Справа № 366/2771/13-ц Головуючий у І інстанції Слободян Н.П.
Провадження № 22-ц/780/7386/13 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.
Категорія 40 30.12.2013
Іменем України
26 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,
при секретарі Микитенко Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 6 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб РВ ГУ МВС України у Київській області та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб РВ ГУ МВС України у Київській області про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності та встановлення порядку користування житлом, -
Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю, зняття з реєстраційного обліку та виселення останнього з квартири. Свої позовні вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що з 07.06.2003 року до 13.06.2012 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_3 Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
02 червня 2004 року нею (позивачкою) було укладено договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Право власності на нерухоме майно було зареєстроване на ОСОБА_2.
У спірній квартирі з 2004 року зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 (мати позивача), а з 2005 року зареєстрована і дочка сторін у справі.
Через конфліктні ситуації з відповідачем ОСОБА_2 змушена була разом із дочкою виїхати в м. Київ, де на даний час і проживають. Оскільки позивач хоче продати квартиру і поліпшити свої житлові умови просила суд виселити із квартири відповідача, який добровільно не бажає звільнити квартиру. Просила суд зобов'язати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні належною їй квартирою, виселити відповідача з неї, та зобов'язати третю особу зняти відповідача з реєстраційного обліку у належній їй квартирі.
У жовтні 2013 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_2, у якому просив визнати його право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, встановити порядок користування спірною квартирою, виділивши у його користування житлову кімнату площею 10,9 кв.м, а ОСОБА_2 - житлову кімнату площею 12.7 кв.м. Не житлові підсобні приміщення просив залишити у користуванні обох співвласників. Позовні вимоги мотивував тим, що спірна двокімнатна квартира була придбана сторонами у справі за договором купівлі-продажу під час шлюбу у червні 2004 року за спільні кошти подружжя і за погодженням сторін зареєстровано право власності на нерухоме майно на ОСОБА_3
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 6 листопада 2013 року ОСОБА_2 відмовлено у позові, а зустрічний позов ОСОБА_3 було задоволено та ухвалено: визнати право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1; встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1:
виділити у користування ОСОБА_3 - жилу кімнату площею 10,9 м.кв., позначену в Технічному паспорті під № 3;
виділити у користування ОСОБА_2 - жилу кімнату площею 12,7 м.кв., позначену у Технічному паспорті під № 2;
підсобні приміщення: (кухню площею 9,1 м.кв., позначену під № 4, вбиральню, площею 1,2 м.кв., позначену під № 6, ванну кімнату, площею 2,8 м.кв., позначену під № 5, коридор площею 6,8 м.кв., позначений під № 1) залишити у спільному користуванні обох співвласників.
Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 114 грн. 70 коп.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 приватною власністю, зняти з реєстраційного обліку та виселити ОСОБА_3 із спірної квартири, посилаючись на те, що судом при ухваленні судового рішення порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки має місце невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статті 10, 60 ЦПК України визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України, частина перша якої передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У судовому засіданні було встановлено та визнається сторонами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 07.06.2003 року зареєстрували шлюб між собою. Цей шлюб було розірвано за рішенням Іванківського районного суду Київської області 13.06.2012 року що підтверджується відповідним рішенням (а.с.7).
За час шлюбу, а саме-2 червня 2004 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу про придбання за 21000 грн. квартири АДРЕСА_1. У пункті 6 цього договору зазначено, що чоловік покупця згоден з укладенням цього договору ( а.с.6).
Позивачем не надано суду будь-яких доказів щодо домовленості або договору сторін про володіння, користування і розпорядження майном, набутим у шлюбі.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у даному випадку правовідносини регулюються нормами СК України щодо прав спільної сумісної власності подружжя.
Судом першої інстанції дана належна оцінка доказам, наданим сторонами щодо походження грошових коштів, які було сплачено за договором купівлі-продажу спірної квартири, і колегія суддів погоджується із висновками суду про ці обставини, оскільки такі висновки ґрунтуються на аналізі доказів, які були досліджені у судовому засіданні.
Позивач не надала належних, допустимих доказів про її право на більшу частку у спірному майні та часткову оплату купівлі квартири за кошти, які належать їй особисто.
Доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують правильність висновків місцевого суду про доведеність того, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що докази та обставини, на які посилається апелянт у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, правильно встановлено правові відносини сторін, дана належна правова оцінка доказам у справі, висновки місцевого суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 6 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: