2 грудня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого - судді Бєлан Н.О.
Суддів - Дзюбіна В.В., Осіпової Л.О.
за участю: прокурора Ємця А.А.
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора Морунова Д.В., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 березня 2013 року.
Цим вироком
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець м. Суми, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України
засуджений за ст. 187 ч.2 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 уродженець та мешканець м. Суми, раніше не судимий
засуджений за ст. 187 ч.2 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 уродженець та мешканець м. Суми, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України.
засуджений за ст. 187 ч.2 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1015 грн. 20 коп. на користь НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві, ГУЛКУ у Київській обл., за проведення по справі судово-хімічної експертизи.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_4 18055 грн. на відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди та витрат понесених потерпілою на лікування.
За вироком суду, 11 червня 2011 року, приблизно о першій годині ночі, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, знаходячись біля будинку №7/1 по вул. Ентузіастів у м. Києві, вчинили розбійний напад на ОСОБА_5 При цьому ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_2 погрожував ОСОБА_5 застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я, демонструючи предмет схожий на ніж, та висловив вимогу передати їм своє майно. Внаслідок чого потерпілий, реально сприймаючи погрози ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проти своєї волі передав мобільний телефон «NOKIA-6700» із сім-карткою, з яким засуджені з місця вчинення злочину зникли, завдавши ОСОБА_5 матеріальної шкоди на загальну суму 2191 гривень.
6 серпня 2011 року, приблизно о 00 годин 30 хвилин, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, знаходячись в салоні автомобіля «Daewoo-Sens» д.н.з. НОМЕР_1, припаркованого біля будинку №7 по вул. Раїси Окіпної в м. Києві, помітивши раніше незнайомих - подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4, за попередньою змовою між собою вирішили вчинити на них розбійний напад, розподіливши злочинні ролі, за яких ОСОБА_2, який керував вказаним автомобілем і з метою забезпечення можливості швидкого зникнення з місця злочину залишався у салоні за кермом, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які перебували в стані алкогольного сп'яніння, повинні були безпосередньо вчинити напад на подружжя та заволодіти їх майном.
На виконання домовленості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 напали на подружжя, перебуваючи позаду них, при цьому останній, завдавши удар рукою в спину ОСОБА_4, обхопив руками за грудну клітину, та, здавивши груди, повалив її на землю, спричинивши легкі тілесні ушкодження, внаслідок чого вона втратила свідомість, та заволодів її майном на загальну суму 4260 гривень.
В цей же час ОСОБА_1, напавши на ОСОБА_6, завдав удар рукою в спину, обхопив його за грудну клітину, і стиснувши руки, повалив на землю, де ударив ногою по тулубу, та заволодів його майном на загальну суму 15630 гривень.
Заволодівши майном потерпілих, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 направились до автомобіля, де їх чекав ОСОБА_2
Однак, ОСОБА_6 став їх наздоганяти, проте ОСОБА_1 з метою утримання викраденого майна, застосував до потерпілого фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, завдавши один удар кулаком в голову, внаслідок чого той втратив свідомість і йому були заподіяні легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Після чого засуджені на вказаному автомобілі під керуванням ОСОБА_2 з місця вчинення злочину зникли та викраденим майном розпорядилися на власний розсуд.
В апеляції прокурор просить скасувати вирок в частині призначення винним покарання, яке вважає м'яким, та постановити новий вирок апеляційного суду, яким ОСОБА_1 призначити покарання за вказаним кримінальним законом 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, ОСОБА_2 - 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, та ОСОБА_3 - 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На переконання апелянта, суд першої інстанції не в повній мірі урахував дані про особу засуджених, які винними себе у вчиненні тяжкого злочину не визнавали, завдані збитки потерпілим не відшкодували, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочин вчинили за обтяжуючих обставин - в стані алкогольного сп'яніння.
В апеляції та доповненнях засуджений ОСОБА_1 не погоджується з вироком суду першої інстанції та заперечує свою участь у розбійних нападах, зокрема на подружжя ОСОБА_6 і зазначає, що, на його погляд, у справі відсутності докази його вини, та наполягає на тому, що ОСОБА_3 його обмовив.
Тому засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок районного суду скасувати як незаконний та необґрунтований, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд, оскільки вважає, що суд враховував лише позицію обвинувачення і показання потерпілих, не допитавши усіх свідків, зокрема свідка ОСОБА_7 з приводу вилучення у нього мобільного телефону. Крім того, звертає увагу на застосування до нього незаконних заходів слідства, внаслідок чого, вважає, показання обвинувачених на досудовому слідстві не можуть бути визнані допустимими доказами. Також апелянт наполягає, що судом не досліджені усі матеріали справи, поза увагою залишенні необ'єктивні показання потерпілого ОСОБА_5 щодо дати вчинення нападу на нього.
Іншими учасниками кримінального процесу апеляції не подані.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримував апеляцію державного обвинувача і заперечував проти апеляцій засуджених, пояснення останніх, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які підтримали подані ними апеляції, та ОСОБА_3 про залишення вироку місцевого суду стосовно нього без зміни, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засуджених, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення.
Висновоксуду про доведеність вини засуджених у вчиненні цих злочинів за обставин, зазначених у вироку, є правильним, бо ґрунтується лише на належних та допустимих доказах, безпосередньо досліджених під час судового засідання у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України в редакції 1960 року.
При цьому судом перевірялися і версії підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про їх непричетність до розбійного нападу на подружжя ОСОБА_6 та на потерпілого ОСОБА_5, але які не знайшли свого підтвердження.
Викладені судом першої інстанції у вироку мотиви визнання таких доводів засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як неспроможними, колегія суддів вважає аргументованими та такими, що відповідають доказам, покладеним в основу вироку.
Зокрема, протягом досудового та судового слідства потерпілий ОСОБА_5 впевнено свідчив про участь як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 у вчиненому 11 червня 2011 року вночі стосовно нього розбійному нападі, бо після затримання працівниками міліції впізнав їх без будь-яких сумнівів. При цьому потерпілий наполягав на тому, що саме вони удвох підійшли до нього і ОСОБА_1 дістав ззаду ніж, який, наставивши у напрямку шиї, висловив погрозу його застосування та наказав все віддати. В цей час ОСОБА_2 був поруч і спостерігав за оточуючою обстановкою. Побоюючись за своє життя, потерпілий віддав мобільний телефон, після чого засуджені разом зникли з місця злочину.
Судом ці показання потерпілого обґрунтовано визнані достовірними, бо є послідовними і такими, що узгоджуються з іншими доказами у справі.
Зокрема, аналогічні показання він давав і на очній ставці із засудженими, після того, як упевнено вказав на них при проведенні відповідної слідчої дії.
Про вилучення у ОСОБА_7 належного потерпілому мобільного телефону за місцем мешкання засуджених у м. Суми свідчать дані протоколу огляду від 24 серпня 2011 року.
За даними протоколу допиту останнього встановлено, що саме цей телефон він придбав у незнайомої йому особи в червні 2011 року в м. Суми.
Твердження в апеляції ОСОБА_2 про те, що свідок був судом допитаний неповно, не заслуговують на увагу, бо не ґрунтуються на матеріалах справи, при цьому сам засуджений не посилається на обставини, які вважає недослідженими і не заявив він про це в судовому засіданні апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів не вбачає порушень вимог ст.306 КПК України (1960 року) при дослідженні показань свідка ОСОБА_7
Що стосується доводів про непослідовність пояснень потерпілого, які стосуються дати вчинення злочину, то вони є безпідставними, оскільки за поясненнями потерпілого напад стався на нього 11 червня 2011 року і в цей же день він звернувся до міліції, що підтверджується відповідним протоколом у справі.
Навпаки, показання засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно обставин вчинення злочинів суперечливі та непослідовні.
Зокрема, як убачається з протоколу судового засідання, ОСОБА_1 також заперечував свою причетність до вчинення нападу на ОСОБА_5, проте переконливої аргументації своїх доводів про це не навів.
Безпідставними слід визнати й твердження ОСОБА_2 щодо застосування до нього незаконних заходів, бо такі дані в справі відсутні.
Не заслуговують на увагу й доводи засуджених щодо непричетності їх до скоєння розбійного нападу на подружжя ОСОБА_6, зокрема твердження ОСОБА_1 про незастосування до них насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілих, та заперечення ОСОБА_2 про домовленість та участь у цьому нападі, оскільки спростовуються об'єктивними доказами у справі.
Так, за висновками експертів, у потерпілої ОСОБА_4 були виявлені легкі тілесні ушкодження у вигляді гематом на тілі, у тому числі й передній поверхні шиї та у ділянці лівої молочної залози, а у ОСОБА_6 - легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
За показаннями потерпілих, напад на них засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснили одночасно із заду, обхопивши руками та сильно стинувши груди, від чого, як стверджувала ОСОБА_4, вона втратила свідомість, а ОСОБА_6 останній посадив на землю та зірвав з нього золотий ланцюжок і сумку. Заволодівши майном, засуджені направилися через дорогу до автомобіля, на якому й зникли з місця вчинення злочину, та біля якого ОСОБА_1 завдав 3-4 удари в голову ОСОБА_6, від чого той втратив свідомість.
Крім того, потерпілі стверджували, що засуджені діяли узгоджено і з єдиним наміром - заволодіти їх майном.
Аналогічні показанні потерпілі давали під час очної ставки, прямо вказуючи на ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як на осіб, що вчинили на них розбійний напад.
Дані протоколу впізнання останніх як нападників теж не викликають сумніву у правдивості свідчень потерпілих.
Отже, з огляду на досліджені судом докази у справі послідовні показання потерпілих подружжя ОСОБА_6 обґрунтовано судом покладені у основу обвинувального вироку.
Щодо доводів засудженого ОСОБА_1 про його непричетність до цього нападу, то вони безпідставні, бо переконливих аргументів щодо необ'єктивності досліджених судом доказів про це, в апеляції не наведено.
Не заслуговують на увагу й посилання ОСОБА_1 на порушення судом його права захищатися від обвинувачення у скоєнні злочину, що полягало у не перевірці його алібі, оскільки такі обставини не зазначені ні в апеляції, ні у його поясненнях в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Поміж тим, засуджений ОСОБА_3 не заперечував обставини вчинення нападу на подружжя ОСОБА_6, як вони зазначені судом у вироку, і підтверджував той факт, що саме він запропонував ОСОБА_1 поїхати до м. Києва з метою вчинення злочинів, у тому числі й нападів. Після чого вони запропонували ОСОБА_2 возити їх по місту і той чекав їх, коли вони займалися пошуками особи, на яку можна було вчинити напад. Подружжя ОСОБА_6, які перебували в стані алкогольного сп'яніння, вони помітили о першій години ночі і стали переслідувати їх, навіть заходили за ними до магазину, де він помітив у сумці потерпілого значну суму грошей, про що повідомив ОСОБА_1 Також запропонував останньому повалити потерпілих на землю, щоб безперешкодно заволодіти їх майном, тому одночасно підійшли та схопили останніх із заду.
При цьому засуджений ОСОБА_3 зазначав, що він повалив жінку, зірвав з неї золотий ланцюжок і забрав мобільний телефон, а ОСОБА_1 в цей же час напав на чоловіка, якого теж повалив на землю, зірвав ланцюжок з хрестиком та забрав сумку з грошима. Після чого вони тікали до автомобіля, де їх чекав ОСОБА_2
Що стосується показань засудженого ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 вони не повідомляли про свої злочинні наміри, то вони є непереконливими та суперечливими.
Зокрема, їх твердження про те, що ОСОБА_2 був відсутній біля автомобіля, коли вони повернулися після вчинення нападу, спростовуються показаннями потерпілої, яка свідчила, що опритомнивши, вона побачила, як чоловік намагається наздогнати нападників, але біля автомобіля ОСОБА_1 вдарив його кулаком в обличчя, від чого потерпілий впав та втратив свідомість, а останні сіли в автомобіль та зникли.
З показань ОСОБА_3 убачається, що саме в автомобілі вони переглядали викрадені речі і перераховували гроші, з яких ОСОБА_2 отримав 500-600 грн. та йому заправили автомобіль.
Крім того, за показаннями засудженого ОСОБА_3 на досудовому слідстві, у тому числі й на відтворенні обстановки та обставин події, вони втрьох вчинили розбійний напад на подружжя ОСОБА_6. При цьому був відтворений відеозапис проведення цієї слідчої дії і судом встановлені ці ж обставини, на які він посилався у заяві про явку з повинною.
Досить ретельно під час судового слідства були перевірені доводи засуджених про застосування до них незаконних заходів слідства, про що йдеться і в апеляціях засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, але які не знайшли свого підтвердження, і висновок про це судом докладно аргументований у вироку, з яким погоджується й колегія суддів.
Не заслуговують на увагу доводи апелянтів про те, що ОСОБА_3 їх обмовляє, бо такі дані у справі відсутні, а апелянтами з приводу цього не наведені переконливі обґрунтування.
Безпідставні доводи ОСОБА_1 щодо порушення його прав на захист, а саме незабезпечення участі захисника, оскільки такі його заяви не ґрунтуються на даних, що містяться в матеріалах справи.
Вказівки останнього в апеляції про те що він перебував на обліку у лікаря-психіатра судом також перевірені. Згідно до висновків експертів стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_1 не страждає будь-яким психічним захворюванням та за своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Судовою колегією не встановлені такі порушення кримінально-процесуального закону, які б ставили під сумнів висновки суду щодо доведеності вини засуджених у вчиненні інкримінованих ним злочинів.
Отже, суд першої інстанції, ретельно дослідивши докази у справі згідно з правилами, встановленими кримінально-процесуальним законом, дав їм належну оцінку та обґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2, правильно визначивши й кваліфікацію їх дій за ст.187 ч.2 КК України.
Що стосується доводів в апеляції прокурора про м'якість призначеного засудженим обвинувачення, то вони не заслуговують на увагу, оскільки покарання винним призначено відповідно до вимог ст.65 КПК України з урахуванням ступеню тяжкості злочинів і ролі кожного з них у їх вчиненні; обставин, що обтяжують покарання, - перебування в цей час ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в стані алкогольного сп'яніння; обставини, що пом'якшують покарання, судом не встановлені, а також даних про їх особу.
Висновок суду про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі слід вважати законним і справедливим, на переконання судової колегії, визначений розмір цього покарання у межах санкції кримінального закону, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
Тому апеляція прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України (1960 року), ст.15 розділу ХІ Перехідних положень до КПК України в редакції 2012 року, колегія суддів
Апеляції прокурора Морунова Д.В., засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 березня 2013 року стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 - без зміни.
Головуючий
Судді