Справа № 459/5174/13-ц
26 грудня 2013 року Червоноградський міський суд Львівської області
в складі: головуючого-судді Жураковського А.І.
при секретарі Ганас К.В., Гнік М.В.
з участю позивача ОСОБА_1.
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Червонограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді про стягнення моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання, -
Позивач звернувся у суд з позовом до відповідача про стягнення моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, покликаючись на те, що з 1984 р. по 2001 він працював на гірничих посадах шахти № 8 «Великомостівська. 25.10.2001 р. він був звільнений з роботи по стану здоров'я внаслідок невідповідності займаної посади і виконуваної роботи. Окрім того, під час роботи на шахті з ним стався нещасний випадок, який мав місце 25.01.1990 р., внаслідок чого він отримав травму обличчя.
У зв'язку із тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці в нього погіршився стан здоров'я, внаслідок чого неодноразово був змушений звертатись за медичною допомогою. 14.11.2001 р. обласною МСЕК йому вперше встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності, які 23.11.2006 р. встановлені безтерміново.
Вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, оскільки, він безтерміново на 50% втратив працездатність внаслідок профзахворювання, та отримав ІІІ групу інвалідності, що значно посилює його фізичні і моральні страждання, відчуває постійні незручності у повсякденному житті, змушений терпіти фізичні болі, що призвело до зміни ритму та порядку життя. Розмір моральної шкоди оцінює у 30000 грн. та просить такий стягнути з відповідача.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, пояснив, що в нього погіршився стан здоров'я, кожного року потрібно проходити лікування, яке потребує значних витрат. Вважає, що моральна шкода у розмірі 30000 є достатньою для відшкодування відповідачем його моральних страждань та проведення лікування, а тому, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, щодо задоволення позову заперечила, в обгрунтування повідомила, що позивач не звертався з часу встановлення ступеня втрати працездатності в фонд за відшкодуванням моральної шкоди. Звертає увагу на те, що позивачем не подано висновку МСЕК, лікаря психіатра чи висновку ЛКК про встановлення факту спричинення йому моральної шкоди внаслідок втрати працездатності. Крім того позивачем пропущено строк позовної давності. Таким чином, у позовних вимогах просить відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що протягом 1984-2001 років позивач працював на шахті № 8 «Великомостівська» в шкідливих умовах праці, що стверджується копією трудової книжки виданою на ім'я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.
За час виконання своїх посадових обов'язків позивач, внаслідок погіршення стану здоров'я, неодноразово звертався за отриманням медичної допомоги до медичних закладів.
Як вбачається з акту розслідування професійного захворювання від 29.10.2001 року, професійне захворювання ОСОБА_1 виникло внаслідок вугільно-породного шахтного пилу з концентрації вище ГДК.
Згідно повідомлення МСЕК № 136 від 8.07.2013 р., позивачу вперше було встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати прафпрацездатності - 14.11.2001 р.
Відповідно до довідки обласної МСЕК №3 серії ЛВА-1 № 307530 від 23.11.2006 року встановлено, що позивачу призначено ІІІ групу інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням-безтерміново.
У зв'язку із погіршенням стану здоров'я, позивач звертався за медичною допомогою, так, в період з 11.10.2004 р. по 21.10.2004 р., з 11.08.2006 р. по 21.08.2006 р., з 20.10.2006 р. по 2.11.2006 р.,, з 8.11.2010 р. по 22.11.2010 р., з 7.12.2011 р. по 22.12.2011 р., р. він перебував на стаціонарному лікуванні в Львівській обласній клінічній лікарні, де у нього виявили професійні захворювання: хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легень ІІ ст.. ДН ІІ, вібраційна хворобі І-ІІ ст.. у вигляді ВСПН рук з трофічними змінами в кістках.
Крім того, згідно акту № 2 від 26.01.1990 р. про нещасний випадок на виробництві, з позивачем під час роботи на шахті № 8 «Великомостівська» 25.01.1990 р. стався нещасний випадок, гідравлічною стійкою розстиснутою між покрівлею лави і рештачним ставом він садив рештачний став на підошву лави, та коли опустив голову на підошву лави під дією своєї ваги сів на неї, через що гідравлічна стойка впадала та травмувала йому обличчя.
Відповідно до ст.ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом п'ятим частини першої ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування від нещасного випадку, страховик (Фонд соціального страхування від нещасних випадків) тим самим бере на себе зобов'язання надати застрахованим особам передбачені Законом соціальні послуги та виплати.
На час спірних правовідносин діяли як ч.3 ст. 34 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», так і ст.9 Закону України «Про охорону праці» (в ред. Закону від 21.11.2002р. №229-ІV), згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до наведеного вище Закону України.
Це підтверджується також роз'ясненням Конституційного Суду України, наданим у рішенні від 27.01.2004 року №1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч.3 ст. 34 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності».
Вказані обставини є також викладеними у листі Вищого спеціалізованого суду № 6-931/0/4-11 від 29.07.2011р.
Згідно п.п. «є»п.1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(в редакції чинній на час спірних правовідносин) передбачено надання позивачу соціальних послуг і виплат, у тому числі відшкодування моральної шкоди при наявності факту її заподіяння потерпілому.
Надаючи соціальні послуги застрахованим та здійснюючи страхові виплати грошових сум, Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює забезпечення соціального захисту громадян у разі тимчасової, стійкої або повної втрати працездатності.
Крім цього, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зокрема, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я.
Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку та професійного захворювання.
Згідно із ч.4 ст. 14 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Відмова потерпілому у праві на отримання грошової компенсації за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) роз'яснив, що моральна шкода може складатися, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків.
Посилання представника відповідача на те, що для встановлення факту наявності моральної шкоди, позивачу слід звернутись на обстеження у МСЕК або у ЛКК Червоноградської міської лікарні, судом до уваги не можуть бути прийняті, оскільки відповідно до п. 2 наказу МОЗ України № 420 від 05.06.2012 року «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров»я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2012 року визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 22.11.1995 року, яким затверджено Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров»я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», у п. 3.8 якого передбачалося, що на МСЕК покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди.
В свою чергу, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5) вказав, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визнає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Таким чином, суд покладає обов'язок відшкодувати моральну шкоду позивачу на відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області, яка спричинена внаслідок професійного захворювання.
Що стосується заперечень представника відповідача щодо спливу строку позовної давності то суд виходить з наступного.
Як наведено вище вперше позивачу встановлено втрату працездатності обласною МСЕК 14.11.2001 року.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, у позивача виникло з 14.11.2001 року, коли висновком медико-соціальної експертної комісії йому було встановлено ІІІ групу інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням.
На той час спірні правовідносини були врегульовані ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про охорону праці" та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 .
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Передбачений ст. 71 ЦК УРСР 1963 року трирічний строк позовної давності для вимог про відшкодування моральної шкоди не сплинув до набрання чинності ЦК України 2004 року.
Як визначено п. 6 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК України.
Згідно п.3ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.
З аналізу наведених вище норм суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущено і правові підстави для застосування такого відсутні.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Беручи до уваги наведене, з врахуванням глибини моральних страждань отриманих позивачем внаслідок професійного захворювання, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з того, що позивач має серйозні порушення здоров'я зі стійким розладом функцій організму, які призводять до обмеження життєдіяльності, втрати нормальних життєвих зв'язків, суд приходить до переконання, що з відповідача в користь позивача слід стягнути 8000 грн. моральної шкоди так як вимоги про стягнення 30000 грн. моральної шкоди є завищені та належним чином не обґрунтовані.
Керуючись ст.ст. 10, 30, 60, 209, 212, 215 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді в користь ОСОБА_1 10000 (десять тисяч) гривень заподіяної моральної шкоди.
В решті вимог - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області протягом 10 - ти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: А. І. Жураковський