Справа № 367/6992/13-ц Головуючий у І інстанції Оладько С.І.
Провадження № 22-ц/780/7394/13 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.
Категорія 20 30.12.2013
Іменем України
26 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,
при секретарі Микитенко Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування,-
У вересні 2013 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що 05.10.2009 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого, відповідач отримав від неї позику у розмірі 400500 грн. строком повернення до 05.01.2010 року, 19.01.2010 року відповідач додатково отримав від останньої 80000 доларів США.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 умови договору позики щодо повернення грошових коштів не виконав, а тому позивач звернулася до Оболонського районного суду м. Києва із позовом про стягнення грошових коштів. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2012 року було відкрите провадження у цивільній справі №2/2605/6606/12 за її позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, а ухвалою від 15.04.2013 року по даній справі було накладено арешт на нерухоме майно відповідача ОСОБА_3, а саме: будинок АДРЕСА_1.
12.09.2013 року після звернення до Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції було отримано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, згідно якої, ОСОБА_3 16.05.2013 року, тобто після винесення ухвали про арешт нерухомого майна, уклав з ОСОБА_4 договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, тобто відчужив нерухоме майно, яке перебуває під арештом.
Позивач зазначила, що оскільки уповноважений представник відповідача ОСОБА_3 ознайомилася з матеріалами справи, в тому числі і з ухвалою про накладення арешту від 13.05.2013 року, на момент укладення договору дарування відповідач ОСОБА_3 знав про накладення арешту на зазначений будинок, а його укладення було обумовлене бажанням унеможливити виконання рішення по цивільній справі №2/2605/6606/12 за її позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Посилаючись на те, що відповідачами були навмисно порушені норми законодавства України та не виконана ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 15.04.2013 року, чим були порушені її права просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1,який був укладений 16.05.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2013 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Оболонського районним судом м. Києва на розгляді перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 07.10.2013 року позов ОСОБА_2 було задоволено частково.
Також, судом першої інстанції було встановлено, що 15.04.2013 року Оболонським районним судом м.Києва було винесено ухвалу про накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 (а.с.9).
Зі змісту договору дарування від 16.05.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий номер 1504, вбачається, що ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1 ( а.с. 38 - 41).
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.11 ЦК України).
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Підстави недійсності правочинів передбачені ст.215 ЦК України. Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою статті 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що як на підставу визнання вищевказаного договору недійсним, позивач посилалася на те, що на час укладання договору дарування зазначеного житлового будинку існувала заборона на його відчуження.
Проте, з вказаного договору дарування будинку вбачається відсутність заборони відчудження житлового будинку та відсутність обтяження житлового будинку іпотекою, що підтверджується витягами №11027591, №11027313 за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права,їх обтяження на об'єкт нерухомого майна.
Статті 10, 60 ЦПК України визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України, частина перша якої передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Отже, враховуючи вимоги закону, встановлені обставини справи та виходячи з положень ст.60 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 16.05.2013 року, оскільки остання не довела тих обставин, що на момент вчинення вказаного договору сторонами були недодержані вимоги ст. 203 ЦК України.
Докази та обставини, на які посилається апелянт у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, правильно встановлено правові відносини сторін, дана належна правова оцінка доказам у справі, висновки місцевого суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: