Справа № 363/2521/13-ц Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д.
Провадження № 22-ц/780/6874/13 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко
Категорія 26 27.12.2013
Іменем України
25 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Сліпченка О.І.,
суддів: Олійника В.І., Іванової І.В.,
при секретарі : Власенко О.В.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики ,-
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, -
У липні 2013 року позивач звернувся з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики від 21.09.2008 року за яким передав відповідачу кошти у сумі 25 000 доларів США, з умовою їх повернення до 21.09.2010 року. 18.05.2011 року відповідачем на вимогу позивача було продубльовано договір позики, шляхом написання розписки, в якій відповідач підтвердив свій намір повернути позивачу борг на протязі чотирьох місяців. Отже позивач у відповідності до п. З договору позики від 21.09.2008 року, яким передбачено, що відповідач зобов'язаний сплачувати штраф по 10% за кожний день прострочення виплати позики та ст.ст. 625 ЦК України просить стягнути заборгованість у розмірі 200 000,00 грн., 10% за кожний день прострочення платежу до моменту подачі позовної заяви - 19 260 000,00грн., 3% річних від прострочення заборгованості, з урахуванням індексу інфляції від суми заборгованості - 6 000,00грн., а всього - 19 471 030,00грн.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року відмовлено в задоволенні позову.
У апеляційній скарзі позивач просить скасувати зазначене рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що такі висновки місцевого суду відповідають обставинам справи та вимогам закону з наступних підстав.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 2 ст. 64 письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.
З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження своїх позовних вимог позивач надала лише ніким не засвідчену ксерокопію договору про позики та відповідно розписку, які є суперечливими, та не є допустимим доказом порушення прав позивача.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначні родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичальником) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З огляду на вказані положення закону, договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошових коштів не породжує обов'язку позичальника повернути грошові кошти.
Як вбачається із п. 5 Договору позика надається позичальнику у день підписання цього договору.
У порушення ст. ст. 10, 57-60, 64 ЦПК України позивач належним чином не довів ці обставини, та не спростував доводи відповідача про не отримання грошових кошти за Договором позики у день його підписання.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, які відповідають обставинам справи, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: