Справа № 462/3831/13-к Головуючий у 1 інстанції: Ригіна Л. М.
Провадження № 11-кп/783/300/13 Доповідач: Ревер В. В.
23 грудня 2013 року м. Львів
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді Ревера В.В.
суддів Тенюха В.П., Волинця М.М.
секретаря Мазур-Іванько Ж.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12013150060001276 за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Залізничного району м. Львова Дениса Т.М. на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 21 жовтня 2013 року, щодо обвинуваченого
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого:
1). 20.03.2004 року Залізничним районним судом м. Львова за ч.1 ст.186 КК України на три роки шість місяців позбавлення волі;
2). 12.05.2007 року Залізничним районним судом м. Львова за ч.1 ст.187 КК України на п'ять років позбавлення волі, 27.03.2012 року звільнений із місць позбавлення волі по відбуттю покарання,
за ч.2 ст.186, ч.3 ст.357 КК України,
з участю прокурора Малиш Н.С.
обвинуваченого ОСОБА_2
захисника ОСОБА_3
встановила:
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 21 жовтня 2013 року ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч.2 ст.186 КК України на п'ять років позбавлення волі, за ч.2 ст.357 КК України на два місяці арешту.
На підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання п'ять років позбавлення волі.
Згідно ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком три роки, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки передбачені ст.76 КК України.
Запобіжний захід залишено попередній, домашній арешт.
Строк відбуття покарання рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Питання з речовими доказами вирішено відповідно до законодавства.
ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що 24 квітня 2013 року, приблизно о 22 год.35 хв., перебуваючи на вулиці Солом'янка, поблизу будинку № 12 у м.Львові, маючи намір на відкрите викрадення чужого майна із застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя потерпілого в момент заподіяння, підбіг до потерпілої ОСОБА_4, почав тягнути її в бік лісосмуги та закрив рот рукою, щоб остання не змогла кричати, після чого повалив її на землю та шляхом ривка, зірвав із її плеча жіночу сумочку вартістю 300 грн., в якій були жіночі рукавички вартістю 50 грн., чохол для ключів голубого кольору вартістю 50 грн., із двома ключами вартістю 20 грн. кожен, гаманець жіночий із штучної шкіри, вартістю 50 грн., в якому знаходились гроші в сумі 170 Євро, що згідно курсу НБУ становить 1700 грн., гроші в сумі 110 грн., мобільний телефон марки «Samsung S5230» ІМЕІ НОМЕР_1, білого кольору, вартістю 700 грн. в якому була сім-картка оператора «Київстар» НОМЕР_2, вартістю 10 грн., на рахунку якої було 15 грн., косметика «Loreal» вартістю 135 грн., дві срібні каблучки вартістю 100 грн. кожна, срібний ланцюжок вартістю 100 грн., срібний кулон вартістю 70 грн., підвіски вартістю 130 грн., фрагмент браслету вартістю 20 грн..
Крім того, в вказаній сумці знаходились паспорт громадянина України виданий на ім'я ОСОБА_4, бедж і перепустка на роботу, видана на ім'я ОСОБА_4, банківські картки банків «Альфа Банк» та «Укрсоцбанк», декілька чеків та пластикових карток, пластина з таблетками «Панадол», пачка сухих салфеток «Клінекс», губка для чищення замшевого взуття, чорна коробка із фрагментами вишивки, дерев'яний гребінець, копія особистих документів, та кулькова ручка.
Вказані речі вартість для потерпілої не становлять. Своїми протиправними діями обвинувачений ОСОБА_2 заподіяв потерпілій ОСОБА_4 майнову шкоду на загальну суму 3680 гривень.
Крім цього, 24.04.2013 року приблизно о 22:40 год. обвинувачений ОСОБА_2, після вчинення відкритого викрадення майна ОСОБА_4, проходячи біля будинку № 27 по вул.Патона у м.Львові, оглянувши вміст викраденої ним сумки у потерпілої ОСОБА_4, умисно взяв, крім цінних речей, паспорт громадянина України, виданий на ім'я ОСОБА_4 серії НОМЕР_3, виданий 15 грудня 1998 року Залізничним РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області та зберігав його при собі.
Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати вирок Залізничного районного суду м. Львові від 21 жовтня 2013 року, щодо ОСОБА_2 з підстав невідповідності призначення покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_2 за ч.2 ст.186, ч.3 ст.357 КК України і призначити покарання п'ять років позбавлення волі. В решті вирок залишити без зміни.
В мотивах поданої апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано вимог ч.2 ст.65 КК України та роз'яснень, наведених в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватись вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Крім того, застосовано закон який не підлягав до застосування, а саме ст.75 КК України та безпідставно звільнено ОСОБА_2 від відбування обраного покарання.
Покарання з випробуванням є несправедливим, оскільки ОСОБА_2, будучи неодноразово судимим за вчинення злочинів проти власності, поєднаних із застосуванням насильства до потерпілих, повторно вчинив тяжкий насильницький злочин у сфері власності, за який кримінальним законом передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років, що свідчить про неможливість виправлення останнього без відбування покарання.
Поряд з тим, у резолютивній частині вироку, суд, всупереч ч.1 ст.165 КВК України, відповідно до якої, іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду, постановив, що строк відбуття покарання рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Захисник ОСОБА_5 в запереченні на апеляційну скаргу просить вирок Залізничного районного суду м.Львова від 21 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.
В мотивах зазначає, що апеляційна скарга прокурора є необґрунтованою, а твердження про те, що суд призначив покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину та особі обвинуваченого є безпідставним, оскільки судом першої інстанції призначено покарання в межах санкції ч.2 ст.186, ч.3 ст.357 КК України, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого за умисний злочин та попередження вчинення ним нових злочинів.
Підстав для визнання призначеного ОСОБА_2 покарання несправедливим внаслідок м'якості, а також для визнання висновку про неправильне застосування кримінального закону на думку захисника немає, оскільки судом першої інстанції з дотриманням вимог ст.65 КК України, враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини справи, особу засудженого, який раніше судимий і судимість не погашена, позитивну характеристику по місцю проживання, щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, незадовільний стан здоров'я засудженого, його інвалідність з дитинства, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, серед них - дитини інваліда як обставини, що пом'якшують покарання, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора Малиш Н.С. на підтримання апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 та виступ його захисника ОСОБА_3, які просили залишити вирок суду без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до часткового задоволення.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи і є обґрунтованим.
Правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_2 за ч.2 ст.186, ч.3 ст. 357 КК України, не оспорюється.
Призначаючи покарання ОСОБА_2 суд першої інстанції, відповідно до положень ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного. Так ОСОБА_2 позитивно характеризується по місцю проживання, щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті злочину, відшкодував завдані збитки, має незадовільний стан здоров'я (туберкулом категорії 5.1 обох легень), є інвалідом по зору з дитинства, на його утриманні двоє малолітніх дітей, серед них - дитини інваліда. Ці обставини визнані як такі, що пом'якшують покарання. Також судом враховано і те, що він раніше притягався до кримінальної відповідальності.
Беручи до уваги наведені обставини, суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та прийняв рішення про звільнення ОСОБА_2, на підставі ст.75 КК України, від відбування покарання з випробуванням.
Доводи апеляції прокурора про те, що суд при призначенні такого покарання не врахував у повній мірі, що ОСОБА_2 раніше судимий за вчинення злочинів проти власності, поєднаних із застосуванням насильства до потерпілих, повторно вчинив тяжкий насильницький злочин у сфері власності, за який кримінальним законом передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років, на думку колегії суддів є надуманими.
Тяжкість вчиненого злочину та те, що він раніше судився, як і інші наведені обставини, які характеризують особу ОСОБА_2 враховані судом при призначенні покарання.
Відповідно до положень ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, з врахуванням всіх обставин, на даний час є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Доводи апеляції, що обране судом першої інстанції покарання, є занадто м'яким та не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, є безпідставними та не приймаються до уваги.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що постановлений по справі вирок щодо ОСОБА_2 в частині призначеного покарання, є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування та постановлення нового вироку для призначення більш суворого покарання не має.
Разом з тим вирок суду підлягає зміні, оскільки в його резолютивній частині зазначено, що строк відбуття покарання слід рахувати з моменту звернення вироку до виконання. Так як ОСОБА_2 на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком, відповідно до положень ст.165 КВК України, іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду, а не з моменту його звернення до виконання. Тому апеляційна скарга прокурора в цій частині підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 408 КПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Залізничного району м. Львова Дениса Т.М. задоволити частково.
Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 21 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_2 - змінити.
Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку суду, а не з часу його звернення до виконання, як зазначено у вироку суду.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом трьох місяців до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді:
Ревер В.В. Тенюх В.П. Волинець М.М.