ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
19 грудня 2013 року № 826/17947/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доУправління пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва
провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки від 01.07.2013 р. № Ф1143У та зобов'язання вчинити певні дії, -
19 вересня 2013 року до Оболонського районного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом про:
- визнання протиправною і скасування рішення-вимоги Управління пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва (далі - УПФ України в Оболонському районі м. Києва, відповідач) про сплату боргу № Ф1143У від 01.07.2013 р.;
- зобов'язання відповідача звернутись із заявою до ВДВС Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа - вимоги УПФ України в Оболонському районі м. Києва № Ф1143У від 01.07.2013 р.;
- зобов'язання УПФ України в Оболонському районі м. Києва в подальшому не приймати жодних рішень (вимог) щодо нарахування їй страхових внесків до подання нею заяви про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2013 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення (вимоги) та зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року справу № 826/17947/13-а прийнято до провадження суддею Погрібніченком І.М.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на початку поточного року подавши помилково до пенсійного фонду звіт, відповідачем 01.03.2013 р. виставлено вимогу про сплату боргу № Ф0286, яку ОСОБА_1 оскаржила до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Після скасування відповідачем вказаної вище вимоги, ним було відкликано відповідну заяву про стягнення коштів, подану до ВДВС Оболонського районного управління юстиції у м. Києві. Виконавче провадження за вказаною вимогою було припинено.
Проте, з постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.08.2013 р. позивачу стало відомо про існування вимоги про сплату недоїмки № Ф1143У від 01.07.2013 р., яка на думку позивача, є такою що порушує його права, свободи та інтереси, є протиправною, а отже підлягає скасуванню.
Позивач наголошує на тому, що заборгованості перед пенсійним фондом в нього не має.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач своїми правами на подання заперечень проти адміністративного позову, пояснень, передбаченими статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався.
В судове засідання представник відповідача не з'явився.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 04.12.2013 р. представника відповідача, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого Пенсійним фондом України від 25.08.2009 р., має право на отримання пенсії за віком.
Відповідно до Свідоцтва серії НОМЕР_2, виданого ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 25.01.2012 р. ОСОБА_1 є платником єдиного податку.
23 січня 2013 року ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва подала звіт за 2012 рік (нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обради спрощену систему оподаткування).
На підставі зазначеного вище звіту, 01 березня 2013 року УПФ України в Оболонському районі м. Києва позивачу було виставлено Вимогу № Ф0286 про сплату боргу в розмірі 4 572,42 грн.
20 березня 2013 року ОСОБА_1 з заявою про визнання поданого нею звіту недійсним звернулася до відповідача, яка останнім була зареєстрована 21.03.2013 р.
Листом від 27.03.2013 р. № 3400/03 УПФ України в Оболонському районі м. Києва повідомило позивача про те, що подавши зазначений звіт, він взяв на себе зобов'язання на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
05 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернулася із скаргою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві розглянуто скаргу позивача від 05.04.2013 р. про скасування Вимоги про сплату боргу № Ф0286 від 01.03.2013 р., виставлену відповідачем, за наслідками розгляду якої, ГУ ПФУ в м. Києві задоволено заяву ОСОБА_1 від 21.03.2013 р. про узгодження Вимоги про сплату боргу № Ф0286 від 01.03.2013 р.
01 липня 2013 року УПФ України в Оболонському районі м. Києва позивачу виставлено Вимогу № Ф1143У про сплату недоїмки в розмірі 4 572,42 грн.
30 серпня 2013 року головним державним виконавцем відділу ДВС Оболонського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги № Ф1143У, виданої 01.07.2013 р. УПФ України в Оболонському районі м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФ України в Оболонському районі м. Києва суми боргу в розмірі 4 572,42 грн.
Вказаною вище постановою державного виконавця, ОСОБА_1 був встановлений строк добровільного виконання постанови, а саме, до 06.09.2013 р.
19 вересня 2013 р. ОСОБА_1 за захистом, на її думку, порушених прав, свобод та інтересів звернулась до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд частково погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ст. 2 Закону № 1788-ХІІ за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років та жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років (ст. 12 Закону № 1788-ХІІ).
На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах (ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 1058-ІV визначено поняття «пенсія» - як, щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
З 01.01.2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI.
Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
У відповідності до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частинами 1, 5 статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Як передбачено частиною 12 статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як встановлено судом, позивач не сплатив на користь Управління пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з січня по грудень 2012 р. на загальну суму 4 572,42 грн.
Відповідачем 01.07.2013 р. прийнята Вимога № Ф1143У про сплату боргу, а саме суми недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 4 572,42 грн.
Позивач вважає Вимогу відповідача № Ф1143У від 01.07.2013 р. про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 4 572,42 грн. такою, що підлягає скасуванню, оскільки він є фізичною особою-підприємцем та пенсіонером за віком та відповідно до вимог ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні взаємовідносини, оцінивши докази, які надані до матеріалів справи, суд не може погодитися з правовою позицією відповідача про те, що позивач, який є фізичною особою-підприємцем, пенсіонером та отримує пенсію за віком зобов'язаний сплачувати єдиний внесок.
Таким чином, зазначеною нормою ст. 4 Закону № 2464-VI, в редакції, яка діє з 06.08.2011 р., наведений вичерпний перелік фізичних осіб-підприємців, які є пенсіонерами за віком або інвалідами без урахування віку та отримують пенсію або соціальну допомогу, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску.
В зазначеній нормі законодавцем не виключені особи, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком на пільгових умовах. Крім того, звільняють від сплати за себе єдиного внеску фізичні особи-підприємці, які є інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Крім того, даною нормою передбачено добровільну участь платників єдиного внеску у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В матеріалах справи відсутні будь-які заява та/або договір ОСОБА_1 на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з пояснень позивача та заяви від 20.03.2013 р., адресованій відповідачу, вбачається відсутність ознак добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказана вище обставина не спростована й матеріалами, наданими відповідачем до суду.
З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позовна вимога про визнання протиправною та скасування Вимоги Управління пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва від 01.07.2013 р. № Ф1143У про сплату боргу, а саме суми недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з січня по грудень 2012 р. в розмірі 4 572,42 грн. підлягає до задоволення в повному обсязі.
Водночас, вимога про зобов'язання відповідача звернутись із заявою до ВДВС Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа - вимоги УПФ України в Оболонському районі м. Києва № Ф1143У від 01.07.2013 р. до задоволення не підлягає, з огляду на наступне.
Відповідно до абз. другого ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконанні в відділі ДВС Оболонського РУЮ у м. Києві перебуває виконавче провадження № 39580826 з примусового виконання вимоги № Ф1143У, виданої 01.07.2013 р. УПФ України в Оболонському районі м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФ України в Оболонському районі м. Києва суми боргу в розмірі 4 572,42 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 р. № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР) державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.
Таким чином, державний виконавець в процесі виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, керується Конституцією України та спеціальним законом, як то Законом № 606-XIV.
За вказаних обстави, суд вважає за необхідне зазначити, що для відновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача, останньому необхідно звернутись до суду з вимогами, заявивши їх безпосередньо до відділу виконавчої служби.
Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством України, зокрема Законом № 2464-VI, не передбачено право управління пенсійного фонду відкликати вимогу про сплату боргу.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги позивача.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання УПФ України в Оболонському районі м. Києва в подальшому не приймати жодних рішень (вимог) щодо нарахування їй страхових внесків до подання нею заяви про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд, виходячи з завдання адміністративного судочинства, зазначає, що захисту в судовому порядку підлягають вже порушені права, свободи та інтереси фізичних осіб.
З огляду на зазначене та беручи до уваги те, що суду наперед невідомо про можливе порушення прав, свобод та інтересів позивача з боку відповідача, вимога про його зобов'язання в подальшому не приймати жодних рішень (вимог) щодо нарахування позивачу страхових внесків є, на переконання суду, безпідставною. Позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту.
Належним, суд вважає, захистом є звернення позивача до суду з вимогами про списання суми боргу (недоїмки).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове обґрунтування заявлених позивачем вимог.
Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення позивача, вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, в зв'язку із чим, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 11,00 грн. з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати Вимогу Управління пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва від 01 липня 2013 року № Ф1143У про сплату боргу, а саме суми недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з січня по грудень 2012 р. в розмірі 4 572,42 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Управління пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 11,00 грн. (одинадцять гривень 00 копійок).
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко