30 грудня 2013 року 810/6054/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, за участю третьої особи, Малого приватного підприємства - фірма «Андромеда» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Славянка» (далі - ТОВ «Славянка» або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Ірпінська ОДПІ або відповідач), за участю третьої особи - Малого приватного підприємства - фірма «Андромеда» (далі - МППФ «Андромеда») про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.08.2013 №0001182204 та №0001192204.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо поставки товарів між ним та МППФ «Андромеда» мали реальний характер, що підтверджується договором купівлі-продажу, видатковими, податковими накладними, доказами транспортування та оплати товарів, а також доказами використання придбаних товарів у власній господарській діяльності тощо.
Як зазначає позивач, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження фіктивності та нікчемності договору, укладеного між позивачем та МППФ «Андромеда», а викладені в акті перевірки висновки ґрунтуються виключно на матеріалах перевірок МППФ «Андромеда», без надання оцінки наданих позивачем до перевірки первинних документів.
Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Третя особа правом на надання письмових пояснень по справі не скористалася.
У судове засідання 13.12.2013 з'явився представник позивача. Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 13.12.2013 не з'явилися. Матеріали справи містять інформацію про повідомлення відповідача та третьої особи своєчасно та належним чином про дату, місце та час проведення судового засідання. Жодних заяв та клопотань про відкладення судового засідання або про розгляд справи за відсутності представника відповідача та третьої особи до суду не надходило.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта
Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності, враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач та третя особа були повідомлені своєчасно та належним чином, однак у судове засідання не з'явилися та беручи до уваги, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ТОВ «Славянка», ідентифікаційний код 24883794, місцезнаходження: Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, вул. Леніна, буд. 224 Б, зареєстроване як юридична особа 13.06.1997, про що внесено запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №13311200000000505. Як платник податків узятий на податковий облік у податковому органі з 20.06.1997 за №267.
Позивач 17.07.1997 зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується наявним у матеріалах справи Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100302927, виданого 03.10.2010 ДПІ у Бородянському районі (том І а.с.19).
Основними видами діяльності ТОВ «Славянка» є виробництво м'ясних продуктів, інші види перероблення та консервування фруктів і овочів, виробництво готової їжі та страв, неспеціалізована оптова торгівля, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
У період з 25.06.2013 по 31.08.2013 на підставі наказу Ірпінської ОДПІ від 25.07.2013 № 43, повідомлення про проведення перевірки від 25.07.2013 №312, посадовою особою Ірпінської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Славянка» з питань дотримання податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на прибуток підприємств у період з 01.01.2012 по 31.03.2012 та податку на додану вартість у період з 01.01.2012 по 29.02.2012 по розрахункам з МППФ «Андромеда» (код за ЄДРПОУ 14020271).
За результатами перевірки складений акт від 31.07.2013 №874/22-4/24883794 (надалі - Акт перевірки), який містить висновки про порушення позивачем:
- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за І квартал 2012 року на суму 192554,00 грн.;
- пункту 198.2, 198.6 статті 198 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187), пункту 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 183384,00 грн., у тому числі за січень 2012 року на суму 63406,00 грн. та за лютий 2012 року на суму 119978,00 грн.;
- частин першої, п'ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, частини першої статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658 та 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним по правочину, здійсненого ТОВ «Славянка» та МППФ «Андромеда».
Висновок податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання, за його твердженням, пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів у МППФ «Андромеда»,та безпідставне віднесення позивачем до витрат витрати на придбання товарів у вищевказаного контрагента, що ґрунтується на актах про неможливість проведення у квітні 2013 року зустрічних звірок МППФ «Андромеда».
В обґрунтування правомірності прийнятих спірних рішень відповідач зазначив, що податковий орган позбавлений можливості провести у 2013 році зустрічну звірку МППФ «Андромеда», що підтверджується відповідними актами, довідками щодо встановлення місцезнаходження МППФ «Андромеда» та формою 18-ОПП від 19.04.2013 за №29.
Крім цього, на адресу відповідача надійшов лист СВ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 19.04.2013 №1091/07-09/086 про порушення кримінальної справи за ознаками складу злочинів, передбачених частиною другою статті 205 та частиною третьою статі 212 Кримінального кодексу України, щодо ряду фіктивних підприємств, у тому числі МППФ «Андромеда».
У зв'язку з неможливістю проведення зустрічної звірки МППФ «Андромеда» та його контрагентів по ланцюгу постачання товарів, податковий орган дійшов висновку про відсутність у МППФ «Андромеда» первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по взаємовідносинах із ТОВ «Славянка», відсутність факту поставки товарів, робіт (послуг) контрагентам покупцям та про «фіктивність» діяльності вказаного підприємства, та, як наслідок про нікчемність усіх укладених ним договорів.
Тобто, право позивача на формування податкового кредиту та витрат поставлено у залежність від добросовісності осіб по ланцюгу постачання МППФ «Андромеда» із своїми контрагентами, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах.
На підставі Акта перевірки, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Ірпінською ОДПІ прийняті податкове повідомлення-рішення від 19.08.2013: № 0001182204, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 275076,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 183384,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 91692,00 грн. та № 0001192204, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 278831,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 192554,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 96277,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався своїм правом оскаржити їх у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.
У ході з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами судом встановлено, що між покупцем - ТОВ «Славянка» та продавцем - МППФ «Андромеда» укладений договір купівлі-продажу від 20.01.2012 №14 (том І а.с.118-121), відповідно до якого продавець зобов'язується у встановлені строки передати у власність покупця салат «Айсберг» у качанах згідно з замовленням покупця, кількість, вартість якого буде визначена у рахунках фактурах, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (пункт 1 договору).
Відповідно до пояснень представника позивача, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання він учинив низку дій щодо перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності та добросовісності МППФ «Андромеда», а саме, позивачем було запитано та отримано від контрагента документи про наявність державної реєстрації та стан юридичної особи контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; наявність державної реєстрації як платника податку на додану вартість.
Лише після отримання всіх документів позивачем був укладений відповідний договір.
У зв'язку з чим, судом встановлено, що позивачем було вжито всіх необхідних від нього заходів стосовно перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності МППФ «Андромеда», наявності дефектів у правовому статусі його контрагента (відсутність реєстрації як платника податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо) в офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість, що ведеться Державною податковою службою України.
На підтвердження поставки товару (салат «Айсберг» у качанах) від МППФ «Андромеда» позивачем до перевірки та матеріалів справи надані видаткові накладні від 30.01.2012 №РН-0000074, від 31.01.2012 №РН-0000082, від 21.02.2012 №РН-0000051, від 23.02.2012 №РН-0000066, від 27.02.2012 №РН-000082, від 28.02.2012 №РН-0000090, від 29.02.2012 №РН-0000100 (том І а.с.122, 126, 130, 134, 138, 140, 144).
За результатами господарських операцій МППФ «Андромеда» видано на користь ТОВ «Славянка» податкові накладні від 30.01.2012 №74, від 31.01.2012 №82, від 21.02.2012 №51, від 23.02.2012 №66, від 27.02.2012 №82, від 28.02.2012 №90, від 29.02.2012 №100 (том І а.с.123, 127, 131, 135, 139, 141, 145).
Розрахунки між позивачем та МППФ «Андромеда» здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по рахунку ТОВ «Славянка» (том І а.с.148, 149).
На підтвердження поставки придбаних товарів, позивачем надані подорожні листи вантажного автомобіля, який перебував у власності позивача, зміст та форма яких відповідають вимогам чинного законодавства (том І а.с.124, 125, 128, 129, 132, 133, 136, 137, 142, 146, 147).
У ході розгляду справи представник відповідача жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловив. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.
Всі зазначені двосторонні документи підписані уповноваженими особами сторін та скріплені їх печатками.
Тобто, позивачем відповідачеві під час проведення перевірки надані усі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які встановлюють факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарів у МППФ «Андромеда» та їх оплати.
Крім того, судом встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили та доказовості.
Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень в діях позивача відповідачем не виявлено. Надані позивачем до перевірки документи відповідачем не проаналізовано.
Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Славянка» та МППФ «Андромеда» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.
А відтак, на момент здійснення господарських операцій та видання податкових накладних, позивач та його контрагент були платниками податку на додану вартість, які зареєстровані відповідно до положень статті 183 Податкового кодексу України.
Статус позивача та його контрагента, як платників податку на додану вартість, не заперечувався сторонами.
Відповідач не заперечував та не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України та наказу Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1333/20071.
У силу положень пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.
Судом встановлено, що на виконання умов договору МППФ «Андромеда» видано на користь ТОВ «Славянка» належним чином оформлені податкові накладні.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що сума податкового кредиту позивачем сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних.
Згідно з даними Акта перевірки, суми податку на додану вартість по податкових накладних, виписаних МППФ «Андромеда» включені позивачем до податкового кредиту відповідних періодів, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з ПДВ.
На неодноразову вимогу суду відповідач не надав жодних доказів того, що контрагент позивача не звітувався до податкового органу, не відображав результати господарських операцій з позивачем та не сплатили до бюджету обов'язкових платежів.
У зв'язку з цим, у суду не виникає сумнівів щодо належного відображення результатів господарських операцій між позивачем та його контрагентом у податковій звітності.
За змістом положень Податкового кодексу України, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.
Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання було визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі вартості придбаних товарів, а також віднесення до складу витрат, витрати на їх придбання.
Оскільки, на думку податкового органу, товари фактично не поставлялись, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, угода є безтоварною, та, як наслідок, нікчемною, а тому формування податкового кредиту та витрат за нею вчинено позивачем незаконно.
Водночас, відповідач не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем розрахунку податкового кредиту та витрат за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.
Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків Акта перевірки про нікчемність правочину та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Суд зазначає, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Вивчивши надані документальні підтвердження, судом не встановлено відсутності мети у позивача щодо реального настання правових наслідків та укладення правочину задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків.
Факт придбання позивачем товарів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості придбаних товарів, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.
Наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку містять усі дані стосовно змісту операції. Вказані документи містять всі необхідні реквізити, які передбачені положеннями статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксують факт здійснення господарської операції позивача.
Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування висновків про нікчемність/безтоварність правочину, на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, оскільки такі висновки не можливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.
Як вбачається із змісту актів про неможливість проведення зустрічних звірок МППФ «Андромеда», податковим органам не перевірялося МППФ «Андромеда» на предмет наявності господарсько-правових відносин з іншими суб'єктами господарювання у зв'язку з укладанням договорів оренди основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; по перевезенню матеріальних цінностей із залученням сторонніх перевізників; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт.
Крім цього, на неодноразову вимогу суду відповідачем не надано жодного доказу неможливості здійснення позивачем та його контрагентом зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.
Висновки про відсутність у контрагента позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені лише на підставі службової інформації, яка є недостатньою для визнання угоди нікчемною та такі висновки не можливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.
Як встановлено судом, висновки відповідача про безтоварність господарської операції зроблені без надання оцінки наданим до перевірки документам первинного бухгалтерського та податкового обліку, а висновки щодо нікчемності правочину ґрунтуються на оцінці ланцюга постачання товару.
Крім того, податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка робіт (послуг), товарів постачальником.
Суд звертає увагу також на те, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.
Як вбачається з Акта перевірки, позивачем до перевірки були надані посадовим особам відповідача всі необхідні документи та регістри, які підтверджують фактичний рух активів позивача.
В силу положень пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Так, для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договору, який передбачає придбання товарів, вже є ознакою господарської діяльності.
Як встановлено судом, сторони угод на придбання товарів мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Більш того, згідно з частиною першою статті 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Суд звертає увагу також на те, що факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків та відповідали б змісту цієї діяльності.
Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.
При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Водночас, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.
Як встановлено судом, усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме товари поставлялись, за якою ціною, між якими контрагентами та надано належні докази використання та обліку придбаних товарів у власній господарській діяльності.
Суду не надано також жодних доказів того, що салат «Айсберг» в качанах, який було придбано позивачем у МППФ «Андромеда» придбавався у інших контрагентів або обліковувались на складах позивача до укладення правочину, який, на думку відповідача, містить ознаки безтоварності.
Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не заперечувався факт наявності у позивача товару та його використання у власній господарській діяльності, зазначеної у КВЕД.
Як вбачається з матеріалів справи податковим органом не надано доказів на підтвердження відсутності зв'язку придбаних товарів з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції або неможливістю їх використання в господарській діяльності позивача, а також не надано беззаперечних доказів про відсутність у позивача мети використання у своїй господарській діяльності товарів, що ним придбані.
Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, придбаний у МППФ «Андромеда» товар (салат «Айсберг» в качанах) був використаний для приготування овочевих салатів, які у свою чергу були поставлені ТОВ «Домінос Піцца Юкрейн», ТОВ «Чікен Київ», ТОВ «Успот ЛТД» та ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», на підтвердження чого надав суду відповідні договори поставки, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні (том І а.с.184-249).
Суд зазначає, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури.
З Акта перевірки позивача вбачається, що посадові особи податкового органу факти поставки товарів не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні висновки посадових осіб податкового органу щодо контрагента позивача та інших осіб по ланцюгу постачання товарів контрагенту позивача.
А відтак, суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом є формальними та не обєктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на неможливості проведення самої звірки з контрагентом позивача та інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.
Ураховуючи вищезазначені обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та МППФ «Андромеда» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.
Щодо тверджень податкового органу про нікчемність правочину суд зазначає таке.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).
У силу положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд звертає увагу на те, що у даній адміністративній справі, відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування такої нікчемності.
Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.
Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.
Проте, відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.
Відповідачем не доведено того факту, що зазначений правочин був укладений не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що він спрямований на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочину, який відповідач вважає нікчемним, та здійснення господарських операцій, всі сторони правочину були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Більш того, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагента позивача від уплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам підприємства або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.
Оскільки зобов'язання за договором, укладеним між позивачем та МППФ «Андромеда» мали реальний характер, відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочину відповідало волі сторін договору.
За наведених обставин, твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Водночас, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів. Надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності з урахуванням видів діяльності за КВЕД.
Слід також зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.
Таким чином, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновок акта перевірки його контрагента без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.
З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості; твердження про відсутність факту поставки товарів спростовується наявними матеріалами справи; суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та витрат, не доведено його недобросовісності суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 19.08.2013 № 0001182204 та № 0001192204.
Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» понесені судові витрати у формі судового збору у розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 81 коп. згідно платіжного доручення від 04.11.2013 №6166.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 30.12.2013