"05" вересня 2013 р. справа № 804/2244/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.,
представників сторін:
позивача : - Дюмін В.А., Перепелиця В.М., дов. від 08.02.13 р.
відповідача: - Бєлєва А.О., дов. від 05.07.13 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 р. у справі № 804/2244/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська холдінгова компанія"
до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В лютому 2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська холдингова компанія" (далі - ТОВ "Дніпровська холдингова компанія", Товариство) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська) № 0000012302 від 09 січня 2013 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 110 077,00 грн., та № 0000022302 від 09 січня 2013 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 217 111,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 173 688 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 43 423,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані правомірністю та реальністю правочинів Товариства, що підтверджується належною первинною документацією.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 р. у справі № 804/2244/13-а (суддя Павловський Д. П.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.
Постанову суду мотивовано безпідставністю винесених податкових-повідомлень рішень. Суд зазначає, що відповідачем не доведено наявності фактів порушення позивачем податкового законодавства.
Не погодившись з постановою суду, ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 р. у справі № 804/2244/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не врахував того, що первинні документи позивача не мають юридичної сили, оскільки в них відсутні необхідні реквізити, і тому не можуть слугувати доказом реальності здійснених господарських операцій.
ТОВ "Дніпровська холдингова кампанія" надало письмові заперечення на апеляційну скаргу, згідно яких просить залишити без змін постанову суду першої інстанції, посилаючись на законність та обґрунтованість останньої.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представниками сторін надані пояснення та заперечення щодо доводів апеляційної скарги , підтримані правові позиції, сформовані сторонами щодо предмету спору.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, обставини, пов'язані з проведенням ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська планової виїзної перевірки ТОВ "Дніпровська холдингова кампанія" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 30.06.2012 р. ((акт перевірки №3000/22-2/19437337 від 28.09.2012 р, а. с.26-110), встановлені під час цієї перевірки порушення вимог, зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень (а.с.24, 25) відображені в постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 р. і відповідають матеріалам даної справи.
Суд першої інстанції за результатами розгляду справи визнав визначені позивачем підстави адміністративного позову обґрунтованими та позов задовольнив.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська не підлягає задоволенню з таких підстав:
Згідно висновків вищевказаної планової перевірки в результаті порушення п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України, Товариством занижено податок на прибуток на суму 110077 грн.
Також згідно висновків перевірки встановлено порушення Товариством п.198.3 ст.198 ПК України, у зв'язку з відсутністю у ЗАТ «Дніпровська холдингова компанія» права на формування податкового кредиту по операціях з підприємствами постачальниками в розумінні статті 198 Податкового кодексу України.
Так, перевіркою відображених у рядку 10.1 Декларацій «сума ПДВ» показників за період з 01.10.2011 р. по 30.06.2012 р . у загальній сумі 4648191 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення операцій із придбання металопрокату, поліграфічних матеріалів, автозапчастин, канцтоварів, комунальних послуг, послуг з охорони, зв'язку, послуг з транспортування та інші.
Проведеною перевіркою відображеного показника за жовтень 2011 р.- червень 2012 р. в 4648191 грн. на підставі таких документів: отримані податкові накладні, дані бухгалтерських рахунків 28 «товари на складі», 20 «Виробничі запаси», 93 «витрати на збут», 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками за товари, роботи, послуги» та ін., встановлено завищення задекларованих суб'єкте» господарювання показників у рядку 10.1 Декларацій «сума ПДВ» на суму 173 688 грн.
Вказані висновки податкового органу обґрунтовані тим, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентом «Метал Еліт» є нікчемними, що обумовлено по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання згідно ч.5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.ст.215, 216 ЦК України.
Така позиція податкового органу ґрунтується на даних акту перевірки Криворізької Центральної МДПІ № 425/224/35751219 від 08.05.2012 р., в ході проведення якої не підтверджено наявність поставок товарів від ТОВ «Метал Еліт», що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Метал Еліт» та контрагентами - покупцями по ланцюгу постачання здійснені без мети настання реальних наслідків.
Так, згідно п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до п.135.1, п.135.2 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:
доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;
інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За положеннями п.137.4 ст.137 ПК України датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).
У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно положень п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані.
Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Товариство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, якими підтверджуються реальність господарської операції, а саме: договір поставки № 10-38 від 05.01.2011 р., додаткова угода до вказаного договору (а. с.118), акти прийому-передачі товару, видаткові накладні (а. с.122, 123), податкові накладні (а. с.119-121), товарно-транспортна накладна (а. с.124, 125).
Оплата поставленого товару також не заперечується відповідачем.
При цьому, посилання скаржника на порушення складання видаткових накладних (не зазначено посаду особи ТОВ "Метал Еліт", яка відповідала за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, відсутні № та дата довіреності на отримання товару, дата і місце складання), колегією суддів до уваги не приймається з огляду на відсутність нормативно-правового акту, який би висував вимоги щодо складання саме видаткових накладних, і про порушення цих приписів позивачем.
Положення ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», порушенням якої обґрунтовує податковий орган невідповідність видаткових накладних, носять загальний характер, і відсутність у видатковій накладній посади та № і дати довіреності на отримання товару, не може свідчити про нікчемність правочину.
Використання позивачем отриманого від ТОВ «Метал Еліт» товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності відповідачем не заперечується.
Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).
Доказів порушень відображення вищевказаної господарської операції в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять. Також податковим органом не надано суду доказів недійсності угоди (договору поставки), використання придбаних товарів у неоподатковуваних операціях.
Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів постачання, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.
Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведена.
Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.
Також хибним є посилання на ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки даною нормою передбачені підстави недійсності правочину, а не його нікчемності.
При цьому, органам ДПС чинним законодавством не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.
Щодо доводів скаржника про те, що правочини між ТОВ «Метал Еліт» та контрагентами - покупцями по ланцюгу постачання здійснені без мети настання реальних наслідків, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що жодною нормою законодавства України не передбачався обов'язок платників податків - одержувачів товарів (робіт, послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.
Тим більш, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент чи контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Також в акті перевірки зазначено, що у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту у зв'язку з реалізацією товару на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання.
Так, скаржник зазначає, що операції придбання товару (металопрокат) та виготовлення продукції (квадрат, прутки) ТОВ «Дніпровська холдингова компанія» та реалізація їх на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності, оскільки не мали на меті отримання доходу від цих операцій. Намір одержати дохід шляхом відшкодування податку на додану вартість з бюджету не можна розглядати як самостійно ділову мету.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що такий висновок відповідача зроблений внаслідок помилкового включення ним суми ПДВ до вартості товару, суперечить фактичним обставинам справи та наступним нормам діючого законодавства України.
Тим більш, що Товариство не декларує від'ємне значення ПДВ та не заявляє його до відшкодування з бюджету.
Так, згідно п.п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість).
Підпунктом 14.1.228. пункту 14.1. статті 14 ПК України передбачено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.
Для визначення об'єкта оподаткування не враховуються суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість (п.136.1 ст.136 ПК України).
Згідно п.5 Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" № 290 від 29.11.99 р. (далі - Наказ № 290), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
У відповідності до п.6 Наказу № 290 не визнаються доходами такі надходження від інших осіб сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів.
Згідно п.10 Наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення стандарту) бухгалтерського обліку" № 318 від 31.12.99 р. собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".
Відповідності до п.8 Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» № 246 від 20.10.99 р. встановлено, що придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю.
При цьому у п.9 вказаного Наказу визначено, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків.
Отже, з огляду на наведені правові норми, визначення доходу/збитку від операції необхідно суму доходу від продажу без ПДВ, зменшити на розмір собівартості товару без ПДВ.
Згідно даних вищевказаного акту перевірки така різниця є позитивною.
Відповідачем всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не спростовано позицію позивача та суду першої інстанції про те, що різниця у ціні виникла виключно внаслідок особливостей нарахування ПДВ при здійсненні поставок на території України (20 %) та за її межами (0 %), встановлених Податкового кодексу України та не залежить від волі Товариства.
Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено про не взяття податковим органом до уваги приписів Закону України "Про ціни та ціноутворення" від 21.06.2012 р. № 5007-VI, згідно ст.14 якого під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб'єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.
Наведене свідчить про те, що суб'єкти господарювання під час проведення експортних операцій застосовують контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, які формуються відповідно до цін і умов світового ринку. При цьому, чинне законодавство не ставить контрактну ціну в залежність від ціни придбання.
Отже, податковий кредит з податку на додану вартість сформований та відображений позивачем в податковому обліку правомірно, що свідчить про відсутність порушення позивачем порушень п.198.3 ст.198 ПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним скасування судом першої інстанції спірних податкових повідомлень-рішень № 0000012302 від 09 січня 2013 р., яким Товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 110 077 грн., та № 0000022302 від 09 січня 2013 р., яким Товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 217 111 грн. (в тому числі за основним платежем в розмірі 173 688 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 43 423 грн.).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 р. у справі № 804/2244/13-а залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 р. справі № 804/2244/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко