Справа № 359/7321/13-ц Головуючий у І інстанції Вознюк С.М.
Провадження № 22-ц/780/5897/13 Доповідач у 2 інстанції Іванова
Категорія 45 30.12.2013
Іменем України
25 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - Іванової І.В.,
суддів - Олійника В.І., Сліпченка О.І.
при секретарі - Власенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на частину майна, -
У липні 20013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 18.11.2006 року по 10.07.2013 року він та відповідачка ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого 26.04.2010 року відповідачкою був укладений договір про участь у фінансуванні будівництва, відповідно до якого на її ім'я на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Бориспільської міської ради 24.07.2012 року була зареєстрована квартира АДРЕСА_1.
Тому позивач, посилаючись на те, що вказана квартира належить їм на праві спільної сумісної власності, як майно яке набуте ними за час шлюбу просив поділити її в рівних частках, а також визнати право власності на ці частки.
Представник відповідачки позовні вимоги не визнав, зазначивши, що відповідачка проживає разом із спільною дитиною сторін ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який знаходиться на обліку в Київській обласній лікарні та потребує значних коштів для лікування, але відповідач аліменти, які призначені судом не виплачує та матеріально своїй дитині не допомагає, тому просив суд відступити від засади рівності часток подружжя та збільшити частку майна відповідачки.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Суд поділив спірну квартиру, що є спільною сумісною власністю подружжя.
За ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
З відповідачки на користь позивача суд стягнув 1995 грн. судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу посилаючись на те, що рішення суду незаконне і підлягає скасуванню, оскільки судом не враховано, що їх важко хворий, потребує дуже багато коштів на лікування, а позивач не виплачує аліментів та допомоги не надає, що є підставою для відступлення від засади рівності часток подружжя, тому просить постановити нове рішення, яким збільшити її частку майна в спірній квартирі.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідачки, яка просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не мав заробітку, в зв'язку з чим спірна квартира придбана за рахунок коштів батька відповідачки та коштів, зароблених останньою, вислухавши пояснення представника позивача, який просив скаргу відхилити, дослідивши надані докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Судом встановлено, що спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає поділу в рівних частках є квартира, загальною площею 53,1 кв.м, що розташована у АДРЕСА_1 (а.с.17).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п.3 ч.1 ст.57 СК).
Звертаючись з позовом до суду, позивач посилався на те, що спірна квартира набута ним з відповідачкою на підставі договору про участь у Фонді фінансування будівництва в період зареєстрованого шлюбу, а відтак, є їх спільною сумісною власністю.
Заперечуючи проти позову, відповідачка стверджувала, що спірна квартира придбана за рахунок коштів її батька та коштів, зароблених нею, а тому квартира не є спільною з позивачем власністю.
Виходячи з наведених вище норм права, яким урегульовані правовідносин сторін, вбачається, що законодавець встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі.
Обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладений на останнього.
Проте, відповідачка не довела факт того, що спірна квартира, придбана у шлюбі, є її особистою власністю, позовних вимог з цього приводу вона не заявляла, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Однак, вирішуючи питання про визначення часток майна сторін при поділі спірної квартири, суд першої інстанції не встановив підстав для відступу від засад рівності часток подружжя.
Проте, колегія суддів вважає, що до такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
У пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).
Зазначене залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Так, з матеріалів справи вбачається, що під час шлюбу 26.04.2013 року відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір про участь у Фонді фінансування будівництва, на підставі чого в подальшому на її ім'я зареєстровано право власності на спірну квартиру.
Відповідно довідки про право довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування, відповідачкою в повному обсязі сплачена вартість спірної квартири у сумі 399000 грн. (а.с.15), при цьому кошти у сумі 130000 грн. на фінансування спірної квартири вніс батько відповідачки, інші кошти вносились відповідачкою (а.с.104-113). Позивач не працював, доходів не отримував, доказів того, що він дбав про матеріальне забезпечення сім'ї суду не надав.
Судом встановлено, що від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає з відповідачкою та знаходиться на її утриманні.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що неповнолітній син сторін є інвалідом дитинства та має тяжку хворобу, у зв'язку з чим потребує значних коштів на лікування, про що відповідачка надала відповідні докази.
З довідки про отримання аліментів ОСОБА_1, наданої до суду апеляційної інстанції, вбачається, що розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення лікування дитини інваліда, та забезпечення фізичного і духовного розвитку дитини.
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вказані істотні обставини є підставою для застосування до даних правовідносин положень ч. 2, 3 ст. 70 СК України та збільшення частки відповідачки у праві спільної сумісної власності подружжя.
За таких обставин рішення суду в частині визначення часток при поділі спірної квартири та визначення розміру судового збору підлягає зміні з визнанням права власності за позивачем 1/4 частини квартири, а за відповідачкою 3/4 частини спірної квартири.
Керуючись ст.ст.309,314,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2013 року в частині визначення часток майна сторін при поділі майна подружжя та визначення розміру судового збору, яке підлягає стягненню із позивачки змінити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовій збір у розмірі 498 грн. 75 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді :