18 грудня 2013 р.Справа № 2а/1570/10155/2011
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
при секретарі Лопушанській В.В.,
за участю представника позивача Щербину Ю.І. та представника відповідача Дімова В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Північтранс» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Північтранс» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси (правонаступник - ДПІ у Суворовському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області) про скасування податкового повідомлення-рішення,-
29.11.2011р. ПАТ «Північтранс» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позов до ДПІ у Суворовському районі м.Одеси (правонаступник - ДПІ у Суворовському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.09.2011р. №0001912301 в частині донарахованого податку на додану вартість в сумі 214 534 грн. та 2 грн. штрафної (фінансової) санкції.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в його діях відсутні порушення, а також заявив про безпідставність висновків акту перевірки щодо завищення сум податкового кредиту ПАТ «Північтранс» по господарським взаємовідносинам з TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» на суму ПДВ - 15 6401 грн., та з ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» на суму ПДВ - 58133 грн. Хибність висновку відповідача про нікчемність угод позивача з вказаними контрагентами підтверджується наявними первинними документами, які свідчать про реальність цих угод, їх спрямованість на реальне настання правових наслідків. Також, позивач зазначив, що чинним законодавством встановлено вичерпний перелік правочинів, які визнаються нікчемними, до яких не можна віднести правочини ПАТ «Північтранс».
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року у задоволені адміністративного позову ПАТ «Північтранс» - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, директор ПАТ «Північтранс» 01.06.2012 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2012 року, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
В серпні 2011 року, на підставі направлень від 28.07.2011р. №1651/23-6, від 28.07.2011р. №1650/23-1, від 28.07.2011р. №1654/35-0, від 28.07.2011р., від 28.07.2011р. №1655/35-0, від 28.07.2011р. №1653/24-0, від 28.07.2011р. №1649/17-1, від 28.07.2011р., №1652/22-0, від 28.07.2011р. №1647/23-7, від 28.07.2011р. №1648/23-7, виданих ДПІ у Суворовському районі м.Одеси, згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 та ст.77 ПК України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, була проведена планова виїзна перевірка ПАТ «Північтранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011р.
За результатами вказаної перевірки, відповідачем було складений акт №3883/23-1/05523553 від 25.08.2011р. «Про результати планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Північтранс» (код ЄДРПОУ - 05523553) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року».
Так, в цьому акті перевірки перевіряючими зазначено, що ПАТ «Північтранс» порушено, у тому числі пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст.201.4, 201.6., 201.10, 198.1, 198.2 ,198.3 ПК України, внаслідок чого, донараховано ПДВ у розмірі 231 195 грн., у тому числі за травень 2010р. - на суму 5490 грн., серпень 2010р. - на суму 5333 грн., грудень 2010р. - на суму 1912 грн., січень 2011р. - на суму 1054 грн., лютий 2011р. - на суму 59529 грн., за березень 2011р. - на суму 157877 грн., у т.ч. встановлені порушення позивачем вимог ст.ст.201.4, 201.6., 201.10, 198.1, 198.2, 198.3 ПК України шляхом завищення податкового кредиту по відносинам з ПАТ «Північтранс» з TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» на суму ПДВ - 156400 грн., та з ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» на суму ПДВ - 58133 грн.
В подальшому, на підставі зазначеного акту перевірки №3883/23-1/05523553 від 25.08.2011р., уповноваженою особою ДПІ у Суворовському районі м.Одеси було прийняте податкове повідомлення-рішення від 07.09.2011р. №0001912301, яким підприємству позивача було донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму суму 231 195 грн., та застосовано штрафну санкцію з цього ж податку на суму 3187 грн., у зв'язку з порушенням позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.пп.201.4, 201.6, 201.10 ст.201, 198.1, 198.2, 198.3 ст.198 ПК України.
Не погоджуючись з вказаними вище діями та рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, а також з того, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним та відповідаючим діючому законодавству.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими та не заснованими на законі, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Так, як вбачається з матеріалів справи та спірного акту перевірки, позивачем - ПАТ «Північтранс» за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року було задекларовано податкового кредиту по ПДВ у сумі 5899797 грн., але, разом з тим, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за цей період було встановлено його завищення на загальну суму 231195 грн., у т.ч. за травень 2010 року на суму 5490 грн., за серпень 2010 року на суму 5333 грн., за грудень 2010 року на суму 1912 грн., за січень 2011 року на суму 1054 грн., за лютий 2011 року на суму 59529 грн., за березень 2011 року на суму 157877 грн.
Підставою для такого висновку податкового органу про завищення ПАТ «Північтранс» суми податкового кредиту по взаємовідносинам з TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» - на суму ПДВ - 156400 грн. та ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» - на суму ПДВ - 58133,34 грн. стали обставини, які були встановлені в акті перевірки №2348/18-010/33900234 від 16.06.2011р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА», (код ЄДРПОУ 33900234), з питань правильності визначення суми ПДВ за березень 2011року»; та в Довідці від 11.04.2011р. №71/15-2/36671297 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» (36671297) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків TOB «НАФТА РЕФАЙНІНГ МАРКЕТИНГ» (34426846) відомостей за лютий 2011р.».
Так, згідно вказаних актів перевірок, встановлено, що у TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності в порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді. Перевіркою ж ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» встановлено, що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Оскільки на ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Враховуючи, що у ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою згідно до ч.ч.1, 5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України, зазначена угода має ознаки нікчемності. Також, відповідачем в акті перевірки зазначається, що у ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» та TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємствами-постачальниками в розумінні ст.188 ПК України.
Вказане вище і послугувало відповідачу підставою для висновку про завищення сум податкового кредиту ПАТ «Північтранс» по господарським взаємовідносинам з TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» - на суму ПДВ - 156400 грн., та з ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» - на суму ПДВ - 58133 грн., з огляду на непідтвердженість права ПАТ «Північтранс» на податковий кредит з ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних вищевказаними контрагентами, на виконання укладених угод, реальність та виконання яких, на думку відповідача, не доведені позивачем під час проведення перевірки.
Разом з тим, судова колегія, як вже було зазначено вище, не може погодитися з такими висновками податкового органу, які були чомусь прийняті судом 1-ї інстанції, з огляду на наступне.
Так, судом 2-ї інстанції з матеріалів справи встановлено, що відносини між ПАТ «Північтранс» та TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» ґрунтувались на наступних договорах:
1) договір №0103\4\11 від 02.03.2011р. на переобладнання транспортних засобів. Протягом березня 2011 року з боку TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» за вказаним договором виконало роботи на загальну суму 325000 грн. (у т.ч. ПДВ-54166,67грн.), про що 31.03.2011р. сторонами складено акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000786. Виконавцем також видана належним чином оформлена податкова накладна за березень 2011р., яка врахована у відповідній декларації з ПДВ за березень 2011р.;
2) договір №0103\3\11 від 02.03.2011р. на капітальний ремонт гідромеханічних коробок передач автобусів, на підставі якого TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» протягом березня 2011року виконано роботи на загальну суму 360000 грн. (у т.ч. ПДВ-60000грн.), про що 31.03.2011р. сторонами складено акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000785. Виконавцем також видана податкова накладна №50 від 31.03.2011р.;
3) договір №0103\6\11 від 02.03.2011р. на капітальний ремонт транспортних засобів, на підставі якого, TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» протягом березня 2011 року було виконано роботи на загальну суму 64000 грн. (у т.ч. ПДВ -10666,67 грн.), про що 31.03.2011р. сторонами складено акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000791. Контрагентом також видана податкова накладна №55 від 31.03.2011р.;
4) договір №0103\7\11 від 02.03.2011р. на ремонт транспортних засобів, на підставі якого TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» протягом березня 2011 року виконало роботи на загальну суму 15400 грн. (у т.ч. ПДВ - 2566,66грн.), про що 31.03.2011р. сторонами складено акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000792. У зв'язку з викладеним, виконавцем видана податкова накладна №56 від 31.03.2011р.;
5) договір №0103\5\11 від 02.03.2011р. на капітальний ремонт транспортних засобів, на підставі якого, ТOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» протягом березня 2011р. було виконано роботи на загальну суму 102000 грн. (у т.ч. ПДВ -17000грн.), про що 31.03.2011р. сторонами складено і підписано акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000790. Також виконавцем видана і податкова накладна №54 від 31.03.2011р.;
6) договір підряду №0703\3\11 від 07.03.2011р., на підставі якого, підрядником - TOB «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» протягом березня 2011 року було виконано роботи на загальну суму 15000 грн. (у т.ч. ПДВ -2500грн.), про що 31.03.2011р. сторонами складено акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000789. Виконавцем також видана податкова накладна №53 від 31.03.2011р.
7) договір підряду №0703\1\11 від 07.03.2011р., на підставі якого, ТОВ «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» протягом березня 2011 року було виконано роботи на загальну суму 8000 грн. (у т.ч. ПДВ -1333,33грн.), про що 31.03.2011р. сторонами складено акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000788. Виконавцем також видана податкова накладна №52 від 31.03.2011р.;
8) договір підряду №0703\2\11 від 07.03.2011р. на підставі якого, ТОВ «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» протягом березня 2011 року було виконано роботи на загальну суму 49000 грн. (у т.ч. ПДВ-8166,67грн.), про що 31.03.2011р. сторонами складено акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0000789. За наслідками вказаного виконавцем також видана і податкова накладна №51 від 31.03.2011р.
Відносини ж між ПАТ «Північтранс» і ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС», в свою чергу, ґрунтувались на підставні наступних договорів:
1) від 03.02.2011р. №0302/5/11 на ремонт паливної апаратури автобусів, усі умови якого ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» виконано у повному обсязі на загальну суму 48000 грн. (у т.ч. ПДВ - 8000грн.), про що 28.02.2011р. сторонами складено акт приймання-передачі робіт, а виконавцем видана податкова накладна №187 від 28.02.2011р.;
2) від 03.02.2011р. №0302/4/11 на ремонт двигунів автобусів, усі умови якого «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» виконано на загальну суму 72000 грн. (у т.ч. ПДВ - 12000грн.), про що 28.02.2011р. сторонами складено акт приймання-передачі робіт, а виконавцем видана податкова накладна №186 від 28.02.2011р.;
3) від 10.01.2011р. №1001/1/11 на ремонт автобусу, усі умови якого контрагентом позивача також виконано на загальну суму 240000 грн. (у т.ч. ПДВ - 40000грн.), про що 31.01.2011р. сторонами складено акт приймання-передачі робіт, а виконавцем видана податкова накладна №255 від 31.01.2011р.
При цьому, судова колегія зазначає, що усі зобов'язання за вищевказаними угодами були повністю та належними чином виконані сторонами, а усі суми ПДВ за вказаними вище податковими накладними, в свою чергу, були реально сплачені позивачем до бюджету та включені до складу податкового кредиту перевіряємого періоду.
Згідно з п. 7.4.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін на такі товари, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, в т.ч. у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Одночасно, при цьому, слід зазначити, що виявлення факту розбіжностей між сумою податкового кредиту та сумою податкового зобов'язання підприємств-контрагентів шляхом автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА або відсутності даних щодо підтвердження отриманих податкових накладних і оплати податкового зобов'язання не є належною і беззаперечною підставою для визнання угоди нікчемною та зменшення суми податкового кредиту.
Згідно з п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як зазначалося вище, позивачем на підтвердження фактичного надання послуг за вказаними вище договорами надано відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні, які, в свою чергу, на думку судової колегії, правильно оформлені та цілком відповідають діючому у цій сфері законодавству, оскільки, зокрема, у вказаних актах чітко зазначено вид виконаних робіт (наданих послуг) із вказівкою кількісного показника, т.б. обсягу, а також, ці акти, містять усі необхідні реквізити.
Стосовно ж відсутності представленої експлуатаційної, ремонтної та технологічної документації, у відповідності з якими виконуються ремонті роботи дорожньо-транспортних засобів, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що сторони у цих договорах обумовили виконання робіт у відповідності до цих вимог, т.б. у відповідності з нормативними документами.
Так, нормативним документом, яким керується виконавець при здійсненні ремонту, обслуговування транспорту є, у тому числі, наказ Мінтрансу України №102 від 30.03.1998р. «Про затвердження Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту», який у повній мірі визначає технологічний процес, експлуатаційні та інші вимоги при здійсненні обслуговування та ремонту транспортних засобів. Окрім того, цей нормативно-правовий акт зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.04.1998р. за №268/2708 та офіційно оприлюднений в «Офіційному віснику України» №18 від 21.05.1998р. Таким чином, відсутність представлених суду в обґрунтування позову нормативно-правових актів, що встановлюють експлуатаційні і ремонтні приписи у відношенні транспортних засобів, є формально помилковим висновком без процесуального на те підгрунття.
Отже, наявність первинної документації та податкових накладних, які містять достовірні відомості, та які, в свою чергу, у повній мірі відповідають вимогам законодавства, спростовують висновки податкового органу та суду 1-ї інстанції щодо завищення позивачем податкового кредиту внаслідок порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.2, п.п.7.4.5 п7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.201.4 п.201, п.201.6 ст.201, п.201.10 ст.201, п. 198.1 ст.198, п. 198.2 ст.198, п.198.3 ст.198 ПК України.
Окрім того, судова колегія зазначає, що позиція податкового органу та суду 1-ї інстанції щодо наявності ознак «нікчемності» досліджених в суді договорів, на підставі яких здійснювались господарські операції позивача з ТОВ «НВКП ГІДРО-АЛЬФА» та з ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» є помилковою, необґрунтованою та недоведеною.
Так, для обґрунтованого висновку про нікчемність угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, податковому органу необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівників позивача та його контрагентів на момент укладення правочину. Однак, дані докази відповідачем до суду 2-ї інстанції представлені не були, відсутні такі докази і в матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Тобто, вказана норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з невідповідністю вимогам закону; вчиненням з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням їх учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Окрім того, за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України).
У відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Як встановлено судовою колегією, відповідачем, в даному випадку, не було надано до суду належних і достатніх доказів визнання недійсними у судовому порядку вказаних в акті перевірки договорів, а також вироків суду про притягнення керівників цих підприємств до будь-якої кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Крім того, суд 2-ї інстанції зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позицією Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії, рішення якого, відповідно до ст.244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України.
Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011р. у справі №21-47а10, Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказані обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Таку ж думку висловив і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 02.09.2010р. по справі №07/5012а (та інш.), та, в свою чергу, зазначив, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
До того ж, зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява №3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.06р., українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, на підставі вказаного та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судова колегія приходить до висновку про те, що відповідач, при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення діяв частково необґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
До того ж, судова колегія звертає увагу, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову що, в свою чергу, не в повному обсязі було зроблено представником відповідача при розгляді справи в суді 2-ї інстанції.
Отже, за таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої інстанції, в даному випадку, було порушено норми матеріального і процесуального права, що, в свою чергу, призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів, діючи виключно в межах позовних вимог та вимог апеляційної скарги, відповідно до ч.2 ст.11 та ст.202 КАС України, приходить до висновку про наявність усіх законних підстав для скасування постанови суду 1-ї інстанції та прийняття нової постанови про задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Північтранс» - задовольнити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Північтранс» - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси від 07.09.2011 року №0001912301 в частині збільшення ПАТ «Північтранс» грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 214 534 грн. та штрафної (фінансової) санкції в сумі 2 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко