Справа № 1027/5715/12 Головуючий у І інстанції Зуй Т.С.
Провадження № 22-ц/780/7320/13 Доповідач у 2 інстанції Панасюк С.П.
Категорія 1 27.12.2013
іменем України
26 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді: Панасюка С.П.,
суддів: Даценко Л.М., Савченка С.І.,
при секретарі: Токар Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_3, до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -
У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 27.07.1991р. по 14.03.2012р. За час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної часткової власності - по 1/2 частині кожному. Після розірвання шлюбу відповідач в квартирі не проживає і вона вимушена сплачувати всі витрати на утримання квартири, а саме - витрати ЖЕК та оплати за опалення квартири.
Крім того, просила стягнути 1/2 частину вартості автомобіля VOLKSWAGEN, вартість якого становить 193266 грн. 45 коп. на її користь.
В судовому засіданні позивач уточнила свої позовні вимоги та просила розділити майно, що перебуває в квартирі АДРЕСА_1, виділивши все це майно відповідачу, а їй стягнути компенсацію за рахунок вказаного майна. Обладнання, що перебуває в кав'ярні «ІНФОРМАЦІЯ_1» виділити відповідачу, а обладнання, що перебуває в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» залишити в її власності.
ОСОБА_2 в зустрічному позові просив розділити майно, яке придбано ними в період шлюбу: визнати укладені 22.05.2001 року договори дарування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з одної сторони. ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з другої сторони удаваними угодами в частині дарування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ОСОБА_3 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 та визнати нежиле приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» розташоване за вказаною адресою спільною власністю подружжя, розділити рухоме майно, яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 на загальну суму 135900 грн. порівну, розділити обладнання, що знаходиться в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» залишити його позивачці, а обладнання в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» залишити йому.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2013р року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Розділено спільне майно подружжя та виділено в натурі ОСОБА_3 майна на загальну суму 112300 грн.:
- торгівельне обладнання, що знаходиться в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2» па загальну суму 82000 гри.
- майно, що заходиться в квартирі АДРЕСА_1 на загальну суму 30300 грн., а саме :
Телевізор « Панасонік « вартістю 7500 гри.
Спальний гарнітур « Італія « вартістю 8600 грн..
Холодильник « Бош « вартістю 6400 грн.
Диван розового кольору вартістю 4800 грн..
Стіл з 4 табуретками вартістю 3000 грн.
Виділено ОСОБА_2 майна на загальну суму 110900 грн. а саме:
- майно - торгівельне обладнання, що знаходиться в кав'ярні «ІНФОРМАЦІЯ_1» по вулиці АДРЕСА_3 на загальну суму 93100 грн.:
- майно, що знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 на загальну суму 17800 грн.. а саме :
Телевізор « Філіпс « вартістю 7500 грн.
Домашній кінотеатр ДВД « Панасонік» вартістю 3500 грн.
Синтезатор» Ямаха» вартістю 3300 грн.
Комп'ютер « Самсунг» вартістю 3500 грн.
Залишено в загальному користуванні сторін майно, що знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 на загальну суму 87800 грн,. а саме :
М'який куточок вартістю 12000 грн.
Пральну машину « Бош» вартістю 3600 грн.
Ванну гідромасажну вартістю 7200 грн.
Котел газовий «Херманн» вартістю 9000 грн.
Вмонтований меблевий гарнітур вартістю 56000 грн.
Автомобіль VOLKSWAGEN, 2006 року випуску д.н.з.НОМЕР_1 вартістю 193266 грн. 45коп. визнано спільною частковою власністю подружжя, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині автомобіля.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі просить визнати укладені 22.05.2001 року договори, дарування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в рівних частинах по 1/2 частині кожній квартири АДРЕСА_3 що складалась із двох окремих кімнат площею 31,5 кв.м. та 23,2 кв.м., в частині дарування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ОСОБА_3 1/2 частини квартири АДРЕСА_3, удаваними угодами.
Визнати за ОСОБА_2, право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення кав'ярні «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_3 як частку в спільному майні подружжя.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 липня 1991р. Рішенням Фастівського міськрайонного суду від 14.03.2012 р. шлюб між ними розірвано. (а.с. 9)
За період шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної часткової власності по 1/2 частини кожному.
Сторонами придбане торгівельне обладнання в кав'ярню «ІНФОРМАЦІЯ_1» на загальну суму 93100 грн., в даній кав'ярні підприємницькою діяльністю займається ОСОБА_2
Вартість майна визначена сторонами не оспорюється.
Зазначені факти підтверджуються матеріалами справи і сторонами також не оспорюються.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в частині позовних вимог про визнання удаваним договору дарування квартири АДРЕСА_3 та визнання за ним права власності на 1/2 частину нежилого приміщення кав'ярні «ІНФОРМАЦІЯ_1», як частку в спільному майні подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав доказів того, що договори дарування квартир між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з одного боку, як дарувальників та ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з іншого боку, як обдарованих, були удаваними, тобто такими, що мали мету приховати іншу угоду, а саме договір купівлі-продажу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст.203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно договору дарування від 22.05.2001 р. ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в рівних долях квартиру АДРЕСА_3.
Згідно договору дарування від 22.05.2001р. ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в рівних долях квартиру АДРЕСА_3 (а.с.81, 82 т.1 ).
Обдаровані особи зареєстрували квартиру по праву власності, як спільну часткову власність, та звернулись до Фастівського міськвиконкому, рішенням якого від 12.06.2001 р. № 123/9 їм надано дозвіл на переведення квартири із житлового в нежитловий фонд (а.с. 25 т.2) та одержавши свідоцтво про право власності на магазин дитячого асортименту, вони до 2010 року спільно використовували вказане приміщення, як торгівельний заклад, а за рішенням Фастівського міськвиконкому №5715 від 23.03.2010р. їм надано дозвіл на реконструкцію належного їм магазину та обладнання двох окремих приміщень: кав'ярні та магазину промислових товарів ( а.с.28 т.2 ). Замовником робочого проекту на приміщення кав'ярні виступала ОСОБА_3 ( а.с. 29-31) і вже за рішенням виконкому № 174/6 від 27.07.2012 року вона оформила право власності на приміщення кав'ярні «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 31,1м2, а ОСОБА_7 оформила право власності на приміщення магазину промислових товарів площею 34,0м2 розташованих по АДРЕСА_3 (а.с.32-34).
Свідоцтво про право власності на нежиле приміщення кав'ярні «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_3 одержала 27.07.2012 року, тобто після розірвання шлюбу з відповідачем.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив ОСОБА_2 в частині його позовних вимог, що стосуються визнання за ним права власності на ? частину нежилого приміщення кав'ярні «ІНФОРМАЦІЯ_1», як частки в спільному майні подружжя. У зв'язку з тим, що дане майно набуте його колишньою дружиною ОСОБА_3 за договором дарування та в послідуючому право власності на приміщення кав»ярні «ІНФОРМАЦІЯ_1» зареєстровано після розірвання шлюбу між сторонами.
Вказані факти та встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані апелянтом.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив ОСОБА_2 у визнанні удаваним договору дарування квартири АДРЕСА_3, виходячи з наступного.
В судовому засіданні не було доведено, що гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продавали свої частини квартири, оговорили ціну, умови купівлі - продажу, на що посилається ОСОБА_2
Також не підтверджено, що ОСОБА_5 га ОСОБА_6 отримали гроші за квартиру, яку саме суму і хто особисто (ОСОБА_3 чи ОСОБА_7) передавав кошти та кому за всю квартиру чи тільки за її частину.
Апелянт не навів достатніх доказів того, що договори дарування квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з одного боку, як дарувальників та ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з іншого боку, як обдарованих, були удаваними, тобто такими, що мали мету приховати іншу угоду, а саме договір купівлі-продажу.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не знайшла підстав, передбачених ст.309 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції а тому відхиляє апеляційну скаргу ОСОБА_2
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: