1[1]
25 грудня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді - Лясковської В.І.,
суддів - Павленко О.П., Юденко Т.М.,
за участю прокурора - Петренко О.І.,
захисника - ОСОБА_1,
виправданого - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року, -
цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Похвистнєво Куйбишевської обл. Російської Федерації, який проживає АДРЕСА_1, не судимий,
виправданий за ч. 4 ст. 191 КК України за відсутністю в його діях складу цього злочину.
Судом першої інстанції вирішено питання щодо судових витрат і заявленого в справі цивільного позову.
Як убачається з пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення, він, обіймаючи посаду голови правління - генерального директора ЗАТ «Перспектива» на підставі наказу № 19-к і рішення загальних зборів акціонерів від 12 квітня 2001 року, тобто будучи службовою особою, яка постійно виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки, маючи з 12 січня 2002 року право першого підпису фінансових документів товариства і розпорядження грошовими коштами, розміщеними на його основному розрахунковому рахунку, зловживаючи своїм службовим становищем, заволодів майном товариства у великих розмірах за наступних обставин.
В період часу з 14 травня по 10 липня 2002 року, знаходячись в офісі ЗАТ «Перспектива», по вул. Радищева, 10/14, в м. Києві, ОСОБА_2 разом з головним бухгалтером товариства ОСОБА_3 підписали платіжні доручення, на підставі яких було перераховано з розрахункового рахунку ЗАТ на розрахункові рахунки підприємств-постачальників за придбання товарно-матеріальних цінностей 6 187 гривень, а саме:
- на підставі платіжних доручень №№ 196, 197 від 14 травня 2002 року ТОВ «Господарка» 280 гривень за придбання кухонної машини КМ-4; ТОВ «Велмі» 468 гривень на придбання газової колонки ВПГ-19;
- на підставі платіжного доручення № 198 від 15 травня 2002 року ТОВ Фірма «Меблі» 3 060 гривень за придбання меблів;
- на підставі платіжного доручення № 279 від 10 липня 2002 року ТОВ «Електродім» перераховано 2 379 гривень за придбання апаратури.
15 травня 2002 року невстановлена досудовим слідством особа, використавши підписані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 довіреності серії ИАР № 216939 та ИАР № 216940, видані 14 травня 2002 року на ім'я ОСОБА_2, та підписавши видаткові накладні № № 110268, Р000597, отримала кухонну машину КМ-4 та газову колонку ВПГ-19, які згодом разом з ОСОБА_2 обернули на свою користь;
21 травня 2002 року ОСОБА_3 на підставі довіреності серії ИАР № 216941 на ім'я ОСОБА_4, отримала меблі від ТОВ Фірма «Меблі», підписавши накладну серії 01 АЕ № 032785 на відпуск товарно-матеріальних цінностей. Отримані меблі були передані ОСОБА_2, який, обернув їх на свою користь;
10 липня 2002 року ОСОБА_2, використавши довіреність серії АИР № 216956 та підписавши видаткову накладну № 3160, отримав від ТОВ «Електродім» два телевізори, які обернув на свою користь.
Ревізією надходження, повноти і своєчасності оприбуткування основних засобів ЗАТ «Перспектива» за період з 1 вересня 2000 року по 1 лютого 2003 року встановлено, що зазначені придбані товариством товарно-матеріальні цінності по даним бухгалтерського обліку не оприбутковані, що призвело до заниження в обліку вартості активів товариства на 6 187 гривень.
В ході суцільної інвентаризації основних засобів ЗАТ «Перспектива» виявлено, що станом на 15 вересня 2004 року вказаних основних засобів товариства в наявності немає.
Дії ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 4 ст. 191 КК України як заволодіння чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненого у великих розмірах.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок скасувати, а кримінальну справу повернути в суд першої інстанції на новий судовий розгляд. На переконання апелянта, судове слідство в справі проведено неповно і висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. Так, суд зазначив, що передача ОСОБА_2 та прийняття ОСОБА_5 на склад ЗАТ «Перспектива» товарно-матеріальних цінностей, заволодіння яких інкримінувалося виправданому, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, однак ці особи вказували, що не чули та не бачили цих предметів. Також, суд не дав оцінки розбіжностям в показаннях свідків ОСОБА_8, ОСОБА_5 і ОСОБА_2, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про оголошення показань свідка ОСОБА_5, які мають суттєве значення для встановлення істини у справі, неправомірно поклав в основу вироку копії актів прийому - передачі матеріальних цінностей, оскільки вони не можуть бути належними і допустимими доказами в справі за відсутності їх оригіналів, у зв'язку із чим і посилання у вироку на висновок судово-економічної експертизи, що проводилася на підстави цих документів, є помилковим.
На апеляцію прокурора виправданий ОСОБА_2 подав заперечення, в яких не погоджується з доводами апелянта і просить залишити вирок суду першої інстанції без зміни.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку апеляції, пояснення виправданого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1, які проти задоволення апеляції заперечували та вважали вирок суду законним і обґрунтованим, провівши судові дебати, надавши ОСОБА_2 останнє слово, вивчивши матеріали кримінальної справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів прийшла до висновку, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог ст. 62 Конституції України, ст. 323 КПК України 1960 року, в основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Всі сумніви по справі, у тому числі і щодо достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпано можливості їх доповнення або усунення, повинні тлумачитися на користь підсудного.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 191 КК України ще 26 квітня 2005 року, двічі змінювалося прокурором з перекваліфікацією на ч. 2 ст. 367 КК України і дана кримінальна справа тричі розглядалася судом першої інстанції, однак переконливих доказів його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину так і не здобуто.
Диспозиція ст. 191 КК України передбачає відповідальність, у тому числі, за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Притягнення до відповідальності за цим законом можливе лише за доведеності обставини того, що особа, обернула на свою користь майно, яке було їй ввірено або яким вона розпоряджалась, а також за обставини коли виключена можливості нестачі майна внаслідок його розкрадання іншими особами.
Як убачається з протоколу судового засідання та вироку, суд першої інстанції з достатньою повнотою перевірив докази, якими орган досудового розслідування обґрунтував пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення. Судом встановлено, що зібраними доказами в справі не підтверджується обернення генеральним директором - головою правління ЗАТ «Перспектива» ОСОБА_2 на власну користь товарно-матеріальних цінностей, придбаних за рахунок даного товариства, а відтак, і наявність в його діях ознак складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України.
Судом встановлено, що 21 квітня 2001 року рішенням загальних зборів акціонерів ЗАТ «Перспектива» ОСОБА_2 обраний головою його правління та у цей же день, відповідно до наказу № 19-к, переведений на посаду генерального директора даного товариства (т. 2 а.с. 42).
Відповідно до п. 8.10 Статуту ЗАТ «Перспектива», голова правління - генеральний директор має право першого підпису фінансових документів, розпорядження майном та коштами товариства на суму, що не перевищує 10% його статутного фонду (т. 2 а.с. 9-10). Таке право ОСОБА_2 отримав з 12 січня 2002 року (т. 2 а.с. 43).
ОСОБА_2, уповноважений розпоряджатися грошовими коштами ЗАТ «Перспектива», 14, 15 травня і 10 липня 2002 року підписав платіжні доручення № № 196, 197, 198, 279, на підставі яких з розрахункового рахунку ЗАТ «Перспектива» було здійснено перерахування грошових коштів на розрахункові рахунки підприємств - постачальників, а саме: ТОВ «Велмі» 468 гривень оплати за колонку газову ВПГ-19; ТОВ «Господарка» 280 гривень оплати за кухонні машини КМ-4; ТОВ Фірма «Меблі» 3 060 гривень оплати за меблі; ТОВ «Електродім» 2 379 гривень оплати за апаратуру (т. 2 а.с. 61, 62, 63, 66).
Зазначені товари були отримані на підставі виданих на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 довіреностей серії ИАР: № № 216939, 216940 від 14 травня 2002 року, № 216956 від 10 липня 2002 року, № 2116941 від 15 травня 2002 року (т. 2 а.с. 79, 87, 93, 97).
Орган досудового розслідування, інкримінувавши ОСОБА_2 заволодіння цими товарно-матеріальними цінностями, послався, зокрема, на матеріали ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ЗАТ «Перспектива» за період з 1 вересня 2000 року по 15 вересня 2004 року, а саме,:
- акт Контрольно-ревізійного відділу у Святошинському районі м. Києва № 27-Р-701/30 від 30 вересня 2004 року, за даними якого ревізією надходження, повноти і своєчасності оприбуткування основних засобів ЗАТ «Перспектива» за період з 1 вересня 2000 року по 1 лютого 2003 року, встановлено, що товарно-матеріальні цінності, у тому числі, два телевізори, дві м'ясорубки КМ-4, газова колонка ВПГ-19, меблі: 10 стільців, 4 стола, по даним бухгалтерського обліку товариства не оприбутковані, що призвело до заниження в обліку вартості активів товариства;
- результати суцільної інвентаризації основних засобів ЗАТ «Перспектива», проведеною тимчасовою інвентаризаційною комісією вказаного товариства, створеної на підставі наказу № 21 від 7 вересня 2004 року, якою встановлено, що станом на 15 вересня 2004 року вищезазначених основних засобів ЗАТ «Перспектива» в наявності немає.
Отже, з викладеного вбачається, що ревізією виявлено порушення ведення ЗАТ «Перспектива» бухгалтерського обліку, а не нестачу товарно-матеріальних цінностей, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції у вироку. При цьому суд дав відповідну оцінку показанням свідка ОСОБА_9 під час досудового слідства, яка проводила документальну ревізію і наполягала саме на таких висновках.
Що ж стосується наказу про створення тимчасової інвентаризаційної комісії ЗАТ «Перспектива», то він не містить періоду проведення інвентаризації.
Більш того, як показала свідок ОСОБА_8 в суді першої інстанції, вона працює в ЗАТ «Перспектива» з моменту його створення. В квітні - липні 2002 року генеральним директором товариства був ОСОБА_2, який звільнився 31 січня 2003 року, а вона обіймала посаду заступника генерального директора по виробництву. Інвентаризація в 2002-2003 роках не проводилася.
Таким чином, посилання органу досудового слідства на матеріали ревізії, з яких вбачається фактична відсутність у ЗАТ «Перспектива» згаданих товарно-матеріальних цінностей станом на вересень 2004 року, тобто через дев'ять місяців після звільнення ОСОБА_2, є лише припущенням, що він обернув їх на власну користь, оскільки не виключає можливості іншої участі даних товарів.
Інші наведені обвинуваченням докази в їх сукупності також не доводять вчинення ОСОБА_2 інкримінованих йому дій.
Так, за змістом показань свідка ОСОБА_8, під час проведення ревізії у 2004 році їй і стало відомо про те, що ЗАТ «Перспектива» в квітні - липні 2002 року перерахувало кошти на рахунки підприємств-постачальників для придбання двох кухонних машин, газової колонки, меблів, двох телевізорів. Про таку фінансову операцію її до відома ніхто не ставив, особисто вона вказані товари в офісі, який до листопада 2002 року знаходився по вулиці Дегтярівській, 15, в м. Києві, не бачила, та їй невідома їх доля (т. 13 а.с. 151-153, 155-157).
Згідно з показаннями свідка ОСОБА_7 під час досудового слідства, що були оголошені в суді, наприкінці серпня 2002 року він домовився з ОСОБА_2 про передачу тому в суборенду приміщення по АДРЕСА_2 та передав ОСОБА_2 ключі. Під час неодноразового відвідування приміщення в подальшому він ніяких товарно-матеріальних цінностей, у тому числі меблів, телевізорів, газових колонок, кухонних машин він ніколи не бачив (т. 1 а.с. 93-98).
Про те, що в приміщенні по АДРЕСА_2 не було товарно-матеріальних цінностей і ніякі товари не завозилися показала в суді і свідок ОСОБА_6, яка постійно знаходилася за вказаною адресою, оскільки вдень працювала прибиральницею, а вночі охоронцем (т. 13 а.с. 153-155).
Показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 спростовуються показання на досудовому слідстві свідка ОСОБА_4, відповідно до яких він працював в ЗАТ «Перспектива» водієм - охоронцем, отримавши за довіреністю на його ім'я меблі, вигрузив їх біля кафе по АДРЕСА_2, де його чекав ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 74-77).
Аналіз наведених доказів в справі, що в суді першої інстанції були предметом дослідження, оцінки як окремо, так і у сукупності між собою, ані спростовують, ані підтверджують вчинення інкримінованих ОСОБА_2 дій.
Разом з тим, в суді першої інстанції ОСОБА_2 наполягав, що товарно-матеріальні цінності були передані по акту головному інженеру ЗАТ «Перспектива» ОСОБА_5 на склад, що знаходився по вулиці Пшеничній, 16-а, в м. Києві. Про таке місцезнаходження складу зазначала і свідок ОСОБА_6 в суді.
Згідно з копіями актів приймання - передачі, головний інженер ЗАТ «Перспектива» ОСОБА_5 прийняла на склад від ОСОБА_2 22 травня та 22 липня 2002 року електроапаратуру - два телевізори, дві м'ясорубки КМ-4, газову колонку ВПГ-19, від ОСОБА_4 22 травня 2002 року - меблі: 10 стільців, 4 стола (т. 4 а.с. 136, 138, 331).
В подальшому, 17 грудня 2002 року, ОСОБА_2 передав по акту ОСОБА_5, у тому числі, два кухонних комбайна, два телевізори, один стіл, десять стільців, за рахунок погашення заборгованості по заробітній платі (т. 4 а.с. 120).
Відповідно до висновку № 1967/1968 судово-почеркознавчої експертизи КНДІСЕ від 14 квітня 2009 року, підписи в електрокопії акту від 17 грудня 2002 року, двох актів від 22 травня 2002 року прийому-передачі на склад двох м'ясорубок КМ-4, газової колонки ВПГ-19, меблів - 10 стільців та 4 столи, виконані самою ОСОБА_5
Встановити, чи виконано підпис, що міститься в акті від 22 липня 2002 року прийому-передачі на склад двох телевізорів, ОСОБА_5 чи іншою особою не виявилося можливим по причині малого об'єму графічного матеріалу (т. 6 а.с. 106-107). Отримати більшу кількість зразків підпису ОСОБА_5 об'єктивно не виявилося можливим, оскільки вона у 2005 році померла (т.1 а.с. 131).
Був предметом дослідження в суді першої інстанції і висновок № 1970 судово-технічної експертизи документів КНДІСЕ від 3 червня 2009 року, за даними якого у копіях актів від 17 грудня 2002 року, від 22 липня 2002 року та 22 травня 2002 року про передачу меблів ознак, які свідчать про виготовлення їх шляхом монтажу, не виявлено. Вирішити питання в категоричній формі щодо виготовлення копії акту від 22 травня 2002 року прийому - передачі м'ясорубки та газової колонки шляхом монтажу можливо тільки при наявності в розпорядженні експерта оригіналу документа (т. 4 а.с. 110-112). Тому доводи прокурора в апеляції про те, що даний висновок залишився поза увагою суду при постановленні вироку, не відповідають дійсності.
Отже, копії актів приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей неодноразово піддавалися експертній перевірці. Суд першої інстанції визнав їх належними та допустимими доказами в справі, проти чого прокурор в ході судового слідства при їх дослідженні не заперечував, та обґрунтовано оцінив у сукупності із іншими доказами.
Враховуючи, що суд першої інстанції з достатньою повнотою дослідив і оцінив докази, які мають істотне значення для встановлення істини в справі, у тому числі і ті, що покладені в основу пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення, то колегія суддів не вбачає неповноти судового слідства внаслідок не оголошення показань свідка ОСОБА_5, дані під час досудового слідства. Окрім того, положеннями ст. 306 КПК України 1960 року передбачена можливість, а не обов'язок суду оголосити показання свідка, дані під час досудового слідства.
Згідно з висновком судово-економічної експертизи КНДІСЕ від 20 квітня 2010 року, нестача товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 6 187 гривень, зокрема, двох кухонних машин КМ-4, газової колонки ВПГ-19, 10 стільців, 4 стола, 2 плечиків, 2 телевізорів, документально не підтверджується. По документах ЗАТ «Перспектива» значаться оприбуткованими товарно-матеріальні цінності, які були придбані у підприємств-постачальників в період травня та липня 2002 року для виробничих потреб (т. 8 а.с. 96-106).
Даний висновок проводився не тільки на підставі копій актів приймання - передачі товару, але й інших фінансових документів ЗАТ «Перспектива».
Підстав ставити під сумнів висновки покладених в основу вироку експертиз ні у суду першої інстанції, ні у суду апеляційної інстанції не має.
Суд першої інстанції дав належну оцінку доказам в справі, за результатами чого прийшов до правильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, а тому на законних підставах виправдав його. Доводи прокурора в апеляції про те, що суд вибірково дав оцінку доказам, є безпідставними.
Таким чином, апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись п.п. 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 1912 року, ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів -
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, в апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - без задоволення.
Судді:
Лясковська В.І. ПавленкоО.П. Юденко Т.М.
[1]Справа № 11/796/2117/2013 Категорія КК: ч. 4 ст. 191
Головуючий у першій інстанції: Почупайло А.В.
Доповідач: Лясковська В.І.