"03" жовтня 2013 р. справа № 1170/2а-5364/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.,
представників сторін:
позивача : - Неватос Ю.С., дов. від 02.10.13 р.
відповідача: - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наукова"
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2012 р. у справі № 1170/2а-5364/11
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наукова"
до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
26.12.2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наукова" (далі - ТОВ "АФ Наукова", Товариство) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області (далі - Олександрійська ОДПІ) № 000252330 від 31.10.2011 р. про сплату 37 583 грн. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача. Позивач стверджував, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено безпідставно та висновки перевірки не відповідають фактичним даним про характер його взаємовідносин з ПП "Комплектсервіс-Постач", наполягав на правомірності формування ним податкового кредиту за цими операціями по взаємовідносинам з зазначеним корагентом.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2012 р. у справі № 1170/2а-5364/11 (суддя Черниш О. А.) у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.
Ухвалою суду від 17.04.2012 р. судом першої інстанції замінено позивача у справі - Олександрійську ОДПІ - її правонаступником - Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби (т.1, а. с.198).
Постанову суду першої інстанції мотивовано не підтвердженням факту здійснення господарських операцій з придбання позивачем у ПП "Комплектсервіс-Постач" товарів та послуг, з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу ресурсів та персоналу, економічно необхідних для цих операцій. Не заперечуючи факту наявності у позивача товарно-матеріальних цінностей та результатів наданих послуг, суд першої інстанції дійшов висновку, що участь у цих відносинах ПП "Комплектсервіс-Постач", як постачальника, позивачем не доведена. Надані позивачем первинні документи, які за його твердженням, доводять факт отримання ним від "Комплектсервіс-Постач" товарів та послуг, судом до уваги не прийняті, оскільки до них внесені недостовірні відомості щодо постачальника. Окрім того, вказані документи не відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів чинним законодавством. Під час судового розгляду доведено правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, а позивачем не спростовані факти порушення податкового законодавства, встановлені податковим органом.
Не погодившись з постановою суду, ТОВ "АФ Наукова" подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від ІЗ липня 2012 р. у справі № 1170/2а-5364/11, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд неправомірно залишив чинним спірне повідомлення-рішення, оскільки позивач не повинен нести відповідальність за порушення податкового законодавства третьою особою - підприємством-контрагентом. Первинна документація позивача відповідає вимогам чинного законодавства, що підтверджує реальність здійснених господарських операцій, судом першої інстанції поверхово досліджені надані докази та не приділено уваги доводам позивача щодо порушення чинного законодавства податковим органом під час проведення перевірки та винесення спірного податкового повідомлення-рішення.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До судового засідання не з'явились представники відповідача. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників суду не повідомлені.
З урахуванням наявних в справі матеріалів, виходячи з приписів ч.4 ст. 196 КАС України, нез'явлення в судове засідання представників сторони не перешкоджає розгляду скарги.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що обставини, пов'язані з проведенням Олександрійською ОДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "АФ Наукова" з питання відображення в податковому обліку операцій зі здійснення взаємовідносин з ПП «Комплектсервіс-Постач» за квітень 2011 року (акт перевірки № 499/23-30-31969336 від 17.10.2011 р., т.1, а. с.6-12), встановлені під час цих перевірок порушення вимог, зміст цих порушень та зміст прийнятого на підставі вказаного акту перевірки спірного податкового повідомлення-рішення (т.1, а. с.13) відображені в постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2012 р. і відповідають матеріалам даної справи.
Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність віднесення Товариством до складу податкового кредиту ПДВ, сплаченого у ціні придбання товарів та послуг згідно нікчемних на думку відповідача правочинів, укладених з контрагентом - ПП «Комплектсервіс-Постач».
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ТОВ "АФ Наукова" підлягає задоволенню з таких підстав:
Згідно акту перевірки ТОВ «АФ Наукова» завищено розмір задекларованого податкового кредиту за квітень 2011 року на загальну суму 37 583 грн., в результаті включення до складу податкового кредиту за квітень 2011 року по операціях з придбання причепу до мотоблоку, мотоблоку, саджанців яблунь, селітри , гербіциду і послуг по обрізці дерев та по посадці дерев по податкових накладних, виписаних ПП «Комплектсервіс-Постач».
За висновками акту перевірки встановлені порушення ТОВ «АФ Наукова» ст.ст.203, 215, 216, 627 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правовідносинах не були передані в порушення ст.ст.662, 655 та 656 ЦК України.
Внаслідок допущення Товариством вищевказаних порушень також порушено п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено розмір задекларованого податкового кредиту за квітень 2011 року на загальну суму 37 583 грн., в результаті включення до складу податкового кредиту ПДВ по операціях з придбання ТМЦ по податкових накладних, що виписані ПП "Комплектсервіс-Постач" по правочинах, які визнано нікчемними, та включення до складу податкового кредиту ПДВ, не підтвердженого податковими накладними.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:
дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "АФ Наукова" та ПП "Комплектсервіс-Постач" (постачальником) укладені:
- договір поставки № 4 від 27.04.2011 р., за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах самовивозу: 1000 саджанців яблунь, 2 тони селітри та 95 літрів гербіциду "Торнадо". Загальна сума договору становить 116 700 грн., в т.ч. ПДВ 19 450 грн. (т.1, а. с.75);
- договір поставки № 5 від 27.04.2011 р., за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар на умовах самовивозу: причіп до мотоблоку та мотоблок. Загальна сума договору становить 43 800 грн., в т. ч. ПДВ 7 300 грн. (т.1, а. с.53);
- договір поставки послуг № 3 від 27.04.2011 р., за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити послуги по посадці 1 000 дерев та обрізці 12 гектарів дерев. Загальна сума договору становить 64 998 грн., в тому числі ПДВ 10 833 грн. (т.1, а. с.44, 45).
У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704 (далі - Положення № 88), первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Виконання умов вказаних договорів поставки товарів та послуг підтверджується матеріалами справи: видатковими накладними, рахунками-фактурами, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківськими виписками та платіжними, що свідчать про оплату позивачем товарів та послуг, податковими накладними (т.1, а. с.54-56, 59-74, 76-78, 82-84, 86-89, 112).
Також згідно наданої представником позивача копії товарно-транспортної накладної №27 від 27.04.2011 р. ФОП ОСОБА_3 (автопідприємство) за замовленням вантажоодержувача - ТОВ "АФ Наукова", здійснено перевезення 1 комплекту мотоблоку, 95 літрів "Торнадо", 2 т селітри та 1000 саджанців від вантажовідправника ПП "Комплектсервіс-Постач". Пунктом навантаження визначено м.Кіровоград, пунктом розвантаження - с.Ізмайлівка (т.1, а. с.109).
Суми ПДВ, сплачені позивачем в ціні придбаних у ПП "Комплектсервіс-Постач" товарів і послуг за податковими накладними № 34 від 27.04.2011 р., № 35 від 27.04.2011 р., № 36 від 27.04.2011 р. у загальному розмірі 37 583 грн. віднесено позивачем до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за квітень 2011 року (т.1, а. с.132-136).
Згідно з приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Судом першої інстанції обґрунтовано відмову у задоволенні позовних вимог тим, що:
- позивач сформував податковий кредит з ПДВ за господарськими операціями з ПП "Комплектсервіс-Постач", які не підтверджені належними податковими накладними, оскільки у податкових накладних № 34 від 27.04.2011 р., № 35 від 27.04.2011 р., № 36 від 27.04.2011 р. не зазначено прізвища особи, яка їх підписала.
Крім того, дата виписки податкової накладної № 35 від 27.04.2011 р. не співпадає з датою виникнення податкових зобов'язань у продавця, якою за правилами п.187.1 ст.187 ПК України має бути 29.04.2011 р. - дата оформлення акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № К-000003, що засвідчує факт постачання послуг.
- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № К-000003 від 29.04.2011 р. не відповідає вимогам первинного документу, встановленим Положення № 88, оскільки не містить таких обов'язкових реквізитів, як місце його складання, зміст та обсяг господарської операції, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення від замовника, внаслідок чого неможливо достовірно визначити характер, види, обсяг виконаних робіт (наданих послуг), розмежувати їх вартість, з'ясувати, яким чином вона формувалася.
- маються суперечності у поясненнях та показаннях представника позивача - колишнього директора ТОВ «АФ Наукова» ОСОБА_4, та свідка ОСОБА_3 щодо обставин складання товарно-транспортної накладної № 27 від 27.04.2011 р., зважаючи на відсутність подорожнього листа до неї, а також на те, що вказана товарно-транспортна накладна не надавалася податковому органу до перевірки, і на те, що свідок ОСОБА_3 заперечив факт складання ним вказаної товарно-транспортної накладної, пояснивши, що лише підписав її, а її екземпляра не отримував, і подорожній лист також не виписував, «суд вважає цей документ штучно створеним» і не приймає його в якості належного доказу на підтвердження фактичного переміщення товарів. При цьому, суд першої інстанції посилається на приписи Правилам перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.02.98 за №128/2568 (далі - Правила № 363).
- висновки податкового органу основані на даних акту № 706/1520/37231918 від 12.08.2011 р. документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Комплектсервіс-Постач» щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р. (т.1, а.с.35-39), згідно якого ПП "Комплектсервіс-Постач" податкові зобов'язання по взаємовідносинах з ТОВ "АФ Наукова" за квітень 2011 року у сумі 37 583 грн. не відображені, постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.12.2011 р. у справі № 1170/2а-4904/11 за позовом Кіровоградської ОДПІ юридичну особу ПП "Комплектсервіс-Постач" припинено, ПП "Комплектсервіс-Постач" не мало технічних та технологічних можливостей для поставки товарів та послуг, оскільки у нього був відсутній персонал, основні фонди, матеріально-технічні ресурси, економічно необхідні для виконання вказаних господарських операцій, зокрема, транспортні засоби для перевезення вантажів, склади для їх зберігання, наймані працівники для виконання робіт, підприємство не звітувало до органів Пенсійного фонду та органів статистики (т.1, а. с.227, 228, 231-235). Крім того, дане підприємство співпрацювало з іншим контрагентом - ТОВ «Примторт» яке, як зазначає податковий орган, «ймовірно являється вигодотраспортуючим підприємством» (стор.5, 6 акту перевірки позивача).
Стосовно належності податкових накладних колегія суддів зазначає наступне:
Згідно п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю
(отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.
Пунктом 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010р. за № 1401/18696, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
При цьому, ані у п.201.1 ст.201 ПК України, ані у п.16 вказаного Порядку не вимагається зазначення прізвища особи, яка їх підписала, а лише вимагається підписання податкових накладних уповноваженими платником податку особами.
Крім того, дата виписки податкової накладної № 35 від 27.04.2011 р. не співпадає з датою виникнення податкових зобов'язань у продавця, якою за правилами п.187.1 ст.187 ПК України має бути 29.04.2011 р. - дата оформлення акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № К-000003, що засвідчує факт постачання послуг.
Доводи про те, що дата виписки податкової накладної № 35 від 27.04.2011 р. не співпадає з датою виникнення податкових зобов'язань у продавця, якою за правилами п.187.1 ст.187 ПК України має бути 29.04.2011 р. - дата оформлення акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № К-000003, що засвідчує факт постачання послуг, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки:
- по-перше, за приписами п.187.1 ст.187 ПК України «датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку», а не дата оформлення акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), як уе зазначено судом першої інстанції;
- по-друге, такі доводи свідчать про порушення порядку формування податкового зобов'язання не позивачем, а його контрагентом - ПП "Комплектсервіс-Постач".
При цьому, статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.
Стосовно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № К-000003 від 29.04.2011 р. складеного за договором поставки послуг № 3 від 27.04.2011 р. колегія суддів зазначає наступне:
- по-перше, вказані у Положенні вимоги є загальними, відносно ж актів здачі-прийняття робіт спеціальних вимог чинне законодавство не містить,
- по-друге, підписання даного акту підтверджується поясненнями колишнього директора ТОВ «АФ Наукова» ОСОБА_4, як це зазначено в оскарженій постанові суду першої інстанції,
- по-третє, обсяг та зміст господарської операції визначений у самому договорі: це посадка 1 000 дерев та обрізці 12 гектарів дерев у фруктовому саду, розташованому у с.Ізмайлівка Олександрійського району, який перебуває на балансі ТОВ "АФ Наукова" та знаходиться на земельній ділянці площею 14, 4021 га, що перебуває у користуванні позивача на підставі договору оренди від 14.08.2006 р., укладеного з Олександрійською райдержадміністрацією. (т.1, а. с.106-108). Методику посадки та обрізки дерев ОСОБА_4 довів до відому директора ПП "Комплектсервіс-Постач" відповідно до робочого проекту закладки та вирощування саду в ТОВ "АФ Наукова" (т.1, а. с.143-162).
Стосовно суперечливості пояснень та показань представника позивача - колишнього директора ТОВ «АФ Наукова» ОСОБА_4, та свідка ОСОБА_3 колегія суддів зазначає наступне:
По-перше, наведеними судом першої інстанції показань та пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтверджується факт перевезення вищевказаного товару за усною домовленістю, що не суперечить приписам ст.181 ГК України.
По-друге, судом першої інстанції не зазначено в чому саме полягають «суперечливості» в свідченнях вказаних осіб. З наведених в оскарженій постанові показаннях та поясненнях вбачається, що ОСОБА_4 не може повідомити конкретної адреси складу, з якого забирав товар разом з ОСОБА_3 на належному останньому вантажному автомобілі, і ОСОБА_3 не зміг повідомити суду адресу пункту навантаження вантажу та хто був задіяний у навантажувальних та розвантажувальних роботах.
По-третє, чинним Кодексом адміністративного судочинства України суду не надані повноваження щодо визнання документа штучно створеним.
Зокрема, у ч.3 ст.143 КАС України передбачено, що якщо доданий до справи або наданий суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності або є фальшивим, особа, яка бере участь у справі, може просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або вимагати проведення експертизи.
Клопотання відповідача щодо виключення з числа доказів будь-яких документів матеріали справи не містять.
По-четверте, Правилами № 363 передбачено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. (п.11.1 Правил).
Розділом 1 Правил №363 визначено, що товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи; подорожній лист - це первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.
Таким чином, згідно наведеної норми подорожній лист складається при роботі водіїв у автотранспортному підприємстві. Доказів того, що підприємець ОСОБА_3 працював у такому підприємстві матеріали справи не містять, тому висновки щодо необхідності складання останнім подорожнього листа колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до пунктів 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 Правил № 363 оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Отже, відповідальність за складання та передачу товарно-транспортної накладної покладається на вантажовідправника, а ним є ПП "Комплектсервіс-Постач",
Доказів того, що станом на момент проведення господарських операцій позивачем з ПП "Комплектсервіс-Постач", останнє не знаходилось в Єдиному реєстрі як юридична особа та не мало статусу платника ПДВ, відповідачем суду не надано.
Також податковим органом не надано суду доказів того, що придбані позивачем у ПП "Комплектсервіс-Постач" товар та послуги, отримано не з метою подальшого його використання у власній господарській діяльності.
При цьому, акт перевірки від 17.10.2011 р. не містить доказів порушень позивачем відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку Товариства.
Наявність усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, які підтверджують реальність вищевказаних господарських операцій, підтверджується матеріалами справи, однак, податковим органом зазначається, що висновки про нікчемність правочинів, вчинених між ТОВ «АФ Наукова» та ПП "Комплектсервіс-Постач", зроблені на підставі акту перевірки ПП "Комплектсервіс-Постач" № 706/1520/37231918 від 12.08.2011 р.
В оскарженій постанові суд першої інстанції зазначає, що встановлення факту недійсності, у тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідні господарські операції, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків, зважаючи на встановлену відсутність реального вчинення цих господарських операцій та відсутність зв'язку між такими операціями та господарською діяльністю платника податків.
Однак, судом першої інстанції не враховано те, що саме на підставі висновків про нікчемність вищевказаних правочинів, здійснених податковим органом в акті перевірки ТОВ «АФ Наукова», останній і дійшов висновку про порушення Товариством податкового законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту з ПДВ у квітні 2011 р.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 20 ПК України визначені права податкових органів, з аналізу якої вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.
Отже, з наведеного, судова колегія зазначає, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 17.10.2011 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.
Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.
Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
В акті перевірки зазначено про порушення позивачем статті 228 ЦК України
Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на квітень-жовтень 2011 р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Отже, договори поставки, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Акт перевірки від 17.10.2011 р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.
При цьому, Податковий кодексу України не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, якщо контрагент позивача не виконав своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цього підприємства і така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 17.10.2011 р.
Отже, позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Комплектсервіс-Постач», сплаченого в ціні придбаних товарів та послуг на основі первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», наявних у матеріалах справи.
Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованим нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 37 583 грн. за основним платежем та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій згідно спірного податкового повідомлення-рішення № 000252330 від 31.10.2011 р. (т.1, а. с.13).
За приписами ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду з прийняттям нової про задоволення позову щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до положень ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету.
Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суд , -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наукова" на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2012 р. у справі № 1170/2а-5364/11 задовольнити.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 липня 2012 р. у справі № 1170/2а-5364/11 скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області №000252330 від 31.10.2011 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем на 37 583 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 грн.
Стягнути судовий збір з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Наукова" у сумі 30,12 грн.
Постанова суду набирає законної сипи відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко