Справа № 22ц/796/15598/2013 Головуючий у І інстанції - Курєнков Є.С.
Доповідач Рубан С.М.
10 грудня 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Кабанченко О.А.
при секретарі Онищенко О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, треті особи: Садове товариство «Будівельник-1», приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання права користування частиною земельної ділянки, визнання частково недійсним рішення, скасування державної реєстрації державного акту, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку,-
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, треті особи: Садове товариство «Будівельник-1», приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання права користування частиною земельної ділянки, визнання частково недійсним рішення, скасування державної реєстрації державного акту, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку - задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення,яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.
Позивач та представник позивача заперечили проти апеляційної скарги.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, і це було встановлено судом, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2007 року ОСОБА_6 від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_1, з однієї сторони та ОСОБА_3, з другої сторони уклали договір відповідно до умов якого продавець передав у власність, а покупець прийняла у власність земельну ділянку площею 0.0543 га, кадастровий номер 90965010, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, діл.НОМЕР_1 (с/т «Будівельник-1», цей договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 14.03.2007 року та зареєстровано в реєстрі за №419( а. с. 85 т.2 ).
Згідно із пояснювальною запискою до технічної документації для складання державного акта ОСОБА_3,межі земельної ділянки №НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 було погоджено із суміжними землекористувачами : ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, проте відсутній підпис ОСОБА_2 та ОСОБА_9 при складенні акту встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки №НОМЕР_1 Садівничого товариства «Будівельник-1» ( а. с. 99).
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про що Відділом реєстрації смерті у м. Києві в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис №10165 ( а. с. 100 т.2).
07.12.2009 року року ОСОБА_4 звернулася із заявою про прийняття спадщини до Шостої Київської державної нотаріальної контори ( а. с.100).
Відповідно до довідки виданої ОСОБА_2 05.04.2008 року Садівницьким товариством «Будівельник-1», садова ділянка НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 була відведена їй на підставі членства у Товаристві площею 0.0600 га для ведення садівництва у межах згідно з Планом земельної ділянки в м. Києві між АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, згідно з рішенням Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 08 жовтня 1957 року №171530 ( а. с. 10,19 т.2).
Згідно з довідкою виданої ОСОБА_2 05.04.2008 року Садівницьким товариством «Будівельник-1», в тому що вона дійсно є членом Садівницького товариства «Будівельник-1» за адресою: АДРЕСА_1, ділянка. НОМЕР_2 у Дарницькому районі м. Києва ( а. с. 11 т.2).
Згідно із заявою ОСОБА_2 від 23.11.2007 року просила передати їй безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0.06 га для садівництва та інших потреб, яка розташована в АДРЕСА_1 а. с. 126).
Проте згідно з державним актом на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_2 на підставі рішення Київської міської ради від 28.01.1999 року їй передається у приватну власність земельна ділянка площею 0.0512 га у Харківському районі по АДРЕСА_1, ділянка № НОМЕР_2 (с/т «Будівельник-1») для ведення садівництва ( а. с. 18).
Згідно ст. 17 Земельного кодексу України від 18.12.1999 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Відповідно ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також,.інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до п. г ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані: не порушувати прав власників суміжних, земельних ділянок та землекористувачів.
Згідно ч. ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України.
Згідно ч.3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до ст. 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову з тих підстав, що ОСОБА_2 згідно із власною заявою просила передати їй безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га, проте згідно з Державним актом на право приватної власності на землю, виданого згідно Рішення Київради від 28.01.1999 р. № 114- 13/215, їй передано у власність земельну ділянку площею 0,0512 га.
Судом зазначено, що під час виготовлення державного акту на земельну ділянку, яка перебувала у користуванні позивача, остання будувала цегляний будинок на відведеній земельній ділянці і не розраховувала, що у виданому їй державному акті розмір земельної ділянки буде меншим, ніж 0,06 га, а тому порушення прав позивача полягає в тому, що остання не може користуватися частиною земельної ділянки, на якій розташований її будинок.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були з»ясовані слідуючі обставини, а саме: який розмір земельної ділянки був відведений ОСОБА_2 на підставі членства у Садовому Товаристві «Будівельник-1»; чи мала позивач дозвіл на будівництво будинку та належно затверджений проект будівництва на земельній ділянці, що перебувала у користуванні ОСОБА_2; чи було збудовано на земельній ділянці з цільовим призначенням «для ведення садівництва» саме садовий будинок; чи було зареєстровано у встановленому законом порядку право власності ОСОБА_2 на збудований будинок.
Як встановлено в суді апеляційної інстанції будинок не введено в експлуатацію, право власності на будинок за ОСОБА_2 не зареєстровано, межеві знаки між спірними ділянками відсутні, що підтвердила в апеляційній інстанції позивач, порушені невідомо ким.
Таким чином, неврахування меж земельних ділянок при визначенні розташування будинку позивача сталося з вини останньої.
Крім того, згідно листа Верховного Суду України, від 01.12.1997 "Правові позиції, висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році" якщо суд дійде висновку, що при визначенні розміру наданої земельної ділянки при наявності для цих цілей вільної землі радою були обмежені права порівняно з іншими особами, яким за такими ж умовами надавались земельні ділянки, він зобов'язує раду надати земельну ділянку у встановленому для таких випадків розмірі у даній місцевості, але не визначає її меж в натурі, що є компетенцією землевпорядних організацій, а не суду.
При вирішенні спору судом не досліджувалось питання обмеження права ОСОБА_2 щодо розміру наданої земельної ділянки.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не надала доказів обмеження своїх прав щодо розміру наданої земельної ділянки та пояснила, що на даний час користується земельною ділянкою в тій же мірі, що до подачі позову до суду.
Тобто колегія суддів вважає, що при встановлених обставинах не вбачається порушення прав позивача у користуванні земельною ділянкою.
Оскаржуваний державний акт про право власності на земельну ділянку був виданий ОСОБА_6 згідно рішення Київради від 28.01.1999 р. № 114-13/215, на підставі ст.ст. 17, 57 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. (в редакції від 17.03.1999 р.), Декрету КМУ від 26.12.1992 N 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», а також на підставі заяв Позивача та ОСОБА_6 та актів встановлення меж землекористування земельними ділянками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, які були підписано користувачами сусідніх земельнихділянок.
Відповідно до п. 3 Декрету КМУ від 26.12.1992 N 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Згідно ст. 17 Земельного Кодексу України в редакції від 17.03.1999 р. передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Відповідно ч. 1 ст. 57 Земельного Кодексу України в редакції від 17.03.1999 р. для ведення колективного садівництва кооперативам громадян за рішенням сільської, селищної, районної, міської Ради народних депутатів надаються у власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га на одного члена кооперативу. Земельні ділянки для колективного садівництва складаються із земель загального користування, що перебувають у колективній власності кооперативу, та із земель, що перебувають у приватній власності членів кооперативу, на яких ті можуть спорудити садовий будинок.
Згідно Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему від 04.05.1999, № 43 державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.
Будь-яких протиріч між самими актами на право власності на земельні ділянки позивача та ОСОБА_6 у СТ «Будівельник-1» виявлено не було.
Державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 був складений та виданий у відповідності до вимог законодавства, що підтверджується матеріалами справи.
Судом першої інстанції не було взято до уваги, що державний акт на право власності на землю відповідно до ст. 17 Земельного Кодексу України видається на підставі рішення міської ради, а не довідки садового товариства, що призвело до прийняття помилкового рішення.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3ліївною, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 14.03.2007 року за реєстровим № 419 визнано судом недійсним згідно ст. 215 ЦК України.
Однак, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатнихдітей.
Відповідно до п. 7. Постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, суд першої інстанції не встановив та не зазначив, які вимоги ст. 203 ЦК України були порушеністоронами договору при його укладенні.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а позивач стороною оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки не являється.
Оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позовних вимогах.
Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року - скасувати, ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий :
Судді: