ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
25 грудня 2013 року № 826/16891/13-а
В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА"
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІСА" звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 14 червня 2013 року № 0001242210.
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України, Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та зазначає, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби при проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" неправомірно зроблений висновок про те, що правочини вчинені за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом підтверджуються необхідними первинними документами.
Представником відповідача через канцелярію суду подані заперечення по суті заявлених позовних вимог, в яких відповідач посилається на Податковий кодекс України та зазначає, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби правомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року № 0001242210, оскільки реальність здійснення операцій за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" не підтверджується первинними документами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІСА" є юридичною особою та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
В період з 20 травня 2013 року по 31 травня 2013 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на підставі направлень від 20 травня 2013 року № 1101, № 1102, згідно наказу від 17 травня 2013 року № 1038 та відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" з питань достовірності повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість за травень, червень, липень 2012 року та податку на прибуток за період 2-3 квартали 2012 року по фінансово-господарським взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД".
За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби складено акт від 31 травня 2013 року № 1863/22-119/32662933, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСА" пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 13 320 грн., у тому числі: за травень 2012 року - 3 333 грн., за червень 2012 року - 5 000 грн., за липень 2012 року - 4 987 грн.
6 червня 2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСА" подані заперечення на акт перевірки Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.
Листом від 11 червня 2013 року за № 198/10/22-111 Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби повідомила позивача про те, що висновки акту перевірки від 31 травня 2013 року № 1861/22-119/32662933 залишені без змін, а заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" від 6 червня 2013 року № 38/0613 (вхідний № 12601/10 від 6 червня 2013 року) без задоволення.
На підставі складеного акту перевірки, 14 червня 2013 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення № 0001242210, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТІСА" суму грошового зобов'язання в розмірі 16 650 грн., з якої: за основним платежем - 13 320 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 330 грн. за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу: 14010100.
Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку.
Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 28 серпня 2013 року № 3690/10/26-15-10-04-04 залишено без змін податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 14 червня 2013 року № 0001242210, а скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" від 26 червня 2013 року № 39/0613 (вхідний від 1 липня 2013 року № 2636/10) - без задоволення.
Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 27 вересня 2013 року № 12030/6/99-99-10-01-15 залишено без змін податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 14 червня 2013 року № 0001242210 та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, а скаргу - без задоволення.
Як встановлено під час розгляду справи, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби під час проведення перевірки прийшла до висновку про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД", оскільки правочини вчинені за участю позивача та його контрагента не спричинили настання реальних правових наслідків.
Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає про наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).
Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.
Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
29 травня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСА", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД", як виконавцем, укладено договір № 29-05/12, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати власними та залученими силами прокладання кабелю ВОК-16 на ділянці: вул. Макіївська 10б - вул. Гетьмана, 1 в м. Києві, згідно технічного завдання, виданого замовником. Відповідно до пункту 1.3 договору, виконавець виконує запланований об'єм робіт протягом двадцяти чотирьох робочих днів з дня підписання даного договору та отримання від замовника необхідних матеріалів. Пунктом 2.2 договору визначено, що загальна вартість робіт по цьому договору складає 79 920 грн., в тому числі ПДВ - 13 320 грн. Згідно пункту 3.2 договору, розрахунки за договором здійснюються наступним чином: замовник сплачує виконавцю аванс у розмірі 25 % від загальної вартості робіт за договором, що становить 19 980 грн. (в тому числі ПДВ - 3 330 грн.) протягом п'яти робочих днів з дня підписання договору. Після виконання робіт замовник сплачує виконавцю 65 % від загальної вартості робіт за договором, що становить 51 948 грн. (в тому числі ПДВ - 8 658 грн.) протягом трьох робочих днів з дня підписання акта виконаних робіт. Останні 10% від загальної вартості робіт за договором, що становить 7 992 грн. (в тому числі ПДВ - 1 332 грн.) протягом трьох робочих днів після здавання кабелю на лінійний облік в ПАТ "Укртелеком".
На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" виписало на користь позивача податкові накладні:
- № 882 від 29 травня 2012 року на загальну суму 20 000 грн., в тому числі ПДВ - 3 333,33 грн.,
- № 728 від 25 червня 2012 року на загальну суму 30 000 грн., в тому числі ПДВ - 5 000 грн.,
- № 999 від 30 липня 2012 року на загальну суму 29 920 грн., в тому числі ПДВ - 4 986,66 грн.
30 липня 2012 року між сторонами договору підписаний акт здачі-приймання виконаних робіт з організації останньої милі, згідно якого виконавцем проведені роботи по прокладці оптичного кабелю ВОК-16 на ділянці: вул. Макіївська 10б - вул. Гетьмана, 1 в м. Києві, загальною вартістю 79 920 грн. В акті зазначено, що з урахуванням авансового платежу сума до сплати по акту складає 29 920 грн. (у тому числі ПДВ - 4 986,67 грн.).
На підтвердження оплати послуг наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" позивачем надано платіжні доручення № 2591 від 30 травня 2012 року на суму 20 000 грн., № 2659 від 25 червня 2012 року на суму 30 000 грн., № 2736 від 30 липня 2012 року на суму 29 920 грн. та виписку по рахунку в АТ "УкрСиббанк".
Отже, під час розгляду справи встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" виконані зобов'язання згідно укладеного договору, що підтверджується відповідними первинними документами.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи представника відповідача відносно того, що акт здачі-приймання робіт від 30 липня 2012 року підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" ОСОБА_1, проте у відповідності до установчих документів директором контрагента позивача є ОСОБА_2 з тих підстав, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з 14 липня 2012 року керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" є ОСОБА_1.
Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Під час розгляду справи представник позивача зазначила, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСА" замовлялися послуги у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" щодо прокладання кабелю для здійснення власної господарської діяльності щодо надання послуг з проводного електрозв'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, 3 липня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІСА" звернулося до начальника Центру телекомунікаційних послуг № 1 з листом № 08/06-12, яким просило надати дозвіл на проведення робіт з прокладання кабелю ВОК-16 в телефонній каналізації за адресою від будинку № 10б по вул. Макіївська до вул. Гетьмана, 1, розроблений на підставі технічних умов № 04-7/1100 від 8 квітня 2011 року, виданих КМФ ПАТ "Укртелеком" та розробленою проектною документацією Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА". В листі також зазначено, що відповідальний за виконання робіт - виконроб ОСОБА_3, особисте посвідчення з ОП та ТБ НОМЕР_1. Працівники, які виконуватимуть роботу: ОСОБА_4 - монтажник зв'язку, ОСОБА_5 - кабельщик-спаювальник, ОСОБА_6 - кабельщик-спаювальник.
3 липня 2012 року Центром телекомунікаційних послуг № 1 виданий виконробу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" ОСОБА_3 дозвіл № 378-55 на право проведення робіт з підземних кабельних споруд зв'язку ЦТП № 1, згідно якого ОСОБА_3 надано дозвіл виконувати роботи в підземних кабельних спорудах зв'язку для прокладання та монтажу кабелю зв'язку: О-16-СА-8W-М12NS Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" за адресою: від т.к. № 772 по вул. Макіївській, вул. Полупанова, вул. Автозаводській, вул. Резервній, вул. Фрунзе, вул. О.Теліги, вул. О.Довженка до т.к. № 104 по вул. В.Гетьмана, згідно ТУ № 04-7/1100 від 8 квітня 2011 року КМФ ВАТ "Укртелеком", договору про надання доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації № 1120057 від 10 лютого 2012 року.
3 липня 2012 року директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" виданий наряд-допуск на виконання робіт з підвищеною небезпекою в діючих підземних кабельних спорудах зв'язку Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"
Між начальником ЦТЕЛСР ЦТП № 1 Ткаченком С.І. та представником генерального підрядчика, відповідального за виконання робіт виконробом ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД" ОСОБА_3 3 липня 2012 року складено акт-допуск на виконання будівельно-монтажних робіт на території діючого підприємства.
31 липня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСА" складено акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, згідно якого лінійно-кабельна споруда від буд. Макіївська, 10б - вул. Гетьмана, 1 в м. Києві пройшла випробування та здана в експлуатацію.
Київською міською філією Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком", Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" складений акт від 31 серпня 2012 року № 677 про те, що за адресою від буд. № 10б по вул. Макіївській до буд. № 1 по вул. Гетьмана проведено огляд побудованих лінійно-кабельних споруд на підставі проекту та технічних умов № 04-7/1100 від 8 квітня 2011 року, виданих КМФ ВАТ "Укртелеком", договору № 1120057, проекту № 005-1-ЛС (погодження ЦТП-1 № 90 від 8 лютого 2012 року) на відповідність вимогам Керівного нормативного документу Державного комітету зв'язку та інформатизації України "Керівництво з експлуатації лінійно-кабельних споруд місцевих мереж зв'язку" та постановлено, що лінійно-кабельні споруди побудовані відповідно до проекту та вимог технічних умов та придатні для технічної експлуатації.
На підтвердження виконання робіт з прокладки кабелю позивачем також надані підписані між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком", як виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІСА", як замовником, акти прийому-передачі виконаних робіт № 8200006003500578/25-18/9607 від 17 квітня 2012 року, № 8200005528506301/1120057 від 14 травня 2012 року, № 8200005528506301/ЛЦ 377-55 від 13 серпня 2012 року, згідно яких виконавцем передані, а замовником прийняті наступні роботи: продовження терміну дії ТУ (з ПДВ); вихідний № 16/0412 від 4 квітня 2012 року р/вх. № 820000/1-3390 від 6 квітня 2012 року; надання доступу в каналізацію для прокладки кабелю до 12 мм за адресою: 04074, м. Київ, вул. Макіївська, ТК № 772; технічний нагляд за роботою сторонньої організації в ТК (з ПДВ).
На підтвердження придбання кабелю оптичного ОТЛ-М (2,7) П-2*8Е1 та муфти Slimca MI024-T4 УКТЗЕД 853690100 позивачем надано копії видаткових накладних № РН-0000716 від 28 травня 2012 року, № РН-0000717 від 28 травня 2012 року та № пІС000002958 від 19 липня 2012 року.
З огляду на встановлене та враховуючи, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД", які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення, висновки відповідача про те, що первинні документи складені за участю позивача та його контрагента не підтверджують факт здійснення господарських операцій, судом до уваги не приймаються.
Відносно висновків відповідача, викладених в акті перевірки, суд зазначає про наступне.
Як вбачається з акту перевірки Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, висновки податкового органу щодо неправомірності віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" грунтуються на висновках акту Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 15 січня 2013 року № 429/22.3-17/37889288 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 1 січня 2012 року по 30 жовтня 2012 року.
При цьому, суд зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.
При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2013 року у справі № К/800/15523/13.
При цьому, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12.
Суд також зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Крім того, суд зазначає, що для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента платника податку на додану вартість в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.
Як встановлено під час розгляду справи, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.
Крім того, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" є: діяльність у сфері проводного електрозв'язку.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видати діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД" є: інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у., діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, неспеціалізована оптова торгівля, діяльність у сфері архітектури, будівництво житлових і нежитлових будівель.
Враховуючи наведене, суд зазначає про відповідність господарських взаємовідносин статутній діяльності позивача та його контрагента.
Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, а також того, що вчинення зазначених правочинів не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави.
З огляду на встановлене, суд зазначає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мармур ЛТД", тому податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 14 червня 2013 року № 0001242210 визнається протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 14 червня 2013 року № 0001242210.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" судові витрати у розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.
Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя М.А. Бояринцева