Справа №22-ц/796/16120/2013 Головуючий у 1 - й інстанції: Осаулов А.А.
Доповідач - Ратнікова В.М.
26 грудня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Шиманського В.Й.
- Гаращенка Р.Д.
при секретарі - Мурга М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 та апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року в цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року позов Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволено.
Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» суму заборгованості за квартирну плату та комунальні послуги в розмірі по 1 355 грн. 68 коп.; інфляційні нарахування у розмірі по 533 грн. 75 коп.; 3% річних від суми боргу у розмірі по 163 грн. 46 коп.; судовий збір у розмірі по 45 грн. 88 коп. з кожного.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року скасувати.
В апеляційній скарзі зазначають, що рішення суду 1-ї інстанції є незаконним та необґрунтованим, було ухвалене судом з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, а викладені в рішенні висновки не відповідають дійсним обставинам справи. Так, судом 1-ї інстанції при ухваленні рішення не взято до уваги ту обставину, що житлово-комунальні послуги можуть надаватися лише на підставі укладеного між споживачем та комунальним підприємством письмового договору, який повинен містити всі істотні умови, встановлені ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Проте, між позивачем та відповідачами не існує ніяких договірних відносин, а тому Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» не має права вимагати від відповідачів оплати за комунальні послуги. Зазначають також, що судом 1-ї інстанції не з'ясовано чи дійсно Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» є балансоутримувачем будинку в якому проживають відповідачі та чи є належним позивачем у даній справі. Вказують на те, що розрахунок боргу за комунальні послуги є необґрунтованим, невірним та таким, що ґрунтується на недостовірних даних. Також посилаються на те, що судом 1-ї інстанції безпідставно задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України. Крім того, судом безпідставно не застосовано до правовідносин, які склалися між сторонами строк позовної давності.
Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року ОСОБА_3 також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» заборгованість за період з 01.10.2006 р. по 01.10.2010 р. у відповідності до 1/8 частки спільного майна в розмірі 563,49 грн., інфляційні нарахування у розмірі 333,59 грн., 3% річних від суми боргу у розмірі 102,15 грн., та судовий збір в розмірі 45,88 грн. та стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» в рівних частинах заборгованості за квартирну плату та комунальні послуги за період з 01.10.2006 р. по 01.04.2013 р. в розмірі по 1553 грн. 68 коп.; інфляційні нарахування у розмірі по 583,79 грн..; 3% річних від суми боргу у розмірі по 178,79 грн.; судовий збір у розмірі по 45 грн. 88 коп. В задоволення решти позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду 1-ї інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що судом 1-ї інстанції проігноровано той факт, що ОСОБА_3 з 2010 року постійно проживає за межами міста Києва у будинку Садівничого товариства «Зелений Бір», що підтверджується рішенням суду та довідкою Садівничого товариства «Зелений Бір». Крім того, судом 1-ї інстанції не взято до уваги, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є приватизованою і ОСОБА_3 на праві власності належить лише 1/8 частина даної квартири, а тому відповідач зобов'язаний брати участь у витратах на утримання квартири лише в межах своєї частки спільної часткової власності.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 та її представник повністю підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» проти доводів апеляційних скарг відповідачів заперечував посилаючись на те, що рішення суду постановлено з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційних скарг є безпідставними.
ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, а тому, колегія судів вважає можливим слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з слідуючих підстав.
З довідки №1314 від 19.11.2012 р. (форма №3), виданої Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора «Діброва» вбачається, що в приватизованій квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_8.
Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» є виконавцем з надання житлово - комунальних послуг у будинку АДРЕСА_1
З наданого позивачем та перевіреного в судовому засіданні розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідачів в період з жовтня 2006 року по квітень 2013 року виникла заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг на загальну суму 6778,41 грн.
В добровільному порядку сума заборгованості по житлово-комунальним послугам відповідачами не сплачується, а тому Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 на загальну суму 10264,47 грн., в тому числі: 6778,41 грн. - основного боргу; 2668,75 грн. - інфляційних втрат та 817,31 грн. - 3% річних.
Задовольняючи позовні вимоги Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» та стягуючи з ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 заборгованість, суд 1-ї інстанції посилався на те, що чинним законодавством України встановлено обов'язок власника та користувача квартири вносити плату за утримання будинку та прибудинкової території, а також плату за комунальні послуги, відповідачі вказані вимоги закону належним чином не виконують, що призвело утворення заборгованості по вказаним платежам, яку в добровільному порядку погасити відповідачі не бажають, а тому вона підлягає стягненню з відповідачів в судовому порядку.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів на в повній мірі відповідає вимогам закону.
Так, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Аналіз даного Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).
Статті 20, 21 даного Закону визначають обов'язки та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, відповідно до яких споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - є надання таких послуг вчасно та відповідної якості.
Згідно зі статтями 156, 162 ЖК України, власник та члени його сім'ї зобов'язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Відповідно до вимог ст.179 ЖК України, користування будниками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Частиною 3 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).
Оскільки Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» надавалися в повному обсязі послуги задоволення потреб відповідачів щодо обслуговування будинку та прибудинкової території, а також щодо надання житлово-комунальних послуг, а відповідачі не належним чином здійснювали їх оплату з жовтня 2006 року по квітень 2013 року, то колегія суддів приходить до висновку, що суд 1-ї інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачів на користь позивача заборгованість в межах заявлених позивачем вимог, відповідно до перевіреного в судовому засіданні розрахунку в сумі 6778,41 грн.
Колегія суддів також вважає обґрунтованим рішення суду 1-ї інстанції і в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача 3% річних в розмірі 817,31 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2668,75 грн., з наступних підстав.
Так, згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом достовірно встановлено, що відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання по оплаті вартості отриманих житлово-комунальних послуг та послуг по утриманню будинку та прибудинкової території, а тому зобов'язані сплатити з простроченої суми 3 % річних в сумі 817,31 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2668,75 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що між позивачем та відповідачами не існує ніяких договірних відносин, а тому Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» не має права вимагати від відповідачів оплати за комунальні послуги, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Судом встановлено, що між Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» та до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 дійсно договір про надання житлово-комунальних послуг не укладався, проте, вони є споживачами житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем.
З системного аналізу вказаних вище норм вбачається, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від обов'язку щодо сплати вартості фактично отриманих житлово-комунальних послуг у строки, встановлені законом.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» є неналежним позивачем відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.
За змістом ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до ст.24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач має право: 1) здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю; 2) визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту майна; 3) укладати договори на надання житлово-комунальних послуг; 4) приймати рішення щодо використання коштів на виконання капітального та поточного ремонтів; 5) здійснювати господарську діяльність у порядку, визначеному законом; 6) звертатися до суду про звернення стягнення на майно осіб, які відмовляються оплачувати рахунки за споживання житлово-комунальних послуг або відшкодовувати завдані збитки майну, що перебуває в нього на балансі.
З дослідженого судом апеляційної інстанції статуту Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», договору про забезпечення надання комунальних послуг №5 від 01.01.2009 р., договору доручення на надання послуг з обліку, нарахування, збору платежів власників, наймачів та орендарів №1 від 01.02.2012 р., договору на постачання питної вади та приймання стічних вод через приєднані мережу №05618/2-10 від 20.04.2005 р., договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №710001 від 01.11.2003 р. вбачається, що будинок АДРЕСА_1, в якому проживають відповідачі, перебуває на балансі Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», а тому дане комунальне підприємство є належним позивачем у даній справі.
Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про неправильність висновків суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином, згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням. А тому суд першої інстанції обґрунтовано застосував ст.625 ЦК України та стягнув з відповідачів на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми за прострочку виконання грошового зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок боргу за комунальні послуги є необґрунтованим, невірним та таким, що ґрунтується на недостовірних даних, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних доводів відповідачі суду не надали і в чому саме неправильність розрахунку пояснити не змогли.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом 1-ї інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин, які склалися між сторонами строк позовної давності, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтю 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
З наявного в матеріалах справи та перевіреного в судовому засіданні розрахунку заборгованості вбачається, що в період з жовтня 2006 року по квітень 2013 року відповідачі здійснювали часткову оплату вартості наданих житлово-комунальних послуг, а в деяких місяцях оплату за житлово-комунальні послуги здійснювали в більшому розмірі, що свідчить про визнання відповідачами заборгованості за попередні періоди.
Такі дії відповідачів свідчать, відповідно до вимог ч.1 ст.264 ЦК України, про переривання строку позовної давності. Тому, підстав вважати пропущеним строк позовної давності у суду немає.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 на праві власності належить лише 1/8 частина даної квартири, а тому відповідач зобов'язаний брати участь у витратах на утримання квартири лише в межах своєї частки спільної часткової власності, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно зі ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 зверталася до позивача з проханням відкрити на його ім'я окремий особистий абонентський рахунок для того, щоб він мав можливість належним чином виконувати свої зобов'язання, як власник 1/8 частини квартири апелянтом ні суду 1-ї інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом 1-ї інстанції проігноровано той факт, що ОСОБА_3 з 2010 року постійно проживає за межами міста Києва у будинку Садівничого товариства «Зелений Бір», що підтверджується рішенням суду та довідкою Садівничого товариства «Зелений Бір», а тому з 2010 року в нього відсутні підстави для оплати житлово-комунальних послуг, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, апелянтом не заперечується, що ОСОБА_3 у спірний період не звертався до міської ради та Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» з заявами про офіційне документування факту його не проживання за адресою: АДРЕСА_1 з посиланням на термін тимчасової відсутності.
Таким чином, суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав сплачувати послуги в зв'язку з не проживанням у квартирі, оскільки даний факт документально не оформлений.
Інші доводи апеляційних скарг правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 та апеляційної скарги відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відсутні.
Витрати по сплаті судового збору судом стягнуті з відповідача на користь позивача у відповідності з вимогами ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 та апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: