Справа № 361/3241/13-ц Головуючий у І інстанції Дутчак І.М.
Провадження № 22-ц/780/7045/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко
Категорія 51 25.12.2013
Іменем України
19 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Даценко Л.М.,
суддів Савченка С.І., Панасюка С.П.,
при секретарі Токар Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари" на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари" про визнання недійсним наказу про звільнення з посади та поновлення на роботі,
встановила:
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в Броварський міськрайонний суд Київської області із зазначеним позовом, в якому посилався на те, що згідно рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари" від 30 червня 2009 року його призначено з 01 липня 2009 року на посаду директора ТОВ "Термінал Бровари".
09 січня 2013 року він отримав від відповідача наказ № 2.19/01 від 02 січня 2013 року, згідно якого його звільнено з посади директора ТОВ "Термінал Бровари" з 02 січня 2013 року у зв'язку зі скороченням посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Лист-попередження від 01 листопада 2012 року про наступне звільнення він отримав 03 листопада 2012 року.
Вважає звільнення його з посади директора ТОВ "Термінал Бровари" незаконним та необгрунтованим, виходячи з наступного.
При звільненні позивача з роботи відповідач порушив п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43 та 49-2 КЗпП України. Так, у відповідача реальне скорочення чисельності або штату працівників не відбулося, а відбулася лише зміна назви керівництва шляхом введення посади генерального директора та фінансового директора, тобто у відповідача відбулося фактичне розширення штатів і відповідач не запропонував йому переведення на іншу роботу.
Під час розірвання трудового договору позивач мав переважне право на залишення на роботі, так як у нього на утриманні знаходиться його мати, пенсіонер за віком, його баба, ветеран війни, інвалід 2 групи, та його вагітна дружина і в його сім"ї він фактично один із самостійним заробітком.
Також при розірванні трудового договору відповідач не звертався з поданням до органу первинної профспілкової організації чи профспілкового представника для надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем, тобто таке подання в його присутності не розглядалося і профспілковий орган не надав попередньої згоди на розірвання з ним трудового договору.
Крім того, в порушення ст. 49-2 КЗпП України відповідач не надав до державної служби зайнятості інформацію про наступне вивільнення позивача, чим порушив гарантії позивача забезпечення зайнятості, як вивільнюваного працівника.
Наказ про його звільнення підписаний генеральним директором товариства ОСОБА_2 є недійсним, оскільки з 02.08.2012 року по 31.12.2012 року тимчасово виконуючим обов'язки директора товариства був призначений ОСОБА_3
Просив поновити пропущений місячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, визнати недійсним наказ про його звільнення з роботи від 2.01.2013 року та поновити його на роботі на посаді директора ТОВ "Термінал Бровари" з 2 січня 2013 року.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Визнано недійсним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари" № 2.19/01 від 02 січня 2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ "Термінал Бровари" на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, підписаний генеральним директором товариства ОСОБА_2. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари" з 02 січня 2013 року. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 114,70 грн.
На зазначене рішення суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що наказ про звільнення позивача з посади директора товариства підписаний одноособово генеральним директором ОСОБА_2, що суперечить вимогам п. п. 7.3.5, 9.1.1, 9.1.2, 9.1.5 статуту товариства, оскільки звільнення позивача з посади директора товариства належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства. Крім того, звільнення позивача з посади директора товариства на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України прийняте особою, яка такими повноваженнями щодо директора товариства наділена не була, також при звільненні позивача з роботи не дотримано вимог ст. 49-2 КЗпП України, оскільки позивач звільнений з посади директора до закінчення двохмісячного строку отримання ним попередження про наступне звільнення.
Проте, з такими висновками суду повністю погодитись не можливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Встановлено, що рішенням загальних зборів ТОВ "Термінал Бровари" від 30 червня 2009 року ОСОБА_1 призначено 01 липня 2009 року директором ТОВ "Термінал Бровари", а згідно наказу від 01.07.2009 року позивач приступив до виконання обов'язків директора товариства за сумісництвом з 01.07.2009 року. (а. с. 77).
Рішенням загальних зборів ТОВ "Термінал Бровари" від 01 серпня 2012 року ОСОБА_1 усунуто від виконання обов'язків директора товариства з 01 серпня 2012 року і призначено ОСОБА_3 тимчасово виконуючим обов'язки директора з 02 серпня по 31 грудня 2012 року. (а. с. 69-71)
Встановлено, що рішенням загальних зборів ТОВ "Термінал Бровари" від 29 жовтня 2012 року скорочено посади директора товариства та заступника директора товариства, попереджено працівників, які займають ці посади, про скорочення згідно чинного законодавства України, припинено з 31 жовтня 2012 року тимчасове виконання обов'язків директора товариства ОСОБА_3 та призначено генеральним директором товариства ОСОБА_2 з 01 листопада 2012 року. (а. с. 72-75)
Рішенням загальних зборів ТОВ "Термінал Бровари" від 29 жовтня 2012 року затверджена нова редакція Статуту товариства, згідно статті 9 якого виконавчим органом товариства є дирекція, до складу якої входять генеральний директор та фінансовий директор. Відповідно до п. 9.1.8 даного статуту генеральний директор підписує трудові договори та/або наймає, здійснює нагляд та звільняє працівників товариства. (а. с. 47-68)
Встановлено, що згідно наказу № 1.1/31 від 1 листопада 2012 року посаду директора з 2 січня 2013 року скорочено у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі скорочення штату працівників ТОВ "Термінал Бровари", на виконання рішення загальних зборів ТОВ "Термінал Бровари" від 29 жовтня 2012 року. Попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 одержав 03.11.2012 року. (а. с. 13-14)
Згідно наказу № 2.19/01 від 2 січня 2013 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора товариства з 2 січня 2013 року у зв'язку зі скороченням його посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. З даним наказом позивач ознайомлений 09.01.2013 року (а. с. 12)
Тобто, наданими сторонами доказами підтверджується, що 29 жовтня 2012 року на загальних зборах учасників ТОВ "Термінал Бровари" було прийнято рішення про скорочення посади директора товариства та заступника директора товариства у зв'язку із змінами, внесеними до статуту товариства.
З урахуванням наведеного, позивач був попереджений про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці і генеральний директор товариства ОСОБА_2 мав право звільняти працівників товариства.
Тому висновки суду першої інстанції про те, що наказ про звільнення позивача з посади директора товариства прийнятий особою, яка такими повноваженнями щодо директора товариства наділена не була, та що при звільненні позивача з роботи не дотримано вимог ст. 49-2 КЗпП України, оскільки позивач звільнений з посади директора до закінчення двохмісячного строку отримання ним попередження про наступне звільнення не відповідають обставинам справи.
Посилання позивача на те, що при розірванні трудового договору були порушені вимоги ст. 43 КЗпП України, оскільки відповідач не звертався з поданням до органу первинної профспілкової організації чи профспілкового представника для надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем, таке подання в його присутності не розглядалося і профспілковий орган не надав попередньої згоди на розірвання з ним трудового договору, не заслуговують на увагу, оскільки позивач не надав суду доказів того, що він є членом первинної профспілкової організації, яка є у товаристві.
Як убачається з матеріалів справи, позов заявлено в тому числі з тих підстав, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 40, ст. 42 та ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці відповідач не запропонував позивачеві іншу роботу в товаристві, яка мала місце у вигляді посад генерального директора та фінансового директора, і що позивач мав переважне право на залишення на роботі.
Однак, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 212-214 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув, не дав їм належної правової оцінки і не навів у рішенні мотивів прийняття чи відмови у прийнятті доказів на підтвердження чи заперечення цих обставин.
За змістом ст. 6 Господарського Кодексу України забороняється незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Згідно ч. 5 ст. 19 Господарського Кодексу України незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
Виходячи з викладеного, суд не може з"ясовувати доцільність введення відповідачем певних посад та визначення ним штатної структури товариства, а, відповідно, давати оцінку необхідності проведення змін в організації виробництва і праці. Тому посилання позивача на те, що у відповідача не відбулося скорочення чисельності або штату працівників не можуть бути взяті до уваги.
При перевірці законності проведення звільнення працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд зобов'язаний лише перевірити чи мали місце зміни в організації виробництва і праці в товаристві.
Встановлено і це підтверджується наданими відповідачем доказами, такі зміни у товаристві мали місце. У зв'язку з цим у відповідача були підстави для звільнення позивача, оскільки посада, яку він обіймав, була скорочена.
Крім того, як убачається з матеріалів справи, позивач оскаржував в судовому порядку наказ про скорочення посад та попередження про наступне звільнення від 01.11.2012 року з тих підстав, що скорочення працівників товариства фактично не відбулося. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 липня 2013 року, відмовлено в задоволенні позову. (а. с. 138-140). Тому суд першої інстанції при перевірці законності проведення звільнення позивача з посади директора товариства з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, дійшов вірного висновку, що ці обставини були предметом розгляду в інших справах і їм давалася оцінка судом.
За правилами п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пуктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо працівника неможливо перевести за його згодою, на іншу роботу.
За змістом ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Посилання позивача на те, що відповідач всупереч ч. 2 ст. 40, ст. 42 та ст. 49-2 КЗпП України не запропонував йому переведення на іншу роботу та що він мав переважне право на залишення на роботі, заслуговують на увагу, оскільки рішенням загальних зборів ТОВ "Термінал Бровари" від 29 жовтня 2012 року скорочено посаду директора товариства, припинено з 31 жовтня 2012 року тимчасове виконання обов'язків директора товариства ОСОБА_3, призначено генеральним директором товариства ОСОБА_2 з 01 листопада 2012 року та надано фінансовому директору товариства ОСОБА_3 з 01 листопада 2012 року право вчиняти дії від імені товариства без довіреності з урахуванням обмежень, визначених статутом. А згідно статті 9 нової редакції статуту товариства, затвердженого рішенням загальних зборів ТОВ "Термінал Бровари" від 29 жовтня 2012 року та зареєстрованого 01.11.2012 року, виконавчим органом товариства є дирекція, до складу якої входять генеральний директор та фінансовий директор товариства.
Тобто, з 01 листопада 2012 року в товаристві введені посади генерального директора та фінансового директора, які всупереч вимогам ч. 2 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України не були запропоновані позивачу, оскільки доказів на підтвердження того, що позивач відмовився від переведення на ці посади, відповідач суду не надав.
З урахуванням наведеного, оскільки відповідач не надав суду штатного розкладу та доказів на підтвердження того, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці 01.11.2012 року він пропонував позивачеві іншу роботу в товаристві і останній відмовився від переведення на іншу роботу, то колегія суддів дійшла висновку, що звільнення позивача проведено з порушенням встановленого порядку і таке звільнення є неправильним.
За змістом положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 року з наступними змінами встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.
Як убачається з позовної заяви, позивач просив поновити пропущений місячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, оскільки копію оспорюваного наказу про звільнення від 2.01.2013 року він отримав поштою 09.01.2013 року, після чого звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом про визнання його недійсним та про поновлення на роботі. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.02.2013 року, копію якої він отримав поштою 21.03.2013 року, позовна заява йому повернута для подачі до належного суду за місцем знаходження відповідача.
Встановлено, що оскаржуваний наказ про звільнення позивач одержав 09 січня 2013 року, 05 лютого 2013 року він звернувся з позовом про поновлення на роботі до Подільського районного суду м. Києва відповідно до вимог ч. 1 ст. 110 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. 25 лютого 2013 року він подав до суду клопотання про передачу справи за підсудністю до Броварського міськрайонного суду Київської області і ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року позовну заяву було повернуто позивачеві для подання до належного суду, яку він отримав 27 лютого 2013 року. (а. с. 23, 241-247).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав поважними та поновив ОСОБА_1 строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, оскільки зазначені позивачем причини пропуску місячного строку є неповажними.
Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари" задовольнити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари" про визнання недійсним наказу про звільнення з посади та поновлення на роботі відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді