення в бухгалтерському та податковому обліку позивача і спричинили реальні зміни майнового стану платника податків.
Також податковим органом не спростовано, що всі придбані товари позивач використовував у власній господарській діяльності у відповідності до п.5.1 ст.5 Закону №334.
Згідно приписів ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, в обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на неврахування судом першої інстанції обставин, що свідчать про нікчемність правочинів позивача з контрагентом - ТОВ « Агропульсар» щодо виконання договору ремонтних послуг.
Такі висновки зроблені податковим органом на підставі виходу за юридичною адресою ТОВ « Агропульсар» та складеного акту щодо незнаходження вказаного підприємства за юридичною адресою. Крім того, відповідач посилається на надані громадянином ОСОБА_3 який до моменту продажу в 2010 році підприємства « Агропульсар» був його директором , пояснення відповідно до яких ОСОБА_3 стверджує, що після листопада 2010 року про подальшу діяльність зазначеного товариства він нічого не знає, він особисто ніякої фінансово - господарської діяльності не здійснював, податкової та іншої звітності не складав та не підписував.
Отже, на думку відповідача, з огляду на зазначені обставини, надані до перевірки угоди, податкові накладсні, накладні та акти високнаних робіт складені та підписані невстановленими особами, відповідно вони не мають юридичної сили і не є підтвердженням вчинення дій.
Таким чином, відповідач доходить висновку, що ТОВ « Агропульсар» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Відповідно перевіркою ТОВ « Агропульсар» встановлено порушення ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах.
Колегія суддів стосовно наведених доводів скаржник зазначає наступне:
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (що діяв у 2008-2009 р.р.) визначені функції податкових органів, також статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.
При цьому, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.
Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки позивача, оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20,21 ПК України.
Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.
Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на липень-вересень2010р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України (в редакції чинній на момент проведення перевірки) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Отже, договори поставки, купівлі-продажу, надання послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Вищевказаний акт перевірки не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагента позивача.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.
При цьому, Закон № 334 не пов'язує право платника податку на формування валових витрат з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування вказаних витрат в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки щодо порушення підприємством вимог п.п.5.2.1, п.5.2 ст.5 Закону № 334.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним задоволення судом першої інстанції позовних вимог про визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення -рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі від 12.07.12 р. № 0000282211 .
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 р. у справі № 0870/7267/12 - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 р. у справі № 0870/7267/12 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко